Поняття і види правових норм

| Категория реферата: Рефераты по теории государства и права
| Теги реферата: реферат сша, клетка реферат
| Добавил(а) на сайт: Эмма.

Логічна норма, покликана виразити в основному зв’язки між спеціалізованими нормативними приписами, їх державно-примусові, нормативно- регулюючі якості, в більшості випадків містяться в декількох статтях нормативного акту чи навіть в статтях різних нормативних актів.

Норма-припис, як правило, відповідає первинній структурній частині тексту нормативного акту (статті, пункту, абзацу статті, конкретній фразі тексту). Дроблення норми-припису, розподіл його змісту між різними статтями, пунктами статті і т. д. взагалі неможливий. Норма-припис - це цільне, логічно завершене і формально закріплене державно-владне веління.
За своєю словесно-логічною побудовою вона представляе собою нероздільну єдність за формулою «якщо-то».

Практика законодавства показує, що виділення частини норми-припису можливе лише шляхом самостійного її формулювання у вигляді особливого загального правила (при цьому якість самостійного правила зберігає і
«урізана» норма).

Однак при характеристиці співвідношення норми-припису і статті важливо відмітити, що повного співпадіння тут також нема. Норма-припис - це правило, веління, нормативно-владне судження, тоді як стаття представляє собою лише підрозділ тексту нормативного юридичного акту.
Отже, в даному випадку можна говорити тільки про відповідність норми права і статті чи іншої частини тексту акту, а не про їх рівність.

Чим вищий рівень спеціалізації права, тим більш спрощуються правові приписи, кожний з яких стає самостійним нормативним узагальненням, присвяченим окремій операції в процесі правового регулювання. При цьому нерідко стаття нормативного акту містить декілька тісно взаємопов’язаних правових приписів. Наприклад, ст. 112 Кодексу про шлюб і сім’ю включає щонайменше чотири приписи: припис-принцип («таємниця усиновлення охороняється законом»), уповноважуючу норму («для забезпечення таємниці усиновлення за проханням усиновителя може бути змінено місце народження усиновленої дитини...»), забороняючу норму («забороняється без згоди усиновителей... повідомляти будь-які дані про усиновлення...»), правоохоронну норму-припис («особи, які розголосили таємницю усиновлення проти волі усиновителя, можуть бути притягнені до відповідальності згідно встановленого законом порядку»).

Структура логічної норми

Ця структура виражаеться в жорсткому, інваріантному зв’язку таких елементів, які в своїй єдності забезпечують державно-владне регулювання суспільних відносин. Набір елементів логічної норми такий, що він дозволяє їй бути «автономним», відносно відокремленим регулятором, акумулюючим все те, що необхідно для юридичного опосередкування суспільних відносин.

У відповідності з цим логічна норма включає до свого складу три основні елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію. а) гіпотеза - зазначення конкретних фактичних життєвих обставин
(події, дії людей, сукупність дій, тобто фактичні склади), при яких дана норма вступає в дію. Гіпотеза (припущення) - це елемент правової норми, в якому вказується, при яких умовах слід керуватись даним правилом. В гіпотезі викладаються ті фактичні обставини, при наявності яких в осіб виникають юридичні права і обов’язки. Візьмемо в якості прикладу норму цивільного права, викладену в статті 264 Цивільного кодексу України, яка визначає обов’язок наймодавця по утриманню зданого в найм майна. Гіпотезою в даній нормі є здача в найм майна. При такій умові у однієї особи
(наймодавця) виникає обов’язок утримувати здане в найм майно, а у другої
(наймача) - право вимагати виконання цього обов’язку. б) диспозиція - «серцевина» норми права, тобто вказівка на правило
(правила) поведінки, яким повинні підпорядковуватись суб’єкти, якщо вони виявились причетними до умов, перерахованих в гіпотезі. Диспозиція розкриває саме правило поведінки, зміст юридичних прав и обов’язків осіб.
В приведеному вище прикладі диспозиція приписує, що наймодавець зобов’язаний проводити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найм майна, якщо інше не передбачене законом чи договором, а наймач у випадку невиконання наймодавцем цього обов’язку має право або провести капітальний ремонт і стягнути з наймодавця вартість ремонту чи зарахувати її в рахунок найомної плати або розірвати договір і стягнути збитки, нанесені його невиконанням. в) санкція - вид і міра можливого покарання (кари), якщо суб’єкти не виконують приписи диспозиції, чи заохочення за здійснення рекомендованих дій. Тому санкції призначають, щоб спонукати суб’єктів діяти у відповідності з розпорядженнями норми права.

Санкція називає заохочувальні чи каральні міри (позитивні чи негативні наслідки), що наступають у випадку додержання чи, навпаки, порушення правила, зазначеного в диспозиції норми. Iнколи в статті закону формується тільки частина норми, а інші її частини слід шукати в інших статтях чи в іншому нормативному акті. Звідси слідує необхідність розрізняти норму права і статтю закону. Це очевидно ще й тому, що в одній статті нормативного акту наприклад кримінально-правові, спеціалізуются на вираженні санкцій, що обслуговують норми інших галузей права.

