Правове становище селянського (фермерського) господарства

| Категория реферата: Рефераты по юриспруденции
| Теги реферата: диплом, понятие культуры
| Добавил(а) на сайт: Каллиопий.

Відродження українського села і селянства, що є одним із найважливіших завдань нашої молодої незалежної держави, стало можливим після прийняття
Законів "Про власність", "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", "Про підприємництво", після вилучення з вітчизняного законодавства положень про монополію соціалістичного способу господарювання та соціалістичної власності на засоби виробництва, насамперед — на землю, після політичної реабілітації селянства, визнання за ним права самостійно господарювати нарівні з іншими аграрними товаровиробниками.
Особливу роль у цьому процесі відіграв Закон "Про селянське (фермерське) господарство", прийнятий 20 грудня 1991 р. У цьому акті було підкреслено, що ним визначаються економічні, соціальні та правові основи створення і діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні, гарантується право її громадян на добровільне створення цих господарств, самостійність останніх, їх рівність з іншими формами господарювання в агропромисловому комплексі, а також рівноправність їх членів із особами, зайнятими в інших сферах народного господарства.
Саме політична реабілітація селянської самостійності, прийняття з цього приводу законодавчих актів сприяли збільшенню в Україні кількості селянських (фермерських) господарств. Так, якщо в 1990 р. не було жодного такого господарства, то на 1 січня 1992 р. їх налічувалось 2098, на 1 січня
1993 р. — 14 388, на 1 січня 1995 р. — 31 983 і на 1 січня 1996 р. — 34
687. Протягом 1995 р. ними було вироблено 886 т м'яса тварин і птиці та
1767 т молока й молочної продукції.
Селянське (фермерське) господарство — це форма організації сільськогосподарського виробництва громадян. Разом із колективними і державними сільськогосподарськими підприємствами воно в умовах ринкових відносин має забезпечувати споживачів продовольством, продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною.
Селянське фермерське господарство — це, як правило, сімейно-трудове об'єднання мешканців села, життя і побут яких пов'язані з рільництвом, особистою працею, спрямованою на виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства і сировини та на одержання доходів, а отже, й на забезпечення існування цього господарства та добробуту його членів.
З прийняттям 22 червня 1993 р. нової редакції Закону "Про селянське
(фермерське) господарство" воно стало визначатись і як форма підприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією (ст. 2).
Селянське (фермерське) господарство характеризується певними ознаками.
Його основу зазвичай становить окрема сім'я, до складу якої входять подружжя, батьки, діти (однак лише ті, що досягли 16-річного віку) та інші родичі, котрі об'єднуються для роботи в цьому господарстві; воно утворюється для виробництва продовольства і сировини рослинного і тваринного походження; члени цього суб'єкта підприємництва підтримують між собою трудові зв'язки, беруть особисту участь у веденні господарства
(фактичному господарюванні), тобто існує "інститут правового регулювання членства в селянському (фермерському) господарстві".
Виробничо-економічні відносини такого господарства з державними, колективними та іншими підприємствами й організаціями, господарськими товариствами, окремими громадянами будуються на підставі договорів.
Розрахункові операції провадяться як на безготівковій основі, так і готівкою.
Держава гарантує додержання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерського) господарства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного забезпечення останнього у період його трирічного становлення. Втручання в господарську або іншу діяльність цього господарства з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні господарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються загальним, арбітражним або третейським судом. Проте дане положення не обмежує передбаченого зазначеним Законом права державних органів здійснювати контроль за діяльністю селянських (фермерських) господарств.
Рівноправність селянського (фермерського) господарства з іншими аграрними товаровиробниками дістає вияв, зокрема, в тому, що воно має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об'єднань, кооперативів, спільних підприємств із виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом.
Зміст "інституту правового регулювання членства в селянському
(фермерському) господарстві" полягає в обов'язковості особистої трудової участі всіх його членів у процесі господарювання, в їх праві на участь в управлінні справами цього господарства, на оплату праці, укладення договору про спільну діяльність всіх його членів тощо.

