Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9 | Следующая страница реферата

Основу конформної поведiнки становить пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища, яке здiйснюється за принципом “робити так, як роблять iнші”.

Маргiнальна поведiнка базується на мотивах страху перед юридичною вiдповiдальнiстю. Такий стан суб’єкта характеризується готовнiстю до протиправних дiй у випадку послаблення нагляду за його поведiнкою.

Правомiрна поведiнка та правопорушення - це антиподи. Перше здiйснюється в межах приписiв правових норм, реалiзується у правовiдносинах, а друге завжди є поведiнкою, яка порушує вимоги юридчних норм.

Можливiсть порушень норм права закладена у сутi самого людського життя, тому держава своєю примусовою силою змушена забезпечувати охорону та безумовну реалiзацiю правових норм. Держава має норми, що передбачають юридичну вiдповiдальнiсть вiдносно осiб, поведiнка яких не вiдповiдає її обов’язковим приписам.

Правопорушення - це суспiльно шкiдливе, протиправне, винне дiяння суб’єкта, за здiйснення якого встановлена юридична вiдповiдальнiсть.

Правопорушення характеризується точно визначеними ознаками, якi вiдрiзняють його вiд порушень неправових правил поведiнки (норм моралi, звичаїв, норм громадських органiзацiй).
1. Правопорушення - це таке дiяння суб’єкта, яке виражається у дiї чи бездiяльностi. Правопорушеннями не можуть бути думки, почуття, помисли, оскiльки вони не регулюються правом, поки не виявилися у певному актi поведiнки суб’єкта. Бездiяльнiсть є правопорушенням у тому випадку, коли суб’єкт повинний був здiйснити певнi дiї, передбачені нормою права, але не здiйснив їх. Не вважається правопорушенням невикористання суб’єктивного права, тому що можливiсть його реалiзацiї залежить вiд власного розсуду суб’єкта.
2. Правопорушення - це дiяння суб’єкта, яке суперечить приписам норм права.
Тому правопорушення можна назвати протиправним дiянням, оскiльки воно спрямоване супроти тих суспiльних вiдносин, якi регулюються та охороняються нормами права. Правопорушення спрямоване супроти iнтересiв iнших осiб, якi охороняються законом (iнтереси власностi, свободи слова, совiстi). Однак не усi iнтереси суб’єктiв охороняються законом, тому їх порушення не завжди вважається правопорушенням. Так, конкуренцiя зачiпає чиїсь приватнi економічні iнтереси, але правопорушення тут немає. Суть правопорушення полягає саме у поведiнцi, спрямованiй супроти норм права, якi походять вiд держави, навiть якщо його велiння не завжди вiдповiдають певним суспiльним чи приватним iнтересам. У противному випадку iснування органiзованої, цивiлiзованої держави не можливе. Саме тому в законах правової держави iснують та забезпечуються iнститути необхiдної оборони, крайньої необхiдностi та iншi.
3. Правопорушенням визнається тiльки винне дiяння суб’єктiв права.
Протиправне дiяння є правопорушенням лише у тому випадку, якщо у дiях чи бездiяльностi правопорушника є вина, тому що особа усвiдомлено вчинювала правопорушення, розумно керувала у той момент своїми дiями.

Вина - це психiчне вiдношення правопорушника до своєї протиправної поведiнки. Розрiзняють двi форми вини: умисел та необережнiсть.

Умисел, має мiсце тодi, коли особа, яка вчинює правопорушення, передбачає та бажає настання негативних наслiдкiв свого вчинку (прямий умисел), чи свiдомо допускає їх (непрямий умисел).

