Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

1) Встановити сутність поняття необхідної оборони;

2) Визначити підстави та умови правомірності необхідної оборони;

3) Розмежувати інститут необхідної оборони та інституту уявної оборони;

4) Виділити особливості між поняттями необхідна оборона, крайня необхідність та затримання злочинця.

Методологічний інструментарій дослідження базується на загально наукових методах, таких як синтез, аналіз, індукція, що передбачає прямування від одиничного до цілого, та дедукція як метод визначення одиничного через ціле та інші. До того ж використовувався спеціальний правовий метод — метод порівняльного аналізу, який дозволяє виявити схожі ознаки у декількох досліджуваних об’єктів, а також встановити розходження між ними.

Робота структурована відповідно до поставлених мети та завдань та складається з вступу, чотирьох розділів, висновку, списку нормативних джерел і використаної літератури та додатку.

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ІНСТИТУТУ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ.

Статті Кримінального кодексу, що виключають кримінальну відповідальність, відносяться тільки до тих випадків, коли в процесі здійснення таких дій завдається шкода громадянам, державним чи суспільним інтересам.

Дурманов Н.Д. розглядав необхідну оборону як обставину, що виключає злочинність діяння [1]; Ю.В. Баулин - як обставину, що виключає ознаки злочину, тобто суспільну небезпеку і злочинність діяння.[2]
Вчинення дії в стані необхідної оборони виключає склад злочину. Це не тільки некаране, але і правомірна поведінка особи.

У частині 1 ст. 36 КК України зазначається: “Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.” Подібним чином визначається необхідна оборона у кримінальному законі Російської Федерації:
"Не является преступлением причинение вреда посягающему лицу в состоянии необходимой обороны, т.е. при защите личности и прав обороняющегося или других лиц, охраняемых законом интересов общества или государства от общественно опасного посягательства, если при этом не было допущено превышения пределов необходимой обороны" (ч.1 ст.37
Кримінального кодексу РФ).

Право на необхідну оборону випливає з природного права людини на життя. Конституція України проголошує право особи будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

У ст. 13 Основ кримінального законодавства СРСР та союзних республік поняття необхідної оборони знайшло такий свій вираз: “Не является преступлением действие, хотя и подпадающее под признаки деяния, предусмотренного уголовным законом, но совершенное в состоянии необходимой обороны, т.е. при защите интересов Советского государства, общественных интересов, личности или прав обороняющегося или другого лица от общественно опасного посягательства путем причинения посягающему вреда, если при этом не было допущено превышение пределов необходимой обороны.”3

Слід зазначити, що на громадянах не лежить обов'язок здійснювати акт необхідної оборони. Однак при цьому у певній ситуації, наприклад, коли відбувається напад на інтереси держави або суспільства, або на життя та здоров'я інших осіб, необхідна оборона є моральним обов'язком громадян.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Батьківщини є обов'язком громадянина України. Звідси випливає, що захист від посягань на державу є конституційним обов’язком.

Таким чином, необхідної обороною у кримінальному праві слід визнавати насильницькі дії по відношенню до особи, що скоїла небезпечне посягання на правоохоронні інтереси, що здійснюються для припинення цього посягання.
РОЗДІЛ 2. ПРАВОМІРНІСТЬ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ У СФЕРІ ВИЗНАЧЕННЯ ХАРАКТЕРУ

ПОСЯГАННЯ.

2.1. Посягання повинно бути суспільно небезпечним.

Для правильного розуміння умов і меж необхідної оборони, а також ознак караного в кримінальному порядку перевищення цих меж потрібно насамперед усвідомити поняття "суспільно небезпечного посягання".

У постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 16 серпня 1984 р. N 16
“Про застосування судами законодавства, що забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань” дано тлумачення суспільно небезпечного посягання як діяння, передбаченого особливою частиною кримінального закону, незалежно від того, чи притягнена особа, яка його вчинила до кримінальної відповідальності, чи звільнена від неї у зв’язку з неосудністю, недосягненням віку притягнення до кримінальної відповідальності або з інших обставин. При цьому в постанові окремо акцентується увага на визнанні посягання суспільно небезпечним якщо особа, яка заподіяла шкоду іншій особі у зв’язку з вчиненням останньою дій, усвідомлювала малозначучість протиправного посягання5.

