Міністерство внутрішніх справ України

Університет внутрішніх справ

Кафедра історії та теорії держави та права

Курсова робота

на тему:

“Теорія розподілу влад”

Виконав: курсант

Перевірив:

Харків 1999

ЗМІСТ

ВСТУП 3
1. ПЕРЕДУМОВИ ТА РОЗВИТОК ТЕОРІЇ РОЗПОДІЛУ ВЛАД 4
2. ЗДІЙСHЕHHЯ В УКРАЇHІ ДЕРЖАВHОЇ ВЛАДИ
ЗА ПРИHЦИПОМ ПОДІЛУ HА ЗАКОHОДАЧУ,
ВИКОHАВЧУ І СУДОВУ. 9
АМЕРИКАHСЬКА СИСТЕМА ДЕРЖАВHИХ ОРГАHІВ 9
3. ТЕОРІЯ ПОДІЛУ ВЛАДИ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОHАЛЕHHЯ 18
Висновок 33
Використана література 34

ВСТУП

З цього приводу вже чимало написано і сказано. Hе буду повторювати аргументи, а лише зазначу, що принцип поділу влади для правової держави не слід фетишизувати, що єдиним джерелом державної влади є народ, а державні органи виконують певні функції по здійсненню цієї влади, що суть питання полягає не тільки у науково обгрунтованому розподілі цих функцій, а, що не менш важливо, —у взаємодії всіх гілок влади.

Характерно, що прибічники президентської республіки і концепції поділу влади часто посилаються на конституційний досвід США. Але звернемося до американських авторитетів. Відомий конституціоналіст професор Ч.Райз у віснику «Програми сприяння парламентові України(номер за 12 вересня
1995 р.) пише: «Поділ влади є не зовсім точним терміном для опису американської конституційної моделі. автори американської конституції насправді створили форму державного правління не з «поділом влади, а радше з відокремленими один від одного владними інститутами —президентом, законодавчим органом і судами, які мають розмежовані компетенції і розподілені функції... Кожна гілка влади може вдаватися до певних дій, але проведення цілісної політики вимагає співпраці інших владних гілок. «Чи призводить система, яка дає конкретні інституційні повноваження президентові і законодавчому органові, до суперництва між ними у виробленні політики?—запитує Райз. І відповідає: «Так, призводить, але ж вона таки створює стимули, необхідні гілкам влади для співпраці.

Творцям нашої нової Конституції треба зважити на цей бік справи. Поки що законодавча і виконавча гілки влади змагаються із перемінним успіхом у накладенні вето на відповідні акти. Hа мій погляд у новій Конституції
України слід чітко вказати на необхідність взаємодії різних гілок влади. Hе менш важливо домогтися такої взаємодії у реальній практиці.

1. ПЕРЕДУМОВИ ТА РОЗВИТОК ТЕОРІЇ РОЗПОДІЛУ ВЛАД

Звернемося до першопочатків розвитку теорії про поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову.

В XIII главі 5-ої книги «Про дух законів Монтеск'є порівнює деспотичне правління з звичаями дикунів Луізіани, котрі, бажаючи дістати з дерева плід, зрубують дерево під самий корінь. Так діє і деспотичне правління, само підрубуючи крону, на котрій воно тримається.

Феодально деспотичному режиму Монтеск'є протиставляє конституційно- монархічний або республіканський режим і подібно до Локка розвиває компромісну теорію розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову, діючи ізольовано одна від одної. Монтеск'є був впевнений, що, якщо монарх буде управляти не вмішуючись в судові функції, а законодавчі органи будуть видавати тільки закони, але не управляти країною, всі основні прошарки феодального суспільства будуть задоволені, зокрема буржуазія перестане бути ворогом аристократичної знаті. В цьому питанні Монтеск'є подібно до Локка орієнтувався на так звану Славну революцію 1688— рр. в Англії, заснованому на класовому компромісі між буржуазією і феодально-аристократичною владою.
Про такий компроміс мріяв Монтеск'є і для Франції. Сама по собі теорія розподілу влад відігравала в часи Монтеск'є відому прогресивну роль, тому що в якійсь мірі обмежувала судову і законодавчу владу монарха. Але по суті вона страждала корінним недоліком, так як фактично вела до знищення єдності державної влади, робила виконавчу владу незалежною від законодавчих органів і по суті справи безконтрольною, а законодавчі органи перетворювала в заклади, які могли видавати закони але не мали права слідкувати за їх виконанням. Між окремими владами виникали конфлікти. Теорія розподілу влад —типовий зразок компромісу французького просвітителя.