3. Порядок створення селянського (фермерського) господарства і його державної реєстрації

Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив відповідне бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір.
Першочергове право на створення такого господарства надається громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.
Селянське (фермерське) господарство створюється виключно на добровільних засадах.
Конкурсний відбір осіб, які бажають створити таке господарство, проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування), а затверджує голова районної (міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район)
Ради народних депутатів
До складу комісії включаються представники районної (міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район) Ради народних депутатів, управління сільського господарства та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації фермерів, сільської (селищної) Ради народних депутатів, на території якої передбачається відведення земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства, та інших заінтересованих державних і громадських організацій.
Земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.
Безплатно у приватну власність передаються земельні ділянки у межах середньої земельної частки, що обчислюється в порядку, передбаченому ст. б
Земельного кодексу України. Така передача здійснюється один раз, про що
Радою народних депутатів, яка передає земельну ділянку, робиться відмітка в паспорті або документі, який його замінює. За плату передаються земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.
У постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства надаються землі, що перебувають у державній власності, а в тимчасове — ділянки з земель запасу, а також лісового і водного фондів.
Еродовані та дефляційно небезпечні землі можуть надаватися селянським
(фермерським) господарствам без зміни їх цільового призначення та за умови додержання вимог ґрунтозахисного рільництва.
Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом із розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, по можливості такі, що розташовані неподалік від доріг, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.
Землі лісового і водного фондів, що входять до складу угідь селянських
(фермерських) господарств, не можуть передаватись у приватну власність, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів і невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт.
Селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній (міській) Раді народних депутатів, що передала земельну ділянку у приватну власність або надала в користування. За реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для реєстрації до відповідної Ради народних депутатів подаються заява, список осіб, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові його голови, документ про внесення плати за реєстрацію.
Після відведення земельної ділянки в натурі та одержання Державного акта на право приватної власності на землю або на право постійного користування нею чи договору оренди та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи. Воно одержує печатку зі своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в банківській установі, вступає в ділові відносини з іншими підприємствами, установами та організаціями, визнається як самостійний товаровиробник державними і господарськими органами при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
Сільська (селищна) Рада народних депутатів заносить дані про склад господарства та про виділену йому земельну ділянку до спеціальної погосподарської книги.
Склад селянського (фермерського) господарства може збільшуватись або зменшуватись у зв'язку з народженням дітей чи вибуттям окремих його членів.
Нові родичі можуть вступати до господарства за згодою всіх його членів.
Кожен член господарства самостійно вирішує питання про вихід із нього.
Дозволу інших членів для цього не потрібно. Членство в господарстві може бути втрачено окремими працездатними особами в разі, якщо вони тривалий час без поважних причин не беруть участі у веденні господарства або не допомагають йому матеріально.

