"Волосне упавління і волосний суд по буржуазним реформам 60-х рр 19-го ст"

Статті 69-110 «Загального положення про селян»[1] визначають склад, обов’язки і функціонування другої ланки селянського громадського управління - волосного управління. Указом Сенату від 19 лютого 1861 р. наказувалося «открыть действия» волосних управлінь «не позднее, как через три месяца по утверждении расписания волостей»[2].

Утворення волосних управлінь було завершено одночасно із сільськими до грудня 1861 року. Усього в 45 губерніях, на які расповсюджувалась дія Положень 19 лютого 1861 р., було утворено 8751 волость[3].

Стаття 69 фіксує склад волосного управління. У волосному управлінні з’єднувалися розпорядча, виконавча і судова влада у волості.
Розпорядчу владу здійснював волосний сход, виконавчу - волосний старшина, судову - волосний селянський суд. Волосне правління виконувало роль дорадчого органа при волосному старшині.

Статті 70-80 регламентують склад волосного сходу, порядок його скликання, коло його компетенції й умови, при яких рішення сходу одержують законну силу. Відповідно до ст. 73, коло питань, що мав право обговорювати волосний сход і по яким міг виносити рішення, був строго обмежений сугубо господарсько-адміністративними справами даної волості. Серед них - розкладка рекрутської повинності, мирських і інших зборів по сільських товариствах ( надалі подвірну розкладку робили вже сільські сходи ), заснування волосних училищ і право приношення скарг і прохань по справах волості у вищі інстанції. Волосному сходу ( як і сільському ) строго забронялося виходити за рамки своєї компетенції. За порушення наступала санкція - аж до притягнення до судової відповідальності. В обов’язок мирового судді входило, відповідно до ст. 27 Положення про губернські і повітові по селянських справах установах, контролювати дії селянського громадського управління[4].

Статті 81-86 визначають права й обов’язки волосного старшини, головною задачею якого була охорона загального порядку, спокою і благочиния у волості тобто виконання поліцейських функцій ( ст. 81 і 85 ).

Волосний старшина виконував також і адміністративні функції: йому були підпорядковані сільські старости, соцькі і десятські, що зобов’язані були беззаперечно виконувати його розпорядження. Волосний старшина мав і контрольні функції ( ст. 82 ). Він був підзвітний як волосному сходу ( ст.
78 ), так і місцевій адміністрації - мировому посереднику, поліцейському ісправнику і судовому слідчому, чиї розпорядження він беззаперечно зобов’язаний був виконувати ( ст. 85 ).

Склад і функції волостого управління визначені в ст. 87-92. Коло питань, що підлягали вирішенню волосного правління, було обмежене розглядом грошових витрат, затверджених волосним сходом на потреби волості, продажем майна селян за недоїмки або борги, прийняттям або звільненням посадових осіб у волості, що служать по найму. Втім, і рішення цих справ волосним правлінням виливалося в найчистішу формальність, оскільки в кінцевому рахунку все вирішувалося волею волосного старшини. Публиіцист Н. М.
Астирєв, що вивчав на посаді волосного писаря практику волосного правління в одній з волостей Воронезької губернії, писав: «В нашей волости, как и в большинстве других, издавна существует правило для сельских старост собираться каждое воскресенье для составления так называемого в Общем положении волостного правления. Но уже самим Положением обязанности этого правления ограничены одними пустыми формальностями: каждое 1-е число приложить печати к денежным книгам в доказательство будто бы произведённого учёта, который за неграмотностью членов правления никогда не производился,.
Назначить день для продажи с торгов имущества какого-либо неплательщика, дать старшине доверенность на получение с почты денежного пакета и только.
Но единовременный созыв старост тем удобен, что при нём гораздо легче исполнить присылаемые в волость разного рода поручения и запросы от начальствующих мест и лиц. Старостам в этот день читаются начальственные предписания, относящиеся до всех или до одного из них, выдаются повестки от мирового судьи и на волостной суд, делается распоряжение о высылке в волость лиц до которых есть дело, назначаются дни для созыва сельских сходов, если есть надобность в них»[5].