На жаль у постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. щодо визначення поняття суспільно небезпечного діяння роз’яснень не міститься, що сприяє різномаїїтю тлумачень та підходів до вирішення цього питання. Розглянемо погляди на цю проблему декількох вчених науки кримінального права. М. Коржанський вважає, що посягання повинно мати характер нападу, який загрожує тяжкими наслідками у сфері важливих суспільних цінностей – життя, здоров’я, власності, державного управління тощо6. Так само розглядає поняття суспільно небезпечного посягання
Михайленко П. П.7 Також існує думка про обов’язковий характер об’єктивності суспільно небезпечного діяння, тобто такого яке за своїм характером і ступенем суспільної небезпечності реально може заподіяти чи створити реальну загрозу заподіяння шкоди правам та інтересам, що охороняються законом, а відвернення цього вимагає заподіяння шкоди тому, ким вчиняється посягання10. Щодо положень КК України, то посягання за своїми об’єктивними даними при виникненні необхідної оборони має досягти ступеня суспільної небезпечності злочину.

На наш погляд, суспільну небезпеку варто розділити на ступінь небезпеки діяння і ступінь небезпеки особистості. Небезпека діяння залежить від місця, часу, способу, обстановки його вчинення, а ступінь суспільної небезпеки завжди підвищується з підвищенням небезпеки злочину.

Основним розміром, що визначає суспільну небезпеку, є реальний збиток
(шкода), заподіяний злочином або наявність реальної небезпеки його настання.

Характер суспільної небезпеки визначається суспільними відносинами, на які посягає злочинець, а ступінь небезпеки залежить від ряду чинників: ваги наслідків, форми вини, особливостей посягання і суб'єкта злочину.

Характерним є те, що суспільно небезпечне посягання повинно бути об'єктивно суспільно небезпечним. По іншому необхідно розглядати випадки заподіяння шкоди для захисту від суспільно небезпечного посягання тварині, приналежній тій або іншій особі. При необхідній обороні джерелом посягання є тільки злочинні дії суб’єкта злочину, тобто фізичної осудної особи, що досягла віку кримінальної відповідальності, однієї або декількох, тому захист від нападу тварин не можна вважати необхідною обороною. Дані дії повинні розглядатися по правилам про крайню необхідність (ст. 39 КК
України). Однак у тих випадках, коли власник тварини використовує його як знаряддя нападу, заподіяння шкоди тварині, що нападає, є заподіянням майнової шкоди власнику тварини, тому скоєна при цих умовах дія є актом необхідної оборони і цілком підпадає під правила, регулюючі правомірність необхідної оборони.

Суспільну небезпеку посягання, від якого можлива необхідна оборона характеризує також активність протиправних дій правопорушника. Оборона насамперед неприпустима проти посягань, які відбуваються шляхом пасивної поведінки. Вона навряд чи буде можлива проти діянь, що відразу не ведуть до настання фізичної, матеріальної або іншої шкоди, тому що діяння і настання наслідків віддалені один від одного у часі і заподіянню шкоди можна запобігти іншими способами. До таких діянь відносяться контрабанда, дача помилкових показань, обман споживачів тощо. Підставою необхідної оборони є такі посягання, що негайно і неминуче можуть спричинити заподіяння шкоди суспільним відносинам: замах на убивство, зґвалтування, розбій, хуліганство тощо.

Говорячи про злочин як підставу необхідної оборони, слід зазначити, що їм може бути не тільки навмисне діяння. Громадянам звичайно доводиться захищатися від навмисних посягань, але необережне посягання на той або інший об'єкт, що має характер злочинного нападу, має ті ж ознаки, що і умисне суспільно небезпечне посягання, тому здатне створити ситуацію, за умов якої допускається використання права на необхідну оборону.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: изложение по русскому, курсовая работа на тему право, административное право шпаргалки.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата