Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8 | Следующая страница реферата

Розглянемо найбільш поширені у правознавстві методи.

Спеціально-юридичний метод. Його сутність полягає в описі явищ державно- правової дійсності за допомогою юридичної термінології, висвітленні діяльності соціальних суб'єктів з точки зору юридичних моделей поведінки, з позицій законного або протиправного, обов'язкового або можливого. В ході такого описування відбувається реконструкція фактів та явищ правової дійсності, їх юридична оцінка, виявляються тенденції та закономірності юридичної практики, вдосконалюється юридична термінологія.

Метод порівняння. Являє собою сукупність пізнавальних засобів та процедур, що дають можливість установити схожість та відмінність між явищами, що вивчаються. Як систематично розроблений метод сформувався в XIX столітті в порівняльному мовознавстві, етнографії. Зараз широко використовується юридичною наукою. Шляхом порівняння однопланового юридичного матеріалу, яке здійснюється за єдиними критеріями (за часом, за суб'єктами, за обсягом), виявляються характерні риси, ознаки правових явищ, їх особливе, загальне^або одиночне. При цьому виявляються також причинні зв'язки між явищами, що генетично не пов'язані між собою (економічна криза суспільства та правотворча діяльність держави). У зв'язку з визначною ефективністю методу порівняння, для вирішення практичних проблем в системі юридичних знань склалася навіть ціла наукова галузь — порівняльне правознавство, де вивченню підлягають різні правові системи окремих національних держав. В результаті виявляється можливість удосконалення зовнішньо-політичної діяльності, урахування існуючих особливостей міждержавних стосунків, запобігання негативним фактам державно-політичного життя, що мали місце у чужому досвіді, використання у державному будівництві більш прогресивного та передового, перевіреного світовою практикою. Порівняння, як метод, має науковий характер лише в тому випадку, якщо порівнюються не випадкові факти правової діяльності, а лише закономірні та типові, які мають достатній ступінь достовірності. Слід додати, що порівняння відіграє значну роль в умовиводах стосовно узагальнення інформації, виявленні аналогії предметів та явищ.

Методи статистики. Ці методи використовуються майже усіма науковцями у ході вирішення дослідницьких завдань. Змістовно це означає, що існує певна група статистичних методів, які в загальному вигляді розкривають порядок застосування математичних знань до пізнання правової дійсності, вивченні кількісних змін у державно-правовому житті та обробці цих даних. Серед статистичних методів розрізняють: методи дескриптивної (описової) статистики, індуктивної (вибіркової) статистики, статистики взаємозв'язків. Всі вони тією чи іншою мірою впливають на процес пізнання. Фактично ми маємо справу з цифрами, формулами, графіками, гістограмами, середніми величинами, генеральними сукупностями тощо. Наприклад, завдяки дескриптивному методу, можна виявити ряд узагальнюючих показників, що характеризують певну сукупність явищ. Так, до сукупності соціальних норм відносимо такі показники: існують в суспільстві, виступають в якості правил поведінки, регулюють відносини соціальних суб'єктів.

Системно-функціональний метод. Використовується у зв'язку з тим, що всі явища правової дійсності існують не ізольовано, а взаємодіють з деякими іншими, складаючи таким чином єдину сукупність, що відповідає вимогам системності. Крім того, що кожне явище виступає елементом системи, воно являється одночасово підсистемою, яка складається з інших систем. Кожний елемент системи виконує в ній свою функцію. Тому вивчення окремих правових явищ, що мають значний елементарний склад, з позицій їх системно- функціональної організації має значний науковий ефект. Наприклад, дуже корисно і навіть необхідно використовувати цей метод у ході вивчення системи державних органів, їх розподілу на законодавчу та судову гілки влади за^фуцкуюнальним призначенням. Те ж саме стосується структури правової норми.

Підводячи підсумок питанню методології юридичної науки, слід зазначити, що у ході наукових досліджень того чи іншого предмету комплексно використовуються різні методи, що передбачає визначення їх послідовності та сумісництва, іноді один метод складає передумови для використання іншого методу, таким чином, складається ціла система послідовних цілеспрямованих дій, які об'єднуються поняттям "дослідницька діяльність". Завдяки функціям, можна простежити, як, якими шляхами розвивається система науково-юридичних знань, який вплив здійснюють юридичні знання на систему соціальних зв'язків, яка кінцева мета отриманих результатів дослідження або які завдання стоять перед юридичною наукою на даному етапі. Як і багато інших наук, юридична наука виконує ряд загальних функцій (теоретико-пізнавальну, прогностичну, комунікативну), але, як суспільній науці, їй притаманні деякі особливі функції — такі, як ідеологічна, практико-прикладна. Серед всіх функцій юридичної науки, які розглядаються в сучасній науковій літературі, слід виділити:

1. Теоретико-пізнавальна — теоретичне засвоєння держави та права на рівні загальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування, формування загальних уявлень про окремі правові явища, констатація існуючого стану правової дійсності у тому чи іншому аспекті розуміння.

2. інтерпретаційна — пояснення сутності державно-правових явищ, висвітлення їх причинного зв'язку, структурної організації, соціального значення тощо.

3. Ідеологічна — всяка система знань являється елементом ідеології людської свідомості. ідеї про право, про державу складаються в цілісні системні утворення у вигляді теорій, концепцій. Вони відображають інтереси та волю певних соціальних станів, формують програмні цілі партій, об'єднань, держав, виробляють оціночні критерії щодо правової дійсності, закріплюють загальноправові цінності та ідеали.