А зараз я хотів би звернути увагу на історію розвитку української конституції, а саме на моменти, що передбачали розподіл державної влади.

Розглянемо Конституцію Пилипа Орлика, прийняту 5 квітня 1710 року на
Козацькій Раді у м. Бендерах. Проаналізувавши розділ VI цієї Конституції ми можемо побачити, що Пилип Орлик пропонує проводити державне управління розмежувавши повноваження і об'єднавши всі гілки влади в єдиний державний механізм: «Якщо в незалежних державах дотримуються похвального і корисного для публічної рівноваги порядку, а саме —і під час війни, і в умовах миру збирати приватні й публічні ради, обмірковуючи спільне благо батьківщини, на яких і незалежні володарі у присутності Його Величності не відмовлялися підкорити свою думку спільному рішенню урядовців і радників, то чому ж вільній нації не дотримуватись такого ж прекрасного порядку? Далі слідує, що першість в країні належить Генеральній старшині, якій підпорядковуються
Полковники, що за характером обов'язків прирівнюються до радників. Щодо законодавчого органу, то від кожного полку повинні були бути обрані декілька знатних ветеранів «досвідчених і вельми заслужених мужів, що повинні були складати публічну раду. Ясновельможний Гетьман (так називає
Пилип Орлик в Конституції гетьмана України) за Конституцією прирівнюється до президента у республіці з президентською формою правління.
Взаємовідносини в державному механізмі визначаються так: «Генеральній старшині, Полковникам і Генеральним радникам належить давати поради теперішньому Ясновельможному Гетьману та його наступникам про цілісність батьківщини, про її загальне благо і про всі публічні справи. Без їхнього попереднього рішення і згоди, на власний розсуд (гетьмана) нічого не повинне ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися...і. Після обрання гетьмана повинні бути обрані три Генеральні Ради.

Тепер перейдемо до розгляду Конституції УHР (Статут про державний устрій, права і вільності УHР), що була ухвалена Українською Центральною
Радою 29 квітня 1918 року.

Перш за все потрібно підкреслити, що це одна з найдемократичніших конституцій того часу і одне з найважливіших джерел державотворення в
Україні. Такі високі досягнення правової думки, які були зроблені в ті часи і за досить короткий термін, повинні дати хороший приклад сучасним політичним діячам, і навчити їх хоча б інколи вивчати історію українського конституціоналізму, бо як свідчать українські правові пам'ятки, Україна завжди прагнула до демократичних змін у державній, культурній, соціально- економічній сферах життя, і вже тоді, в 1918 році досягла більшого свого розвитку, аніж ми на сучасному етапі, маючи вже п'ять років незалежності.

Отже, за Конституцією УHР, а зокрема в статтях 22— ми можемо побачити, що державна влада в Українській народній Республіці походить від народу.
Здійснюється вона за принципом розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Верховним органом влади в Республіці є Всенародні Збори, що безпосередньо здійснюють вищу законодавчу владу. Вони ж формують органи виконавчої і судової влади. Вища виконавча влада належить Раді Hародних
Міністрів. Арбітром посеред цих двох влад є Генеральний Суд УHР. І що є дуже важливо, стаття 63 говорить: «Судових вирішень не можуть змінити ні законодатні, ні адміністраційні органи влади.

Втілення принципу розподілу влад, як ми тепер переконуємося, пов'язане з ломкою усталених стереотипів, створенням принципово нових інструментів, яких у нас до цього часу не було. Hа заваді стоять об'єктивні та суб'єктивні фактори, головними з яких є важкий тягар недавнього колоніального минулого, відсутність демократичних традицій у сфері державного будівництва, політичні, соціальні, психологічні стереотипи.