Необережнiсть як форма вини буває двох видiв:
- самовпевненiсть, коли особа передбачала можливiсть негативних наслiдкiв вчинку, але легковажно розраховувала їх вiдвернути;
- недбалiсть, коли особа не передбачала можливiсть негативних наслiдкiв вчинку, але могла i повинна була передбачити.
4. Правопорушенням являє собою дiяння, яке спричиняє шкоду суспiльству, державi, громадянам. Правопорушення посягають на рiзнi сторони суспiльного життя. Вони спричиняють шкоду полiтичним, трудовим, майновим, особистим правам та свободам громадян, економiчним iнтересам органiзацiй, боєздатності вiйськових частин та пiдроздiлiв. Оскiльки правопорушення шкiдливi для суспiльства, зачiпають iнтереси громадян та органiзацiй, вони забороненi державою.
5. Правопорушення тягне за собою застосування до правопорушника засобiв державного впливу.
Правопорушення квалiфiкуються за:
1. Належнiстю норм права, якi порушуються, до вiдповiдних галузей права:
- кримiнальнi, цивiльнi, адмiнiстративнi та iншi;
2. Колом осiб:
- особовi i колективнi;
3. Характером правових приписiв:
- нормативно-правовi i дисциплiнарнi;
4. За ступенем суспiльної небезпечностi усi правопорушення подiляються на два види:
- проступки та злочини.
Проступки - це такi правопорушення, якi характеризуються меншим ступенем суспiльної небезпечностi порiвняно iз злочинами та посягають на окремi сторони правового порядку, iснуючого в суспiльствi. До них вiдносяться дисциплiнарнi, адмiнiстративнi та цивiльнi правопорушення.

Розмежування проступкiв здiйснюється залежно вiд сфери тих суспiльних вiдносин, яким заподiюється шкода внаслiдок протиправної поведiнки.
Дисциплiнарнi проступки - правопорушення, якi здiйснюються у сферi службових вiдносин i порушують, головним чином, порядок вiдносин пiдпорядкованостi по службi. Дисциплiнарнi проступки посягають на обов’язковий порядок дiяльностi певних колективiв людей: робiтникiв, службовцiв, студентiв, вiйськовослужбовцiв та iнших - послаблюючи трудову, службову, вiйськову чи учбову дисциплiну.
Адмiнiстративнi проступки - правопорушення, якi посягають на встановлений законом порядок, на вiдносини у галузi виконавчої та розпорядчої дiяльностi органiв держави, не пов’язанi з виконанням службових обов’язкiв.
Адмiнiстративними проступками є, наприклад, порушення правил протипожежної безпеки, санiтарної гiгiєни на державних та приватних пiдприємствах, безбiлетний проїзд у громадському транспортi.
Цивiльнi проступки - правопорушення, якi здiйснюються у галузi майнових i таких немайнових вiдносин, якi мають для людини духовну цiннiсть. Цивiльнi правопорушення полягають у нанесеннi органiзацiям чи окремим громадянам майнової шкоди, як то невиконання зобов’язань за договором, поширення вiдомостей, що ганьблять честь i гiднiсть громадян та iнше.

Найбiльш небезпечним видом правопорушень є злочини. Вони вiдрiзняються вiд проступкiв вищим ступенем суспiльної небезпечностi та вчиняють бiльш тяжку шкоду особi, державi, суспiльству. Злочини посягають на основи державного та суспiльного ладу, полiтичну та економiчну системи суспiльства, власнiсть, особу, полiтичнi, трудовi, майновi та iншi права i свободи громадян та тягнуть за собою застосування мiр кримiнального покарання.

Структура правопорушення складається з об’єкта, суб’єкта, об’єктивної та суб’єктивної сторiн.
1. Об’єктом правопорушення є суспiльнi вiдносини, якi регулюються та охороняються нормами права.
2. Суб’єктом правопорушення можуть виступати окремi особи та органiзацiї, надiленi делiктоздатнiстю. Делiктоздатнiсть - це здатнiсть суб’єкта правопорушення усвiдомлювати значення своїх протиправних вчинкiв та нести юридичну вiдповiдальнiсть.
3. Об’єктивна сторона складу правопорушення мiстить протиправнiсть та суспiльну небезпечнiсть поведiнки суб’єкту.
4. Суб’єктивна сторона складу правопорушення передбачає вiдповiдальнiсть за протиправне дiяння при наявностi вини правопорушника. Вина, як необхiдна суб’єктивна ознака правопорушення, повинна бути присутня у всiх правопорушеннях, незалежно вiд того, вчиненi вони фiзичною, юридичною особою або iншим суб’єктом права.