Відомий ліберальний земський діяч В. Ю. Скалоп писав: «Волостное правление обращено в низшую, чисто полицейскую инстанцию, зараженную всеми пороками, свойственными такого рода учреждениям, смотря по тому, кто из них поумнее и изворотливее»[6].

Відповідно до ст. 91, волосні правління виконували і функції тоталітарнї установи на селі: вони здійснювали посвідчення різного роду майнових угод, зобов’язань і договорів у межах до 300 руб., видавали засвідчені копії з цих документів. Циркуляром міністра внутрішніх справ від
23 січня 1883 р. ці функції волосних правлінь були істотно обмежені.

Роль обласного писаря ( іноді єдиної письменної людини у волосному правлінні ), який вів усе діловодство як у самому цьому правлінні, так і у волосному суді, на практиці була винятково велика. Сучасники постійно писали про великий вплив волосного писаря на волосне правління, старшину, волосний суд, якщо при цьому писар був до того ж достатньо зворотливий, добре розбирався в законах і розпорядженнях адміністрації. Нерідко такий волосний писар заправляв усіма справами у волості. Н. М. Астирєв писав:
«Этот человек... ведёт денежные и прочие книги волости, которых более 30 штук, пишет разные приговоры, выдаёт паспорта, составляет разного рода акты, состоит секретарём ( и, скажу в скобках, главным заправилой ) в волостном суде, производит статистические описания и исследования, принимает две-три тысячи дворов на страх ( ование ) на сумму 200-300 тыс. руб., составляет ежегодно призывные списки для прохождения воинской повинности ( на ) 100-150 чел., производит поверку торговых документов и преследует всякие нарушения закона в области торговли и промышленности, опекает сирот, следит за делом обучения в земских школах, за оспопрививанием в земской аптечке, следит за санитарным состоянием 10- тысячного населения, делает распоряжения в области гигиены, заведует военно- конским участком, прекращает падежи скота, составляет списки лицам, могущим быть присяжными заседателями, производит описи, аукционы и судебные взыскания, преследует нарушителей судебного устава, получает в год до тысячи входящих и выпускает до двух тысяч исходящих бумаг»[7]. Таке широке поле діяльності волосного писаря , що служив по найму , і водночас можливості, при безграмотності населення, зловживань із метою наживи.
Комісія під головуванням М. С. Каханова, що займалося в 1881-1885 роках розробкою проекту перетворення місцевого управління, по зібраним із місць зведенням констатувала: «Волостные писаря хотя и не пользуются по закону никакой властью, в действительной жизни нередко имеют такое значение, что старшина является покорным орудием заправляющего волостного писаря»[8].

З метою запобігання зловживання з боку волостого писаря ст. 92 передбачала притягнення його до судової відповідальності за підробки з застосуванням у цьому випадку до нього ст. 404 Укладення про покарання[9], що гласила: «Кто при отправлении своей должности учинит фальшивую подпись, приведёт вымышленное свидетельское показание, допустит подставных свидетелей или заочно составит акт от имени отсутствующих, или совершит иной задним числом, или с намерением, из видов, нарушит правила, для засвидетельствования им актов сего рода постановленные, или же вполне или частью, также с намерением скроет истину в докладах, рапортах, протоколах, журналах, свидетельствах, гражданских или торговых обязательствах или прочих каких-либо официальных актах, или включит в них вымышленные обстоятельства или заведомо ложные сведения, или выдаст мнимую копию с акта предшествующего или же ложную с настоящего акта копию, или же дозволит себе подделку, злонамеренную переправку или подчистку актов, отданных ему на сохранение, или похитит, истребит или же утаит такие акты, то за сие, смотря по важности подлога или другим обстоятельствам более или менее увеличивающим вину его, подвергается:

или лишению всех прав состояния и ссылке в Сибирь на поселение, а буде он по закону не изъят от наказаний телесных, и наказание плетьми через палачей; или потере всех, лично и по состоянию, присвоенных ему особенных прав и преимуществ, к ссылке на житье в Томскую и Тобольскую губернии, с заключением на время от двух до трёх лет, или, буде он по закону не изъят от наказаний телесных, наказанию розгами и отдаче в исправительные арестантские роты гражданского ведомства на время от четырех до шести лет.

