Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5

Раціональна процесуальна форма.

Вона полягає у створенні найбільш сприятливого порядку (раціонального цивільного судочинства) для процесуальної діяльності суду, для доступу в цивільний процес по справі заінтересованих осіб і їх процесуальної діяльності. Встановлений порядок (формальності) забезпечує нормальний розвиток процесу і надає суб'єктам процесуальної діяльності можливість виправити допущене порушення встановленого порядку. Він характеризується змагальністю і диспозитивністю, рівноправністю сторін і публічністю, гласністю і закритістю, усністю і письмовістю, безпосередністю і опосередкованістю. Раціональна процесуальна форма визначається також встановленими в ЦПК: стадійністю процесу, строками на виконання процесуальних дій: по підготовці і розгляду справи (статті 146, 148), по набранню рішенням законної сили і допущенню негайного виконання (статті
231, 217), по оскарженню судових рішень і розгляду справ у касаційній інстанції (статті 291, 291'); наданими судові можливостями встановлювати певні строки для виконання окремих процесуальних дій (стаття 47, 48, 53) і покладанням на нього обов'язку протистояти намаганням осіб, які беруть участь у справі, в затягуванні процесу по справі і виконанні окремих процесуальних дій (статті 82, 162 та ін.).

Про раціоналізм цивільної процесуальної форми свідчать доступність цивільного процесу, його простота і зрозумілість; наближеність суду до населення; звільнення позивачів-громадян по найважливіших для них справа від сплати судових витрат. Раціоналізм характеризується публічністю — активним процесуальним становищем суду і можливістю державних і громадських організацій захищати в судочинстві права інших осіб, відображає демократичні основи цивільного судочинства і спрямований на забезпечення належних умов для захисту прав громадян і державних інтересів.

Неможливість процесуального сумісництва.
Відповідно до цього принципу суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин не може в одній і тій же справі перебувати більше як в одному процесуальному становищі (позивач не може в цій же справі бути третьою особою, відповідач — свідком тощо). При дорученні співучасником ведення справи одному із співучасників (ст. 104 ЦПК) останній не змінює своєї процесуальної правосуб'єктності, а залишається стороною і діє в процесі на захист своїх прав і прав співучасника. При пред'явленні зустрічного позову відповідач не виступає одночасно і позивачем (ст. 140 ЦПК).

Про неможливість процесуального сумісництва не існує окремої норми права, але це положення випливає з норм ЦПК, які регулюють процесуальне правове становище учасників процесу. Порушення принципу неможливості процесуального сумісництва є підставою для визнання рішення незаконним і його скасування. Так, у справі за позовом профспілки до заводу про стягнення зарплати працівникам заводу за списком, до якого був включений
С., який одночасно виступав у цій справі представником відповідача, суд касаційної інстанції скасував прийняте судом першої інстанції рішення, мотивуючи це тим, що дозволивши С. виступати водночас позивачем і представником відповідача в справі, суд першої інстанції допустився істотного порушення діючого принципу процесу.

Безпосередність судового розгляду. Нормативне вираження цього принципу полягає в тому, що суд при розгляді справи повинен, як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо. На нього покладений обов'язок заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновки експертів, ознайомитися з письмовими доказами і оглянути речові докази (ст. 160 ЦПК). Тому судове засідання по розгляду справи має розпочинатися і закінчуватися при незмінному складі суддів. Якщо в процесі розгляду справи відбувається заміна одного із суддів, то судовий розгляд розпочинається спочатку. Цим самим забезпечується встановлення об'єктивної істини в справі, правильне судження про права і обов'язки сторін спірних правовідносин. Безпосередній зв'язок суддів, які розглядають справу, з учасниками процесу і матеріалами справи забезпечує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріали справи, дозволяє повно і всебічно вникнути у всі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, покладених в обгрунтування позову і заперечення проти нього. Сторонам процесу й іншим особам, які беруть участь у справі, безпосередність забезпечує можливість увійти в особисті зносини зі складом суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих питань, подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійснювати всі інші процесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне її розв'язання.

Разом з тим процесуальна безпосередня форма виконуваних дій не завжди процесуальне виправдана і можлива внаслідок незручності її застосування і необхідності додержання вимог швидкості судочинства, в зв'язку з чим в окремих випадках закон допускає заміну її на опосередковану форму. Суд, який розглядає справу, в разі необхідності зібрати докази в іншому місці може доручити відповідному судові провести певні процесуальні дії (ст. 33
ЦПК), допитати свідків за місцем їх проживання або перебування (ст. 45
ЦПК). У таких випадках відбувається сприйняття і дослідження доказів, одержаних іншим судом (ст. 36 ЦПК). У стадії підготовки справи до судового розгляду суддя у невідкладних випадках провадить огляд місця (п. 9 ст. 143
ЦПК), про що складає протокол, який разом з іншими доказами може досліджуватися колегіальним складом у судовому засіданні (ст. 188 ЦПК). В таких випадках суд, який розглядатиме справу по суті, сприйматиме докази опосередковано.

