Слово о полку Ігоревім. Мова твору

| Категория реферата: Рефераты по языковедению
| Теги реферата: реферат підприємство, лечение шпори
| Добавил(а) на сайт: Ershov.

Характерне також паралельне вживання форм -ла-, -ра- і -оло-, -оро-:
Владимир – Володимир, глава – голова, младий – молодий, вран – ворон, забрало – забороло, храбрый – хоробрий, преградити – перегородити.

Навіть форма слова рітко замість рідко вказує на оглушення при вимові, характерне для українців.

Автор “Слова” користується поетичними образами-формулами української усної поезії – це передусім постійні епітети, однакові в поемі і народній поезії: чисте поле, широке поле, синє море, ясне сонце, світле сонце, чорна земля, зелена трава, зелене дерево, бистра ріка, камінна гора, студена роса, чорний ворон, сірий вовк, лютий звір, сизий орел, буйний тур, готові коні, осідлані коні, острий меч (шабля), золоте сідло (стремено), тисова кровать, залізні пута, криваві рани, молодий князь, милий брат, красна дівка. Це тільки ті епітети, що пов’язані з однаковими, що й у “Слові” іменниками, хоч чорна туча (хмара), криваве вино (пиво) або “драгыя оксамиты” (дорогі сукна) мають епітети того самого значення. Або порівняймо тавтології, які є в “Слові” і в народних піснях: мости мостити, думу думати, пісню співати, в труби трубити тощо.

Багато поетичних образів, що є в “Слові”, пізніше розвинулися в українських піснях., замовляннях. Наведемо деякі порівняння з маловідомих в
Україні досліджень. Так, С. Гординський пише, що образ погоні орла
(сокола) за лебідкою є досить популярним зачином до багатьох українських народних пісень. Ось одна з них:

Ой на морі, на морі синенькім,

Там плавала біла лебедонька

Із маленькими лебедятами.

Де ся взяв сизопірий орел,

Став лебедку бити й забивати,

Стала лебедка до його промовляти:

“Ой не бий мене, сизопірий ороньку,

Скажу я тобі всю щирую правдоньку...”

Чи не цю метафору використав автор “Слова” в зачині, де пальці порівняв з десятьма соколами, а струни зі зграйкою лебедів? – “Боянъ же, братіє, не десять соколовъ на стадо лебедій пущаше, нъ своя віщія пръсты на живая струны въскладаше; они же сами княземъ славу рокотаху.”

А ось плач Ярославни можна порівняти з українським замовлянням дівчини, що благає в Сонця для себе краси:

Добридень тобі, Сонечко яснеє,

Ти святе, ти ясне-прекраснеє.

Порівняймо зі “Словом”: “Світлое и тресвітлое Сълнце! Всемъ тепло и красно еси! Чему, господине, простре, гарячюю свою лучю на лады воі?”

Багато дослідників помітили в плачі Ярославни риси, притаманні саме українським голосінням. Про це пише також І. Огієнко. Не виключено, що співець “Слова” чув подібний плач і використав його в поемі. Це ніби похоронне голосіння в поєднанні зі зверненням до сил природи врятувати коханого чоловіка і його воїнів.

С. Гординський порівнює заклик до Ярослава Осмомисла в “Слові” з українським замовлянням, записаним П. Чубинським: “Ніч темна, ніч тишна, сидиш ти на коні буланому, на сідлі соколиному, замикаєш ти комори, дворці і хлівці, церкви й монастирі і Києвські престоли. Замкни й моїм ворогам губи і губища, щоки і пращоки, щоб вони на мене народжену, хрещену і молитвовану, рабу Божую – зубів і очей не витріщали, гніва в серці не мали, щоб усі поважали і в добрих мислях мали.”

У “Слові”

высоко сідиши на своемъ златокованном столі

затворивъ Дунаю ворота

отворяєши Кіеву врата

стріляй, господине,
Кончака

У замовлянні