4. Порядок надання земельних ділянок для ведення селянського

(фермерського) господарства

Відповідно до Земельного кодексу України (статті б—8) суб'єктом земельних відносин є громадянин, який займається веденням селянського (фермерського) господарства. З урахуванням цього земельні ділянки можуть передаватись у приватну власність або надаватись у користування постійне і/чи строкове, в тому числі й на умовах оренди. Правом на одержання земельної ділянки у власність наділені лише громадяни України. Іноземні громадяни та особи без громадянства його не мають.
Передача земельних ділянок у приватну власність та надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, здійснюються сільськими, селищними, міськими і районними Радами народних депутатів. Орендодавцями можуть бути також власники землі (колективні сільськогосподарські підприємства і громадяни).
Передаються у приватну власність або надаються в користування ділянки із земель запасу, а також земель, вилучених у встановленому порядку. Така акція щодо земельних ділянок, які перебувають у приватній власності або користуванні, проводиться лише після їх вилучення (викупу).
Постановою Верховної Ради України від 20 грудня 1991 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" місцевим Радам народних депутатів доручено вирішити питання про вилучення із земель колгоспів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств і організацій диференційовано 7—10 відсотків сільськогосподарських угідь і про передачу їх до складу земель запасу, а також забезпечити надання ділянок із земель запасу громадянам, які бажають організувати селянське
(фермерське) господарство.
Заяви громадян про передачу їм земельних ділянок у власність або користування відповідна Рада народних депутатів розглядає в місячний строк.
При позитивному вирішенні питання вона замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній організації розроблення проекту їх відведення. У разі відмови Ради це питання вирішується вищестоящою Радою, а якщо й вона відмовить, — судом.
Певні особливості мають місце і при відведенні земельних ділянок членам колективних сільськогосподарських підприємств, які виявили бажання вийти зі складу останніх і зайнятись веденням селянського (фермерського) господарства. За рішенням відповідної Ради таким особам передаються у власність або надаються в користування ділянки із земель запасу, а в разі їх відсутності — з придатних для сільськогосподарського виробництва земель зазначених підприємств, але без порушення цілісності інших господарств.
Розмір земельної ділянки в таких випадках визначається на рівні частки члена колективного сільськогосподарського підприємства.
Для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватись у приватну власність або надаватись у користування такі земельні ділянки, розмір яких перевищує 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га всіх земель. Конкретні розміри ділянок у межах цих норм визначають сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів. При цьому враховуються регіональні особливості та можливості обробітку виділених земель переважно членами селянського (фермерського) господарства. Для виробничих цілей громадяни мають право додатково орендувати земельні ділянки, розмір яких може обмежуватись договором оренди або рішенням відповідної Ради народних депутатів.
З метою збереження цілісності селянського (фермерського) господарства встановлено (ст. 52 Земельного кодексу України), що земельні ділянки громадян, які ведуть таке господарство, поділові не підлягають.
Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України власники земельних ділянок, переданих їм Радами народних депутатів, не можуть протягом шести років від часу набуття права власності продавати або іншим способом відчужувати їх. Проте вони можуть успадковуватись або передаватись Радам на тих же умовах, на яких були одержані. За наявності поважних причин суд може скоротити зазначений строк за заявою власника.
Згідно зі ст. 8 Земельного кодексу України громадяни, у власності яких є земельні ділянки, мають право надавати останні в оренду без зміни їх цільового призначення на строк до трьох років, а в разі тимчасової непрацездатності, призову на дійсну військову службу до Збройних Сил
України, вступу до навчального закладу — на строк до п'яти років. При успадкуванні земельних ділянок неповнолітніми допускається їх надання в оренду під контролем місцевих Рад народних депутатів на строк до досягнення спадкоємцем повноліття.
Громадянин, який веде селянське (фермерське) господарство на земельній ділянці, наданій йому в постійне користування, може в разі втрати працездатності або досягнення пенсійного віку за рішенням відповідної Ради народних депутатів надати її в тимчасове користування одному з членів своєї сім'ї, який спільно з ним веде господарство. За відсутності таких осіб він може передати земельну ділянку в тимчасове користування іншим членам сім'ї, які не ведуть разом із ним господарства, але бажають його вести, мають необхідну кваліфікацію і досвід роботи, а також іншим особам, які беруть участь у веденні цього господарства.
В разі тимчасової втрати працездатності або наявності інших поважних причин громадянин може надати земельну ділянку зазначеним вище особам у тимчасове користування на підставі договору.
Використання землі в Україні є платним. Власники земельних ділянок, в тому числі й фермери, та землекористувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, розмір якої визначається з урахуванням якості та місцезнаходження цих ділянок на підставі кадастрової оцінки земель.
Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлено Законом "Про плату за землю". В ньому зафіксовані ставки земельного податку з 1 га ріллі та багаторічних насаджень і ставки податку з 1 га сіножатей і пасовищ по областях у національній валюті України. Відповідно до цього Закону (ст. 11) новостворювані селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за земельні ділянки протягом трьох років від часу їх передачі у власність або надання в користування.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за взаємною домовленістю сторін у договорі оренди. При оренді земель сільськогосподарського призначення розмір цієї плати не може перевищувати розміру земельного податку, що збирається за такі самі землі.

