Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

З розвитком товарообігу римляни дійшли висновку, що покарання боржника навіть смертю не відшкодовує заподіяних кредитору майнових збитків.
Набагато краще і вигідніше замість фізичної розправи примусити боржника до відшкодування заподіяних збитків, відповідати власним майном. Так, особиста відповідальність замінюється майновою, за якою боржник відповідає своїм майном. У приватному праві вона посіла усталене місце.

Майнова шкода (збитки) є обчислене в грошах будь-яке зменшення наявного майна та інше ущемлення майнового інтересу однієї особи, заподіяне протиправними діями іншої особи. Поняття шкоди в римському праві складалося з двох елементів: a) damnum emergens — позитивна втрата; б) lucrum cessans
— втрачена вигода. Ульпіан вважав, що слід ураховувати не тільки позитивну втрату, а й втрачену вигоду (Д-13.4.2.8).

Позитивна втрата — будь-яке зменшення наявного майна; втрачена вигода — неодержання передбачуваного доходу (наприклад, вбитий раб-співак, раб- художник). Зменшення майна рабовласника на вартість одного раба — позитивна втрата, проте раб приносив його власнику певну вигоду своїм талантом, якого рабовласник позбавився — це втрачена вигода.

Розмір шкоди визначався в грошах з урахуванням конкретних обставин, часу і ринкової кон'юнктури. Боржник ніс „відповідальність в обсязі заподіяної шкоди

У приватному праві на визначення обсягу відповідальності боржника не впливає ступінь його вини. Вона має значення лише для встановлення відповідальності боржника або звільнення його від відповідальності.
Наявність легкої вини дає підстави притягти до відповідальності позичальника за договором позички, але звільняє від відповідальності того, хто зберігав її. Обсяг встановленої відповідальності боржника не залежить від ступеня вини. Він несе однакову відповідальність за умисел, грубу і легку вину.

Крім того, важливо враховувати ще один момент. Відповідальність однакова за будь-яку вину. А якщо немає вини, але є відповідальність? У якому випадку вона буде більш суворою — за грубу вину чи за умисел, легку вину чи без вини? Обсяг її завжди буде однаковим (за будь-яку вину і без вини) — в розмірі заподіяної шкоди. Однак підвищена, більш сувора відповідальність буде у випадках, коли вона настає без вини.
Відповідальність за вину природна, закономірна. Коли ж вона настає без вини
— це важко усвідомлюється, здається несправедливою, а тому більш суворою.

Теорія відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання та інше протиправне заподіяння шкоди чужому майну, розроблена римськими юристами, виявилась настільки життєздатною, що збереглася в своїй основі і в сучасному праві.

Римське приватне право знало дві підстави звільнення боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання: випадок і нездоланна сила.

Випадок — casus — це спеціальний правовий термін для позначення загибелі речі або іншої неможливості виконати зобов'язання без вини боржника. Іншими словами, це збіг обставин, за яких немає вини боржника, проте виконати зобов'язання неможливо.

За загальним правилом за випадок боржник відповідальності не несе (за винятком капітанів кораблів, господарів заїжджих дворів і готелів). Джерела стверджують: casus a nullo praestatur — за випадок ніхто не відповідає.

Нездоланна сила (непереборна сила) — vis major — дії стихійних сил природи, які неможливо ні передбачити, ні усунути. Загибель речі або інша неможливість виконання зобов'язання, що настала внаслідок дії нездоланної сили, звільняє боржника від відповідальності.

Забезпечення зобов’язань

Кредитор завжди заінтересований у тому, щоб зобов'язання було виконане реально і в установлений строк. У випадку його невиконання боржником кредитор має право повернути стягнення на його майно. Проте кредитор воліє бути впевненим як в реальному і своєчасному виконанні самого зобов'язання, так і в реальній можливості відшкодування збитків, заподіяних невиконанням зобов'язання. Крім того, він хоче мати правові засоби, які б примушували боржника до добровільного і своєчасного виконання зобов'язання настанням негативних для нього наслідків.

Римляни розробили досить широку систему правових засобів забезпечення зобов'язань, основними з яких є: завдаток, неустойка, застава, порука.

Завдаток — агга — грошова сума або інша цінна річ, яку одна сторона — боржник (найчастіше покупець) дає другій стороні — кредитору (продавцю) в момент укладення договору. Спочатку завдаток відігравав роль доказу факту укладення договору. Без нього договір не втрачав свого юридичного значення, проте завдаток підтверджував вірогідність договору. Штрафну функцію він набував уже в епоху Юстініана, який встановив її указом від 528 р. Ця функція полягала в примусі боржника до виконання зобов'язання — агга poenalis. При забезпеченні зобов'язання завдатком боржник втрачав його, коли відмовлявся від виконання. Кредитор, який відмовився від договору, зобов'язаний був повернути завдаток у подвійному розмірі. При нормальному виконанні договору завдаток зараховувався як частка платежу за зобов'язанням.

