Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9 | Следующая страница реферата

Таким чином, дебют молодого письменника мав добрий резонанс. Гостру полеміку з Винниченком критика поведе трохи згодом, після появи його п’єси
“Шаблі життя” (1907 р.), з якої, власне, починався “новий” Винниченко…

На позвах з традицією: анатомія бунту (“Повія”, “Народний діяч”,

“Сила і краса”).

Період літературного учнівства молодого письменника, треба думати, минув досить швидко. Між його юнацькою поемою “Софія” (“Повія”) та оповіданням “Сила і краса” (пізніша назва – “Краса і сила”) чималенька якісна дистанція. І якщо “Софія” писалася орієнтовно в 1899 р., а “Сила і краса” – на початку 1902-го, то можна тільки подивуватися зі стрімкого творчого зростання Винниченка.

У “Повії” він намагався продовжити добре-роздроблену попередниками тему
“української трагедії” – нещасливої любові дівчини з бідного роду до панича (назвав же Теодор Драйзер “американською трагедією” історію загибелі двох молодих людей!). Сюжет поеми цілком традиційний. Наймичка Софія полюбила багатого. Простодушна й щира, вона засліплена своїм почуттям, тому гіркі застереження сільського парубка Миколи, який кохає її, хоч і породжують сумніви в дівочій душі, проте голос серця виявляється дужчим за голос розуму. Прийшла осінь, пани покинули село, а з ними подалася й Софія.

Настала осінь. Чорні хмари,

Мов поле чистеє отари,

Застлали небо. Почорнів

Зелений гай; із-за долини

Мороз повіяв, і будинок,

Панами кинутий, пустів.

А що ж Софія? За панами,

Вмиваясь гіркими сльозами,

Й собі покинула село.

Кінцівка першої частини поеми написана більш-менш вправно, хоч погане знання мови “русифікованим автором” (М. Марковський) дуже вже впадає в око.

У другій частині “Повії” Софія, яка напівзмерзлою знову прибилася в село, сповідається перед престарілим Миколою. Її точить “тяжкая болість”.
Пани, остерігаючись лихої слави, віддали Софіїну дитину в “воспитательний” будинок, а саму її прогнали на вулицю, звідки якась жидівка відвела Софію в дім розпусти… Софія, проклинаючи панів, плаче над загубленою долею.

Винниченко ризикував бути зарахованим до числа Шевченкових епігонів. І річ не тільки у повторенні відомого мотиву зневаженого паничем дівочого кохання. Річ ще й у не вельми вмілому використанні ритміки, стилістичних конструкцій, строфіки автора “Катерини”.

Утім, учнівство Винниченка в поемі “Повія” помітне не лише з його наслідування Шевченка. Великою є залежність і від інших літературних зразків (“Бурлачка” І. Нечуя-Левицького, ”Повія” Панаса Мирного). Очевидно, це відчував і сам автор, оскільки його перші твори засвідчують цікаву суперечність: значна залежність від української літературної традиції супроводжується просто-таки відчайдушним намаганням позбутися цієї залежності, бажанням полеміки з традицією. Оповідання “Народний діяч” та
“Сила і краса” досить характерні з цього погляду.

Можна припустити, що назва першого з них – патетична й піднесена.
Насправді ж…

Винниченко використав поширену в українській літературі кінця ХІХ ст. сюжетну схему: панич, який під’їздить на вакації до батьків, зав’язує роман із дівчиною простого роду. У Михайла Старицького (драма “Не судилось”) усе завершується ситуацією, схожою на ту, в якій опинилася Шевченкова Катерина.
Мотив спокушеної дівчини у Старицького домінує. Проте Винниченко, з усього видно, був знайомий із творами, де в центрі уваги авторів виявлялася постать молодого інтелігента-народника, змальована то в патетичному, то в іронічному ключі.

Від Радюка до Раденка – таким був спектр героїв цього типу, якщо мати на увазі в першому випадку повість І. Нечуя-Левицького “Хмари”, а в другому
– повість Б. Грінченка “На розпутті”. І. Нечуй-Левицький ставиться до
“націонала” Радюка з двоїстим почуттям: цей герой дорогий йому своїм українофільством і готовністю кинути виклик оточенню, але слів, декларацій у нього значно більше, ніж учинків; в самих же вчинках є щось наївне, бутафорське, поверхове. Нічого не виходить і з прекрасних намірів Гордія
Раденка: Грінченко показав драму інтелігентських ілюзій, які, зіштовхнувшись із реальним життям, розвіюються, як дим…

Винниченко, пишучи свого “Народного діяча” через тридцять років після
“Хмар” і через десять – після повісті “На розпутті”, мав можливість пересвідчитися, що народницький ідеалізм раз по раз поставав у глузливому вигляді. Його Вася (він же – Василь Семенович Головатий), недовчений студент, який, навчаючись у Київському університеті (звідки його вигнали за участь у “безпорядках”), нахапався народницьких, з українофільською
“начинкою”, ідей, зовсім не викликає, – як Радюк чи Раденко, – якихось складних почуттів. Винниченко з самого початку вдається до іронії. З передісторії появи Васі в селі відомо, що в університетські “бунтарі” він попав цілком випадково; що цілий рік Вася не ходив на лекції, оскільки
“тільки знав, що їздив з шансонетками, бенкетував цілими тижнями, кидав грішми і всіма своїми силами по всяких притонах”.

Вася головатий постає досить кумедним, коли він, вбравшись у сорочку з грубого полотна, кучерські шаровари й чоботи, звільняє управителя й починає господарювати сам. Нічого доброго з того, звісно, не виходить. Книжечки, які молодий хазяїн роздає селянам з наміром просвітити темних, ті пускають на куриво… Проте наш герой все ще стає в позу, заходить у патетику (“Я кинув те життя і починаю нове”), хоча що далі, то очевиднішою стає правота слів його матері: “Я ж бачу, що ці ідеї недовговічні в тобі”.

Матір Васі Головатого Винниченко малює без будь-якої сентиментальності.
Ця провінційна пані в його оповіданні постає як виділення неробства й розпусти. Її розваги з лакеями й управителем, холодно-цінічний тон у розмові з сином, недочитаний томик Поль де Кока, – ось тло, яке підсилює враження маскараду, мимовольі влаштованого Васею.

Але є ще Галя, найцікавіший персонаж оповідання. Вродлива й розумна сільська дівчина, вона врешті-решт подається в місто, де стає шансонеткою.
Винниченко, як бачимо, не полишив теми своєї юнацької поеми, тільки цього разу вирішив її в зовсім іншому ключі. Якщо Софія з “Повії” – це спокушена й кинута паничем дівчина, то Галя сама обирає свою долю, свідомо продаючи красу. Вона, кажучи словами Лесі Українки, “знає, що краса – сила, і їй жаль витратити цю силу “даром” серед людей”.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: решебник по математике 6 виленкин, пример курсовой работы, тезис.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9 | Следующая страница реферата