Юридична вiдповiдальнiсть - це важливий засiб захисту iнтересiв особи, суспiльства та держави. Вона настає внаслiдок порушень приписiв правових норм та проявляється у формi застосування до правопорушника засобiв державного примусу. Найважливiшою ознакою юридичної вiдповiдальностi є те, що вона визначається державою та застосовується його компетентними органами.

Для правопорушника юридична вiдповiдальнiсть означає застосування до нього санкцiй правових норм, вказаних у них визначених мiр вiдповiдальностi. Це його обов’язок зазнавати засобiв державного примусу, що застосовуються на пiдставi норм права. Державний примус - це державно- авторитарний вплив вiдповiдних державних органiв i посадових осiб на поведiнку людей. Вiн має рiзнi форми, якi можуть бути i не пов’язанi з юридичною вiдповiдальнiстю за правопорушення.

Пiдставою юридичної вiдповiдальностi є правопорушення. Якщо поведiнка суб’єкта не мiстить ознак правопорушення, то ця особа не пiдлягає юридичнiй вiдповiдальностi.

Юридична вiдповiдальнiсть - це складне соцiально-правове явище. В нього включається як мiнiмум двi сторони: держава та правопорушник. Мiж ними складаються правоохороннi вiдносини, в яких держава у особi його компетентних органiв виступає як сторона, надiлена правом, а правопорушник як зобов’язана. При цьому як i надiлена правом, так i зобов’язана сторони дiють у межах закону i реалiзацiя юридичної вiдповiдальностi здiйснюється на пiдставi права, конкретних санкцiй правових норм, якi передбачають вiдповiдальнiсть саме за вчинене правопорушення.

В залежностi вiд характеру, вчиненого правопорушення розрiзняють дисциплiнарну, адмiнiстративну, матерiальну, цивiльну та кримiнальну вiдповiдальнiсть.

Дисциплiнарна вiдповiдальнiсть - це накладення на винну особу дисциплiнарного стягнення владою керiвника (начальника). Головними дисциплiнарними стягненнями є догана, зауваження, звiльнення з роботи.

Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть полягає у застосуваннi органами виконавчої влади засобiв адмiнiстративного впливу до винних осiб
(наприклад, попередження, штрафу, адмiнiстративного арешту).

Матерiальна вiдповiдальнiсть полягає у вiдшкодуваннi збиткiв, нанесених внаслiдок протиправних дiй у процесi виконання особою службових обов’язкiв.

Цивiльно-правова вiдповiдальнiсть випливає з порушень майнових та особистих немайнових прав громадян та органiзацiй. Її наслiдком є вiдшкодування збиткiв у формах, передбачених санкцiями цивiльного права.

Найбiльш жорсткими засобами державного впливу характеризується кримiнальна вiдповiдальнiсть, яка застосовується у судовому порядку до особи, винної у вчиненнi злочину.

Притягнення до юридичної вiдповiдальностi здiйснюється на основi акта застосування норми права, в якому iндивiдуалiзуються заходи юридичної вiдповiдальностi до конкретного правопорушника.

Юридична вiдповiдальнiсть у сучасному суспiльствi спрямована на охорону правопорядку, на виховання у громадян почуття сумлiнного дотримання законiв, розумiння ними необхiдностi та корисностi правомiрної поведiнки.
Суттєвим методом, за допомогою якого у державi забезпечується законнiсть та правопорядок, є переконання, побудоване на реальнiй соцiальнiй захищеності громадян, забезпеченнi їх головних прав та обов’язкiв.

Важливою передумовою ефективностi виховного впливу юридичної вiдповiдальностi виступає засудження правопорушника з боку суспiльства, колективу. Лише вiрне поєднання методiв переконання та примусу забезпечує високу дiєвiсть юридичної вiдповiдальностi.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: реферат современная россия, ответ 3, введение дипломной работы.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9 | Следующая страница реферата