Норма права не виконала б своєї регулятивної ролі, якщо б в ній був відсутнім який-небудь з названих структурних елементів. Тому законодавець при формулюванні норм зобов’язаний виписати кожну частину чи дати відповідне посилання, а той, хто реалізує норму, повинен мати на увазі всі зв’язки єлементів норми, для того щоб юридично грамотно побудувати свої дії.

Структура норми-припису

Це структура первинних частин правової матерії, які знаходять пряме вираження в тексті нормативного акту.

Норми-приписи як клітини єдиного організму виконують всередині нього різноманітні задачі, різні операції. Тому трьохчленна схема, яка має суттєве значення для характеристики логічних норм, не відповідає структурі реальних норм-приписів. Структурна побудова норм-приписів відображає головне, що властиве первинній ланці нормативної системи,- забезпечення конкретизованого, детального, точного і визначеного нормування поведінки людей.

З врахуванням спеціалізації права для юридичної норми-припису характерна типова структурна побудова, що виражає жорсткий закон організації її змісту і яка складається з двох основних елементів: а) гіпотези - частини норми, що вказує на ті умови, тобто фактичні обставини, при настанні чи ненастанні яких норма вступає в дію; б) диспозиції чи санкції - частини норми, що вказує на ті юридичні наслідки, які наступають при наявності передбачених нормами умов. В регулятивних (правоустановчих) нормах ця частина норми називається диспозицією; вона утворює зміст самого правила поведінки, вказує на права і обов’язки, якими наділяються учасники відносин, що регулюються.

Вказані дві частини норми-припису є її обов’язковими елементами.
Правове веління обов’язково повинно містити вказівки на його суть, тобто на юридичні наслідки, і на умови їх настання. Отже, норм-приписів без гіпотез існувати не може. В будь-яких, самих спеціалізованих правових приписах так чи інакше вказуються умови, при яких вони діють.

Важливо звернути увагу на те, що регулятивні норми-приписи неодмінно, за логікою юридичного регулювання, внутрішньо, а інколи і текстуально пов’язані, функціонують в єдності з охоронними приписами, які їх забезпечують, охороняють. Так що в кінцевому результаті регулятивні і охоронні норми-приписи виражаються у вигляді логічних норм, де є всі три елементи - гіпотеза, диспозиція, санкція. При цьому нерідко з кількома регулятивними нормами-приписами скоординовано одне охоронне нормативне положення, яке виступає у вигляді самостійного припису, а в рамках логічних норм приєднюється то до одного, то до другого регулятивного припису.

3. Види правових норм

Проблема класифікації юридичних норм, як і багато інших питань теорії права, по свому характеру така, що її наукове вирішення можливе лише в тому випадку, якщо виходити з висновків, отриманих в результаті філософського (загальносоціологічного) осмислення явищ правової дійсності.

Класифікація норм права переслідує декілька цілей, в тому числі виявлення їх різноманітних регулятивних властивостей, визначення місця різних норм в механізмі правового регулювання, встановлення системних властивостей норм, їх взаємозв’язки. Найбільш загальними основами класифікації є їх поділ за такими ознаками:

За галузевою належністю, тобто за предметом і методом правового регулювання, всі норми класифікуються за інститутами і галузями права. У відповідності з цими об’єктивними розбіжностями законодавець видає кодифіковані акти, формулюючи тим самим галузі законодавства, що відповідають галузям права: норми державного права, норми цивільного права, норми адміністративного права, норми кримінального права, сімейного права і т. д.

За юридичною силою, тобто за актами, в яких норми права містяться, вони діляться на норми закону і норми підзаконних актів, причому за цією ознакою можлива подальша більш детальна класифікація.

За ступенем загальності змісту норми права діляться на норми- принципи, загальні норми і конкретні норми. Норми-принципи не містять яскраво виражених елементів норм права, вони є результатом нормативних узагальнень, виражають соціальний зміст всіх норм права даної групи. В деяких галузях права норми-принципи дозволяють безпосередньо регулювати відносини, спеціально не врегульовані конкретними нормами. Так, наприклад, принципи цивільного права є безпосередньою основою для застосування аналогії права.

На відміну від норм-принципів загальні норми — це загальні правила, що конкретизуються в інших нормах. Так, положення ч. 1 ст. 151 ЦК України, що містять поняття зобов’язання і основи його виникнення, є загальною диспозицією до багатьох інших норм, які регулюють різні види обставин, служить як бы їх загальною частиною, а ч. 2 цієї ж статті, яка встановлює, що зобов’язання виникають з договору і з інших основ, вказаних в цьому
Кодексі, є загальною нормою, тобто гіпотезою, для багатьох наступних.
Загальною нормою є ст. 23 КК України, яка визначає види покарань, що застосовуються до осіб, що скоїли злочини. Серед загальних норм передове значення мають конституційні норми.

Близьким до поділу норм за ступенню формальної визначеності (ступені загальності) є їх ділення за формальними признаками на норми закону і норми підзаконних актів. В літературі висказано справедливе судження, що законодавчі норми за своєю структурною організацією найбільш развинуті. За ступнню узагальнення вони поділяються на конституційні, кодифковані и окремі.

За характером (чи складом) правил поведінки (формі регулювання) правові норми можуть бути зобов’язуючими; правонаділяючими (дозволяють скоєння дій, що містяться в нормі); забороняючими (передбачають стримання від дій, що містяться в нормі, тобто є непрямою вказівкою на правило поведінки).