Неустойка — stipulatio poena — визначена в договорі грошова сума, яку боржник зобов'язаний був виплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Вона укладалась у формі стипуляції і мала характер акцесорного (додаткового) договору. Тому, якщо основний договір за яких-небудь причин виявлявся недійсним, визнавалась недійсною і неустойка.

У разі невиконання зобов'язання кредитор мав право вимагати або виконання зобов'язання, або виплати неустойки. Витребування виконання зобов'язання і виплати неустойки допускалось лише як виняток (так звана кумулятивна неустойка).

Застава — pignus, hypotheca — право на чужу річ. Викладається у відповідному розділі

Припинення зобов'язання, крім виконання

Нормальним способом припинення зобов'язань є його виконання. Проте в діловому житті зустрічалися випадки, коли зобов'язання могло припинитися, крім виконання: новація, залік, смерть однієї із сторін в особистих зобов'язаннях, які були тісно пов'язані з особою кредитора або боржника, випадкова неможливість виконання зобов'язання.

Новація — novatio — це договір, який відміняв дію раніше укладеного договору і породжував нове зобов'язання. Новація погашала дію раніше існуючого зобов'язання за умови, що: а) новація укладалась саме з цією метою — погасити попереднє зобов'язання; б) у ньому був новий елемент порівняно з попереднім зобов'язанням. Цей новий елемент міг виразитися в зміні підстав (наприклад, борг із позики перетворювався в борг купівлі- продажу), змісту (замість передавання речі в найм вона вважалась переданою в позичку) тощо. Якщо ж змінювалися сторони в зобов'язанні, то це вже була поступка вимогою або переведення боргу.

Залік — compensatio. У господарському житті інколи складалось так, що між одними і тими самими суб'єктами виникало кілька зобов'язань і при цьому деякі з них були зустрічними. Наприклад, Тіцій продав Люцію земельну ділянку з відстрочкою платежу на рік за дві тисячі динарій. Протягом цього року у Тіція виникла гостра потреба в грошах. Вимагати від Люція сплати боргу він не міг, оскільки строк платежу ще не настав. Тіцій попрохав у
Люція одну тисячу динарій в борг на півроку. Договір було укладено. Отже, між суб'єктами виникло два зобов'язання, обидва грошові, обидва «спілі» — строк платежу за обома зобов'язаннями наставав приблизно одночасно. Обидва зобов'язання зустрічні, бо права вимоги, що випливають з них, взаємні — кредитор за першим зобов'язанням має право вимоги до боржника, а за другим
— боржник має право вимоги до кредитора.

При остаточному розрахунку за такими зобов'язаннями застосовувався взаємний залік. Люцій заборгував Тіцію дві тисячі динарій, проте Тіцій також заборгував Люцію одну тисячу динарій. Тому немає потреби здійснювати повні розрахунки за обома зобов'язаннями, можна скористатися заліком. Люцій сплачував Тіцію тільки одну тисячу динарій, оскільки мав право вимагати сплати не двох тисяч, а з урахуванням і свого боргу. Таким чином, обидва зобов'язання погашалися одночасно і припинялися невиконанням.

Для застосування заліку необхідно було дотримуватися встановлених правил: а) вимоги зустрічні; б) дійсні; в) однорідні (гроші на гроші, зерно на зерно тощо); г) «спілі», тобто за обома зобов'язаннями наставав строк платежу; д) безспірні. За загальним правилом смерть однієї із сторін не припиняє зобов'язання, оскільки на спадкоємців переходять як права, так і борги. Проте у випадках, де особистість боржника має особливе значення
(наприклад, аліментні зобов'язання), смерть аліментозобов'язальної особи
(аліментоправомочної) припиняє зобов'язання. Крім того, тут слід зауважити, що борги, які випливали з деліктів, також не переходили в спадщину. Проте, якщо внаслідок делікту спадкоємці збагатилися, збагачення підлягає вилученню, до складу спадщини воно не повинно було входити. Хоча за сам делікт спадкоємці відповідальності не несли (Д.3.6.5).

Зобов'язання також припиняється, крім виконання, якщо наставала випадкова неможливість виконання — іmpossibilium. Вона могла бути фізичною і юридичною. Фізична наставала тоді, коли предмет зобов'язання випадково гинув, а юридична —коли предмет зобов'язання вилучався з обігу. Наприклад, укладено договір про продаж раба, проте після його укладення раба викупили на свободу. Наставала юридична неможливість виконання, оскільки проданий раб став вільним, а вільна людина не може бути предметом обігу.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: оценка дипломной работы, курсовые работы бесплатно.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата