План

Вступ

Місце та роль Президента України в конституційній системі органів державної влади

Порядок обрання Президента України та строк його повноважень

Функції та компетенція Президента України

Акти Президента України

Адміністрація Президента України

Використана література

Вступ

ПРЕЗИДЕНТ (від лат. praesidens – той що сидить спереду) – обраний народом, парламентом або представницькою колегією глава держави, який отримує владу на визначений термін у порядку делегації.

Президент є главою держави в країнах із республіканською формою правління. Він є носієм верховної державної влади і вищим представником держави у її відносинах з іншими країнами.

В Україні посада Президента була введена через рік після прийняття
Декларації про державний суверенітет України і майже зразу після схвалення
Верховною Радою Концепції нової Конституції України, ставши одним із перших кроків на шляху її реалізації За Законом України "Про заснування поста
Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції
(Основного Закону) Української РСР" від 5 липня 1991 р., яким Конституція була доповнена гл. 12 "Президент Української РСР", Президента було визнано найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади.
Цей статус Президента підтверджено також Законом "Про Президента
Української РСР" від 5 липня 1991 р. Введення конституційного інституту
Президента було пов'язане з необхідністю зміцнення системи центральних органів влади, забезпечення їх цілеспрямованої діяльності в складний період набуття Україною незалежності, надання динамізму розвитку української державності.

Перший Президент України був обраний всенародно 1 грудня 1991 р. одночасно з проведенням всенародного референдуму, що підтвердив Акт проголошення незалежності України, схвалений Верховною Радою України 24 серпня 1991 р.

Правовий статус Президента України визначено у розділі V чинної
Конституції, який встановлює місце і роль Президента в державі, окреслює коло його відповідальних повноважень, регламентує порядок обрання
Президента і припинення його посадових функцій, а також форми співпраці
Президента з органами законодавчої і виконавчої влади, його участі у формуванні судової влади.

Слід зазначити, що з часу впровадження в Україні посади Президента його правовий статус змінювався. Спочатку Президент України був визначений як найвища посадова особа Української держави і глава виконавчої влади.
Пізнішими змінами до Конституції України він визначався за статусом як глава держави та глава виконавчої влади.

Цей статус було підтверджено Конституційним Договором 1995 року. За чинною Конституцією, Президент є лише главою держави. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів.

Місце та роль Президента України в конституційній системі органів державної влади

Глава держави – це особа, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії і здійснює верховне представництво держави у внутрішньо
- та зовнішньополітичних відносинах.

Конституційно-правовий статус Президента України встановлюється нормами Конституції України, які визначають місце та роль Президента
України в системі органів державної влади та його взаємовідносини з іншими органами державної влади; закріплюють порядок заміщення поста Президента
України; передбачають конституційно-правову відповідальність за державну зраду та інші злочини; визначають функції та повноваження Президента
України.

Конституція України передбачає систему гарантій, мета яких- виключити можливість узурпації всієї повноти влади Президентом, перетворення його в авторитарного правителя. До них можна віднести:

1) обмеження терміну повноважень Президента п'ятирічним строком (ч.
1 ст. 103);

2) його обрання шляхом загальних прямих виборів (ч. 1 ст. 103);

3) заборона мати Президенту інший представницький мандат, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян (ч. 4 ст. 103);

4) заборона займати пост Президента однією й тією ж самою особою більше ніж два строки підряд (ч. З ст. 103);

5) можливість усунення Президента з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111);