5. Майнові відносини у селянському (фермерському) господарстві

Майнові правовідносини селянського (фермерського) господарства відрізняються від земельних.
Суб'єктом земельних правовідносин є громадянин, якому земельну ділянку передано для ведення селянського (фермерського) господарства у власність або надано в користування, в тому числі й на умовах оренди. Земельні правовідносини між власником (користувачем) земельної ділянки і членами селянського (фермерського) господарства здійснюються за викладеними вище правилами, встановленими Земельним кодексом України.
Суб'єктом же майнових правовідносин відповідно до статей 14 і 15 Закону
"Про селянське (фермерське) господарство" є це господарство як юридична особа. А якщо господарство складається з однієї особи, таким суб'єктом може бути і власник (користувач) земельної ділянки одноособове.
За загальними правилами у власності осіб, які ведуть селянське
(фермерське) господарство, крім землі, можуть бути житлові будинки, квартири, предмети особистого вжитку, домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельних ділянках, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Таке майно належить цим особам за правом спільної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. У Законі "Про селянське (фермерське) господарство" підкреслено, що майно такого господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.
Селянське (фермерське) господарство як юридична особа і суб'єкт права власності користується всіма правами власника майна, передбаченими
Цивільним кодексом України. Володіння, користування і розпорядження майном здійснюються за взаємною домовленістю між його членами. Управління майном від імені господарства здійснює його голова, яким, зазвичай, є громадянин, котрому належить земельна ділянка за правом приватної власності чи користування, в тому числі й на умовах оренди.
Як колективний власник селянське (фермерське) господарство має право продавати і передавати підприємствам, організаціям і громадянам, обмінювати, здавати в оренду, надавати в тимчасове користування майно, належне йому за правом власності. Це правило стосується земельної ділянки, якою громадянин, котрому вона належить за правом власності чи користування, розпоряджається особисто. Своєю чергою, селянське фермерське господарство має право набувати, брати у тимчасове користування, в тому числі й на умовах оренди, майно у підприємств, об'єднань, організацій, інших селянських (фермерських) господарств і громадян.
Майнові правовідносини селянського (фермерського) господарства регулюються цивільним законодавством. Майнові спори між його членами вирішуються судом.
При цьому суд керується правилами цивільного законодавства про спільну сумісну чи спільну часткову власність, а також правилами, передбаченими
Кодексом про шлюб та сім'ю України, що стосуються відносин між подружжям.
Успадковування землі та майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до Закону "Про селянське (фермерське) господарство"
(ст. 18) і заповіту в порядку, встановленому цивільним законодавством. Що ж до земельних ділянок, то при їх успадковуванні слід виходити з вимог ст. 52
Земельного кодексу України, згідно з якими земельні ділянки громадян, котрі ведуть селянське (фермерське) господарство, поділові не підлягають.
За таких обставин у разі смерті громадянина, який вів селянське
(фермерське) господарство, право власності на земельну ділянку передається одному з його спадкоємців — дієздатному громадянинові України, який досяг
18-річного віку і виявив бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. При цьому перевага надається членові господарства — одному з подружжя, дітей, батьків, родичів, які проживали і вели господарство разом із громадянином, що помер.
Спори між спадкоємцями, а також між ними та іншими громадянами з питань переважного права на подальше ведення селянського (фермерського) господарства вирішуються судом. У разі відмови спадкоємців від ведення селянського (фермерського) господарства, а також за їх відсутності питання про подальше використання земельної ділянки вирішується міською (районною)
Радою народних депутатів.
За такими ж правилами, але за участю Рад народних депутатів вирішуються питання успадкування права користування земельними ділянками, в тому числі при укладенні договорів їх оренди.