Если же вследствие сделанного им подлога невинный понёс наказание уголовное, то виновный приговаривается:

к лишению всех прав состояния и к ссылке в каторжную работу на заводах от шести до восьми лет, а буде он по закону не изъят от наказаний телесных, то и к наказанию плетьми через палачей с наложением клейм»[10].

Селянською реформою в колишньому поміщицькому селі уводився волосний суд, склад якого і коло справ, що розглядалися, регламентувалися ст. 93-110. Становий характер суду підкреслювався тим, що його юрисдикція поширювалася тільки на селянське населення тієї або іншої волості. Указом
Сенату 19 лютого 1861 р. передбачалося, що з часу вступу на посаду волосних посадових осіб «бязанность суда и расправы слагается с владельцев и предоставляется, по принадлежности, волостным судам и управлениям на точном основании правил, постановленных в Общем о крестьянах положении».
Відповідно до ст. 93, встановлюється виборність волосних судів. Як зізмісту ст. 95-102, компетенція волосного суду обмежується розглядом дрібних суперечок і позовів між селянами по майнових справах і проступкам. Міри покарання, що міг визначити волосний суд, обмежувалися призначенням: грошових штрафів до трьох рублів, арешту на термін до семи днів і тілесних покарань різками до 20 ударів. Всі вироки по цих справах волосних судів були остаточними і не підлягали оскарженню. Проте указ 14 лютого 1866 р.
«Про порядок скасування рішень волосних судів» передбачив скасування вироків волосних судів: якщо міри покарання, визначені судом, перевищували ті, що були визначені ст. 102 Загального положення, і якщо «решение волостного суда состоялось без вызова на суд хотя бы одной из участвующих сторон», рішення волосного суду скасовувалося повітовим світовим з’їздом[11].

Примітка 1 до ст. 102 передбачає покарання за проступки, застосовуючись до правил, визначених сільським судовим статутом для державних селян, включеним у Звід законів Російської імперії[12]. Статті
450-536 сільського судового статуту для державних селян виділяли різноманітні міри покарання в залежності від п’ятьох родів злочинів: 1) проти віри, 2) проти влади, 3) проти особистої безпеки, 4) майнові злочини і 5) полови злочину. Статті визначали й умови, що пом’якшували або збільшували ступінь провини або звільняли від покарання. Покарання зм’якшувалися: «по малолітству» і «по похилих літах» ( якщо ті, що скоїли злочин або проступок були у віці менше 15 і більш 70 років ), по необережності, у випадку явки з повинною. Збільшувалася провина, якщо злочин був скоєний з особливою жорстокістю або спричиняв тяжкі наслідки.
Припинялася справа: якщо злочин або проступок були скоєні в стані необхідної оборони, «випадково» ( ненавмисно ), психічно хворими людьми, якщо був вичерпаний термін давнини ( 10 років ), у випадку прощення потерпілим винного і за смертю того, хто скоїв злочин. При цьому спеціально підкреслювалося, що «пьянство в оправдание подсудимому не принимается, и проступок, в оном соделанный, подлежит тому же роду наказания». Караними були і такі проступки: «неповиновение работников своим хозяевам»,
«непочтение и грубость против лиц, обеспеченных от правительства властью», поява в нетверезому виді в церкві, на сходах і в інших суспільних місцях, неповага до батьків і старших, лінощі і систематичне пияцтво, розлад свого господарства, самовільні сімейні поділи. Перераховані проступки, що входять у юрисдикцію волосного суду, звичайно спричиняли за собою покарання різками винного. Покаранню різками піддавалися і ті, «кои станут покупать вино под залог одежды и прочей домашней утвари, а также под залог своих земледельческих орудий, запасов хлеба, посевов и пр.». Зрозуміло, усі ці міри диктувалися не стільки турботою про «моральність» і охорону
«добробуту» селян, скільки інтересами збереження платоспроможності селянського подвір’я.

