Дискурсивный анализ

| Категория реферата: Рефераты по языковедению
| Теги реферата: література реферат, дипломная работа персонал
| Добавил(а) на сайт: Пахомий.

Характерна риса публіцистичного стилю – орієнтація на усне мовлення, елементи якого не лише виступають у ролі експресом, а й стають одним з прийомів зацікавлення читача, слухача, глядача. Широко використовується діалогічна форма мовлення, яка особливо увиразнюється на тлі авторської о монологу. Цьому стилеві притаманні чіткі політичні оцінки, присутність автора, широкий вияв авторської індивідуальності.

Ще Тарас Шевченко в своїх публіцистичних творах закликав до боротьби проти царату, за волю України. Для розвитку української публіцистики багато зробили Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Павло
Грабовський, Борис Грінченко, пізніше Володимир Винниченко, Микола
Хвильовий, Василь Еллан-Блакитний, Максим Рильський, Павло Тичина, Микола
Бажан, Остап Вишня, Юрій Смолич та інші. Цю традицію продовжують наші сучасники Олесь Гончар, Юрій Мушкетик, Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Іван
Драч, Павло Мовчан, Володимир Яворівський. Майстри художнього слова сприяли й сприяють виробленню та вдосконаленню мовно-стилістичних і зображальних засобів публіцистичного стилю. Крім газетної публіцистики, виділяють радіо-
, теле-, кінопубліцистику, ораторське мовлення.

Зразки стилю

Культура мовлення

Культура мовлення – це духовне обличчя людини. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства.

Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексичне багатим, синтаксично різноманітним.
Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову речень, користуватися словниками. Треба активно розвивати своє мовлення: усно й письмово викладати думки, виправляти себе, перебудовувати сказане, шукати найкращі й найдоцільніші варіанти висловлювання.

Культура мовлення тісно пов'язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне, логічне. І навпаки, якщо в людини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає, то й мовлення в неї плутане, беззмістовне, захаращене зайвими словами, непотрібними красивостями. Мовлення тоді гарне, коли воно якнайповніше і якнайточніше передає думки чи малює образи і легко сприймається, зрозуміле.

Грамотне, багате мовлення — не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. Це вияв поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову.

(З журналу)

РОЗМОВНИЙ СТИЛЬ

Розмовне мовлення є найдавнішим стилем будь-якої національної мови.
Розмовним мовленням користуються люди різного віку в побуті, в неофіційному й офіційному спілкуванні, в навчальній, науковій, виробничій, суспільно- політичній та в інших сферах життя.

Інтонаційною особливістю розмовного стилю є розмаїття ритміко- мелодійних варіацій, неодноманітність, що відтворює природну безпосередність мовців. На лексично-фразеологічному рівні розмовного мовлення слід відзначити велику кількість експресивних та емоційно-оцінних слів і зворотів. Використовуються й просторічні елементи – несвідомо (при недостатньому опануванні норм літературної мови) або свідомо (як певний стилістичний засіб).

З синтаксичного погляду розмовне мовлення характеризується широким використанням неповних речень, наявністю стереотипних конструкцій. Розмовне мовлення здебільшого спонтанне, тобто безпосереднє, непідготовлене.
Компонентами його є позамовні елементи – міміка, жести, конкретна ситуація, наявність чи відсутність об'єкта мовлення.

Зразок стилю

* * *

Того-таки дня Мотрин старший хлопець напився з Мелащиного кухля води, але якось не вдержав кухля в руках, упустив та й розбив. Кайдашиха вискочила з хати й наробила галасу.

– Бач, іродова душе, вчила дітей мене лаяти, а твої діти мені шкоду роблять, – крикнула Кайдашиха до Мотрі в двері. Недовго думавши, вона вихопила кухоль з Мотриної діжка та – хрьоп ним об землю.

Старе, як мале! Зовсім баба з глузду з'їхала. Що вам дитина заподіяла?
– крикнула Мотря.

– Твої діти такі зміюки, як і ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї діжки.

– То сховайте свою діжку в пазуху, а кухля мені купіть, бо ви не дитина, – сказала Мотря.

– Овва! Розпустила своїх дітей, як зінських щенят. Не діждеш, – сказала Кайдашиха.

– Ти – змія люта, а не свекруха! – кричала Мотря. – Буду я чортова дичка коли не розіб'ю тобі кочергою голови.

(За І. Нечуєм-Левицьким)

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ

Матеріали, викладені у формі цього стилю, задовольняють потреби писемного (рідше усної й) спілкування в державному, суспільному, політичному, господарському житті, в ділових стосунках між інституціями й установами, в громадській, виробничій та іншій діяльності окремих членів суспільства. З офіційно-діловим стилем маємо справу в текстах указів, законів, наказів, розпоряджень, звітів, ухвал, у діловому листуванні.