6. Господарська діяльність та трудові відносини селянського

(фермерського) господарства

Як і кожний підприємець, селянське (фермерське) господарство займається господарською діяльністю самостійно. Головне в ній — виробництво та реалізація товарної сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутків і розширення виробництва. Виходячи з цього принципу, господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції. Воно на власний розсуд підбирає партнерів по економічних зв'язках і реалізації продукції, в тому числі й іноземних. Нарівні з сільськогосподарським виробництвом це господарство може займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороненим законодавством України. При цьому воно мусить додержувати вимог ст. 40 Земельного кодексу України, згідно з якою власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані забезпечувати ефективне використання землі відповідно до її цільового призначення і проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати й родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної ситуації, здійснювати комплекс заходів щодо охорони земельних ділянок.
З метою забезпечення своєї діяльності селянські (фермерські) господарства можуть набувати матеріально-технічні ресурси в системі державних постачальницьких організацій, які виділяються цільовим призначенням для цих господарств за рахунок ресурсів, передбачених для сільського господарства.
В умовах переходу до ринкової економіки дедалі більше застосовується практика придбання матеріально-технічних ресурсів через бартерний обмін, вільну купівлю на біржах, у кооперативних і державних підприємств, приватних осіб.
Селянське (фермерське) господарство може брати технічні засоби в довгострокову оренду і напрокат.
Ремонт і технічне обслуговування належних господарству тракторів, іншої сільськогосподарської техніки та устаткування, вантажних автомобілів, агрохімічне, зоотехнічне і ветеринарне обслуговування здійснюються агросервісними та іншими підприємствами і організаціями за цінами, розцінками і тарифами, встановленими для колективних і державних сільськогосподарських підприємств, а також іншими організаціями і громадянами за цінами згідно з домовленістю.
Одним з елементів захисту права власності селянського (фермерського) господарства є його право самостійно розпоряджатися виробленою продукцією.
Господарство може на добровільних засадах укладати з державними, кооперативними і громадськими організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, договори на продаж своєї продукції, а також реалізовувати її будь-яким іншим споживачам і на колгоспному ринку.
Законом "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 21) встановлено, що продукція, яка продається цим господарством державним організаціям відповідно до укладених договорів, оплачується за державними заготівельними або договірними цінами і на умовах, передбачених для колективних і державних сільськогосподарських підприємств. Ціни на решту продукції господарство встановлює самостійно. При цьому воно повинно додержувати існуючих нормативів якості продукції, санітарних та інших вимог.
Постачання виробленої продукції на експорт, а також розрахунки з іноземними партнерами здійснюються відповідно до законодавства України.
У разі виробничої потреби селянське (фермерське) господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором
(контрактом, угодою). Трудові відносини в господарстві визначаються і регулюються його членами, а щодо осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом, угодою), — законодавством України про працю.
Доходи селянського (фермерського) господарства формуються за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), інших надходжень і використовуються членами господарства на власний розсуд.
Селянське (фермерське) господарство здійснює облік результатів своєї роботи за господарський рік, веде звітність. За подання недостовірної звітності голова господарства несе відповідальність у встановленому порядку.
Основними працівниками в селянських (фермерських) господарствах повинні бути члени цього господарства. І лише «у разі виробничої потреби селянське
(фермерське) господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою»(п.1 статгі 23 Закону про СФГ) . Таким чином, у господарствах можуть бути дві категорії його працівників: 1)члени СФГ та 2) не члени СФГ, тобто, так звані наймані працівники. Окрім того, окремі певні види робіт у СФГ можуть виконуватись і на цивільно-правових засадах (переважно на засадах договору підряду) .

Особливий правовий трудовий статус мають працюючи в ньому члени господарства. Його специфіка насамперед пов'язана з суб'єктним складом працюючих: отже йдеться про СФГ як про сімейно-трудове об'єднання осіб, а тому працювати в ньому повинні подружжя, іх батьки, діти та інші родичі,
«які об'єдналися для роботи в цьому господарстві» (п.2 етапі 2 Закону про
СФГ). Ці особи, будучі співвласниками майна, що є в господарстві, мають право самостійно встановлювати свій трудовий режим за загальною узгодженістю .

Трудові відносини членів СФГ визначаються і регулюються ними самими.
Проте, таке регулювання практично обов'язково повинно бути, і знаходити свій офіційний вираз воно повинно або в Статуті СФГ, або (поза тим для великих господарств) і в Правилах внутрішнього (розпорядку селянського
(фермерського) господарства. У цих правових документах слід встановити весь процес спільної праці, чіткий трудовий режим, періоди відпочинку, відпусток, заходи заохочення та дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання трудових обов'язків. Звичайно, враховуючи сімейно- родинний склад членів СФГ і презумпцію їх добрих взаємних стосунків, їх трудові права та обов'язки повинні розумно поєднуватись і суміщатись, що теж треба оговорити у зазначених документах .