У додаток до прим. 2 ст. 102 6 серпня 1861 р. було встановлене звільнення від тілесних покарань жінок, що досягли 50-літнього віку, а також тих, що одержали освіту у вищих навчальних закладах, що займають посади повитух, доглядачок лікарень, сільських училищ і шкіл, а також приналежних до родин сільських старостів і волосних старшин[13].

При здійсненні і вирішенні справ волосні суди керувалися місцевими звичаями.

За законом волосний старшина, як представник виконавчої влади у волості, не повинний був втручатися в дії і рішення волосних судів ( ст.
104 ), але йому надавалося право спостереження за виконанням рішень ( вироків ) цих судів ( ст. 110). Волосні старшини і сільські старости не мали навіть права бути присутніми у волосних судах при розгляді справ, тим самим передбачалася певна незалежність волосного суду від виконавчої влади у волості. Проте на практиці рішення волосного суду в значній мірі залежали від тиску волосного старшини, світового посередника, поміщика ( якщо маєток ще знаходився у тимчасово забов’заному стані ), але особливо від тиску волосного писаря, що вів усе діловодство суду і формулював його рішення. Як писав Н. М. Астирєв, «писарь является как бы председателем независимого суда, законотолкователем, единственным лицом, знающим, что дозволено суду, и накладывающим на то или другое решение суда своё вето... Местная власть узаконяет беззаконие, даёт простор действиям волостного писаря, т.е. сознательно подчиняет суд писарю, не выпуская этого последнего из своих ежовых рукавиц, и властвуя, таким образом, над судом через посредство своего вполне зависимого подчинённого, вольнонаёмного бесправного лица.»[14]

У 1872 році під головуванням сенатора М. И. Любощинського була заснована спеціальна комісія з перетворення волосних судів. Хоча в результаті її роботи і не було прийнято ніякого законодавчого акта, Комісія зібрала великий і цінний матеріал про те, як функціонували волосні суди на протязі першого післяреформенного десятиліття, тобто як на практиці застосовувалися статті Загального положення про волосні суди[15]. Бравший участь у роботі Комісії М. И. Зарудний на основі зібраних матеріалів і своїх особистих спостережень опублікував спеціальне дослідження про післяреформенний селянський суд, де відзначав такі хиби волосного суду: 1) безграмотність судів, 2) засилля в суді волосних писарів, 3) формальне вирішення справ, 4) тиск на волосний суд із боку місцевої адміністрації:
«разнообразие воззрений различных губернских по крестьянским делам присутствий на обязательность для волостных судов того или иного из действующих узаконений», так що «применение волостными судами сельского устава различно в разных губерниях и, по-видимому, зависит от личных воззрений губернских по крестьянским делам присутствий», 5) «отсутствие в самом законе всяких, хотя бы самых кратких, положительных указаний на порядок производства дел, что именно нередко и порождает на практике полнейший в этом деле произвол волостных писарей»; 6) «неопределённость порядка обжалования решений волостного суда, ставящая крестьян, по собственным их показаниям, в самое безвыходное положение». У зв’язку з цим
Комісія, як відзначає М. И. Зарудний, зустріла масу різноманітних «сельских общих судилищ» незалежно від волосних судів[16].

Київський університет ім. Т. Г. Шевченка юридичний факультет

1-й курс, 13 група

Скрипник Артур

Реферат на тему