4. Прогностична — крім інтерпретації існуючих явищ юридична наука на підставі виявлення певних закономірностей та тенденцій формулює перспективи на майбутнє шляхом висунення гіпотез та прогнозів. Наукове передбачення володіє значною цінністю для практики соціального будівництва та являється однією з найважливіших функцій всіх суспільних наук. і

5. Практико-прикладна — усі теоретичні досягнення, які людство отримує в результаті наукового дослідження, мають своїм завданням служити на користь людям, допомагати їм у вирішенні практичних завдань. Теорія для практики — ось основний принцип дослідницької діяльності, одне з головних її завдань. Наукові рекомендації повинні допомагати роботі державного апарату, сприяти удосконаленню правового регулювання, створенню надійних правозахисник механізмів тощо.

6. Еврестична — дуже близько до теоретико-пізнавальної, але означає не розповсюдження та систематизацію юридичних знань, теоретичне засвоєння дійсності, а здобуття нових раніше невідомих знань про державу та право.

7. Методологічна— розглядається як внутрішньосистемна функція, яка вказує на шляхи, засоби та прийоми отримання нових юридичних знань, можливості їх використання у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства. У зв'язку з цим слід відмітити методологічну роль загальної теорії держави та права у системі юридичних наук.

8. Комунікативна — вказує на необхідність взаємозв'язку та взаємодії всієї системи юридичних наук, дотримання однакових темпів приросту та удосконалення юридичних знань, використання наукових досягнень неюридичної сфери, запобігання

І дубляжу у науковому дослідженні та утворенню прогалин, подолання неконструктив-|дискусій.

Перш за все серед них слід назвати принцип втілення справедливості, гуманізму, законності, плановість наукових досліджень, їх практична націленість та Інші.

ГПеред сучасною юридичною наукою постає цілий ряд нових завдань, що мають перспективний або першочерговий невідкладний характер. Молода українська дер-1 жава опинилася в дуже скрутному становищі. Особливі труднощі відчуваються в економічній сфері. Однак, за Конституцією Україна — це демократична, правова, соціальне орієнтована держава, тому вирішення проблем державного будівництва, економічного відродження країни значною мірою залежить від використання правових заходів та механізмів. Ті методи управління, що існували до входження України в систему ринкових відносин, вже не відповідають дійсності, але ще не склалася і нова систем? управління, не спрацьовують на практиці юридичні гарантії, проголошені чинним законодавством. Тому виникла гостра потреба — засобами юридичного прогнозування сконструювати модель сучасного українського суспільства та вказати на шляхи та методи її практичної реалізації з урахуванням існуючих особливостей внутрішнього порядку та вимог світових стандартів щодо організації державного життя. Це — генеральна лінія, якою рухається вся юридична наука, але поряд з цим передбачається вирішення значної кількості більш конкретних завдань: підготовка проектів законодавчих актів, проведення загальної систематизації законодавства, розробка правових механізмів ефективного використання інституту місцевого самоврядування, передбачення нових тенденцій росту злочинності та обгрунтування відповідних правових гарантій захисту прав та свобод громадян, вивчення та ґрунтовний аналіз практики державотворення інших країн з метою використання їх позитивного досвіду тощо...

Підсумковою ознакою, яка характеризує внутрішню організацію наукових юридичних знань являється їх системний характер. Ми вже зазначали, що правознавство змістовно складається з певної системи юридичних наук, які мають свої власні предмети дослідження та відповідно до специфіки предметів власну методологію. Щодо класифікації юридичних наук, то у науковій літературі існують деякі розбіжності не принципового характеру. Для прикладу наведемо більш поширену класифікацію, за якою можна виділити:

1. Загально-теоретичні та історичні науки — теорія держави та права, історія держави та права, історія політичних та правових вчень.

2. Галузеві науки — конституційне право, кримінальне право, адміністративне право та інші.

3. Міжгалузеві науки — суд і правосуддя, транспортне право, господарське право, банківське, митне право.

4. Прикладні юридичні науки — кримінологія, криміналістика, судова медицина, бухгалтерський облік.

5. Науки, що вивчають міжнародне та зарубіжне право і державу — міжнародне право, державне право зарубіжних країн, порівняльне правознавство, історія держави та права зарубіжних країн.

Юридична деонтологія більшою мірою відноситься до групи прикладних наук тому, що вивчає вимоги етичного порядку у зв'язку з виконанням юристами професійного обов'язку та деякі інші питання, про що вже говорилося раніше.
В історичному плані юридична наука має багатовіковий досвід, який складався шляхом поєднання зусиль філософів, юристів, державних та політичних діячів різних епох. На кожному етапі свого становлення в юридичні^ науці відбивалися тенденції розвитку суспільства, особливості функціонування тих чи інших політичних інститутів. Але якщо казати про витоки формування юридичних знань, що мали у достатній мірі офіційний та систематизований характер, то слід згадати про римське правознавство пізнього періоду, j яке формувалося в межах колегії жреців (collegium pjntificum) та відчувало значний ї вплив релігійного світогляду. В цілому їх правові знання ще не відділялися у само-
I стійну галузь знань та існували разом з формулами релігійних традицій.
Знання про I' правові норми вважалися цілком таємними та охоронялися кастою жреців, що забез-J^ почувало ефективність їхнього релігійного та владного впливу на людей.

4. Юридична практика

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: реферат на тему время, реферат молодежь, конспект по изо.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8 | Следующая страница реферата