При регламентації праці в СФГ необхідно всіляко враховувати особливості сільськогосподарської праці, її сезонний характер, органічний зв'язок з природними факторами тощо.

Таким чином, на членів селянських (фермерських) господарств не поширюється законодавство про працю (Кодекс Законів про працю). Проте, самостійно регламентуючи свій трудовий статус, вони можуть запозичити ідеї певних норм трудового законодавства .

У різних СФГ певні трудові відносини можуть регламентуватись по різному.
Але, деякі загальні принципи при цьому повинні бути однаковими для всіх них. Так, наприклад, члени СФГ оплату праці одержують у наслідок розподілу натуральних і грошових доходів господарства, а не заробітну щомісячну плату у заздалегідь визначених розмірах .

Оплата праці членів СФГ встановлюється за іх взаємною згодою. Вони можуть використати її для розширення виробничої бази господарства, або ж розподілити одержані доходи повністтю або частково пропорційно вкладеної праці кожним з них .

Наймані працівники можуть брати певну участь в розподілі доходів СФГ лише за умовою, коли на це є спільна загальна згода всіх членів господарства і коли це спеціально передбачено окремою угодою (вона ж встановлює і всі умови такої іх участі ) .

На всіх осіб, залучених до праці в СФГ за трудовим договором (контрактом, угодою), повністтю поширюється дія законодавства України про працю.

Контракт є особливою формою трудового договору і є найбільш придатною для роботи в фермерському господарстві, оскільки він дає більші, ніж звичайний трудовий договір, можливості для аграрної конкретазапії умов праці та прояву ініціативи самого працівника . Трудовий договір (у т.ч. і контракт) укладається у письмовій формі. В них необхідно вказати на термін дії договору, умови праці та побуту (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо). Сторонами в договорі слід вважати СФГ (в особі його голови) і особу, яка залучається до роботи в господарстві .

Особливістю порядку укладення трудового договору (контракту, угоди) в селянських (фермерських) господарствах є те, що він підлягає реєстрації у районній Раді народних депутатів (якщо СФГ є основним місцем роботи особи, яка наймається на роботу в господарство). Цим забезпечується певний державний контроль за дотриманням гарантій трудових прав працівників, а також боротьба з фіктивними трудовими договорами в СФГ .

Районна Рада, зокрема, повинна з'ясувати чи розмір оплати (заробітна плата) найманих працівників, тривалість іх щорічної відпустки не є меншим від установленого державою розміру мінімальної заробітної плати і тривалості мінімальної відпустки .

І члени СФГ, і наймані працівники (якщо це іх основна робота) пвинні мати трудові книжки. Вони є основним документам, що підтверджує стаж роботи. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Відомості про стягнення до цих книжок не заносяться. Але, в трудовій книжці робиться запис про звільнення з роботи з вказівкою на причини цього з посиланням на відповідне законодавство. Робота в СФГ зараховується до загального трудового стажу працівника. Згідно з пунктом 4 статті 23 фермерського закону записи про трудовий стаж повинні підтверджуватись місцевими органами державної виконавчої влади .

Голова селянського (фермерського) господарства несе відповідальність за створення безпечних умов праці для всіх тих, хто працює в господарстві ( як членів, так і найманих працівників). Йдеться про забезпечення всіх вимог техніки безпеки, виробничої гігієни, санітарних правил та пожежних правил .

Всі трудові спори, тобто розбіжності між суб'єктами трудових відносин, вирішуються районними судами. Це можуть бути спори як стосовно членів СФГ, так і найманих працівників. Вони можуть торкатися організації, дисципліни, оплати праці тощо. Оскільки в цих господарствах немає КТС, такі спори відразу вирішує суд. Розглядаються вони за заявою певного незадоволеного працівника господарства .