Усність судового розгляду. Полягає в тому, що розгляд справи провадиться усно (ст. 160 ЦПК), процесуальна діяльність суддів і учасників процесу відбувається в словесній формі. Усна форма судового розгляду сприяє реалізації вимог принципу гласності і безпосередності. Завдяки словесній формі судді можуть краще і повніше сприймати факти справи, а особи, які беруть у ній участь, — реально і точно довести їх до відома суду, сприймати зміст дій всіх учасників процесу, висловлювати свої міркування, заперечення, спростування з метою встановлення дійсних обставин справи.
Розгляд справи в усній формі дає можливість судові особисто і безпосередньо вступати в контакти з учасниками процесу в цивільній справі і сприймати фактичний матеріал у повному обсязі, який відтворюється тут же в судовому засіданні на очах судді і всіх присутніх, у процесі його розвитку.

Усна форма розгляду справи зручніша для учасників процесу, завдяки їй легше висловити сприйняті обставини в справі і свої міркування по них. Вона спрощує процес, робить його доступним для заінтересованих осіб. Така форма дає більші можливості судові керувати розвитком процесу і прискорювати розгляд справи. Процес стає динамічним, строк розгляду справи скорочується.
Разом з тим усна форма процесуальних дій, які виконуються при розгляді справи в судовому засіданні, оптимально поєднується з письмовою формою відображення і оформлення деяких з них — викладення вимог до суду у формі письмових заяв, скарг, протестів, подання, а владних суджень суду — в рішеннях, ухвалах, постановах.

В теорії цивільного процесуального права була сформульована концепція про наявність цивільних процесуальних аксіом — процесуальних норм, що відображають зміст моралі суспільства, встановлюють правила поведінки осіб, які беруть участь у справі, в процесі та врегульовують відносин, які складаються при здійсненні правосуддя в цивільних справах. Так, позивач повинен довести обставини, на які він посилається; суд має справу з тими доказами, які є перед ним, та ін. Зазначені правила характеризують окремі сторони правового становища суду і учасників процесу, входять до змісту окремих принципів, тому немає необхідності вводити аксіоми як самостійне поняття до складу правових категорій цивільного процесу.

В теорії зарубіжного цивільного процесу виділяються принципи — основні начала і начала цивільного процесу. Начала лише доповнюють або розвивають основні принципи процесу, точніше — належать до техніки процесу, але самої суті принципи не зачіпають. До начал належать: колегіальність і одноособовість вирішення справи, економність, єдність дій. У даному випадку начала — це окремі принципи або правила, які покладені в основу визначення порядку судочинства і процесуальне правового становища суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та входять до змісту окремих принципів процесу.
Оскільки принципи визначаються як основні начала цивільного процесу, тому неправильно їх поділяти на основні і неосновні.

6. Висновок.

Таким чином розглянувши таку об»ємну тему як принципи цивільного процесуального права можна зробити такий висновок, що принципи є основою, основними засадами цивільного процесу та на основі них відбувається розвиток та побудова галузей права сучасної науки. Кожний з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує галузь права у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує щільна взаємодія, яка характеризується єдністю мети і завдань цивільного судочинства.
Кожний з принципів не може існувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними, зміст окремих принципів розкривпається з урахуванням змісту інших принципів галузі права.

Ефективність виконання завдань цивільного судочинства перебуває в прямій залежності від правильного застосування судами в справі норм процесуального і матеріального права, для чого необхідно пізнати їх зміст, місця в системі права, їх зв»язку з іншими нормами і юридичних принципів, які в них відтворюються.

В своїй роботі я намагався якомога ширше розкрити зміст кожного з принципів за розбиттям їх по напрямкам регулювання ( Конституція України та нормами цивільного процесуального права) та їх взаємозв»язок з самими нормами матерального права, між собою та роль принципів в сучасному житті.

Вивчення принципів дуже важливе для подальшого розвитку цивільного процесу та для побудови правової держави і громадянського суспільства, без якої неможливо здійснення цивільного правосуддя.

Список використаної літератури.

1. Штефан М.Й. Цивільний процес --- К., 1997.
2. Шакарян М.С. Гражданский процесс— М., 1993.
3. Треушникова М.К. Советский гражданский процесс— М. 1989.
4. Советский гражданский процесс. — М., 1975.
4. Семенов В. М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства. —
М., 1982.
6. Цивільне процесуальне право України. — Харків, 1992.
7. Штефан М.Й., Кочер'янц Р.Г. Конституційні основи правосуддя в СРСР. —
К., 1982.
8. Боннер А.Т. Принцип диспозитивности советского гражданского процессуального права. — М. 1987.
9. Тараненко В.Ф. Принципы диспозитивности й состязательности в советском гражданском процессе. — М., 1990.
10. Чечина Н.А. Основные направлення развития науки советского гражданского процессуального права. — Л., 1987.

За более детальной информацией и с отзывами обращайтесь: super@naverex.kiev.ua

Alex Yamkovoi

Скачали данный реферат: Милютина, Juhtric, Арзамасцев, Modesta, Кравков, Kamenev, Волгарев, Jazov.
Последние просмотренные рефераты на тему: сборник изложений, оформление доклада, контрольные по математике, класс.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5