Історія порівняльно-історичного мовознавства XIX – поч.XX ст..

Порівняльно-історичне мовознавство – це область загального мовознавства, об’єктом якої є споріднені, генетично пов’язані мови. Порівняльно-історичне мовознавство встановлює відповідності між цими мовами та описує їх еволюцію в просторі і часі. Як основним засобом своїх досліджень порівняльно-історичне мовознавтсво користується порівняльно-історичним методом, основною метою якого є побудова моделі прамовних станів окремих родин і груп споріднених мов світу, їх поступового розвитку та поділу на самостійні мови, а також побудова порівняльно-історичних описів (граматик і словників) мов, що входять до тієї чи іншої генетичної спільноти. Новий напрям у мовознавстві ніколи не виникає спонтанно. Окремі ідеї, які лягають у його основу, можуть мати довгу історію, тривалий час «носитися в повітрі», визрівати. Не є винятком і порівняльно-істо¬ричне мовознавство. Ще на початку XIV ст. італійсь¬кий письменник Аліг'єрі Данте (1265—1321) у трактаті «Про народне красномовство» (1307—1308) писав про спільне походження італійської, провансальської та французької мов. У XVI ст. з'являється праця францу¬зького вченого Гівельма Постеллуса (1510—1581) «Про спорідненість мов». Про подібність мов ідеться й у «Роз¬праві про європейські мови» Юлія-Цезаря Скалігера (1484—1558). У XVII ст. уже сформувалось уявлення про спорідненість семітських (Етьєн Гішар, Йов Лудольф), германських (Ламберт Кате), романських (Франсуа Рену¬ар), слов'янських (Юрій Крижанич) мов. Особливе зна¬чення для порівняльного вивчення мов мали видані Пилипом-Юханом фон Страленбергом у 1730 р. порівняль¬ні таблиці мов Північної Європи і Північного Кавказу, завдяки чому було створено класифікацію уральських та алтайських мов, що також сприяло формуванню порівня¬льного мовознавства. Вагома роль у цьому процесі нале¬жить зібранням лексики різних мов, представленим у «Порівняльних словниках усіх мов та наріч» (1787— 1789) Петра Палласа й «Мітрідаті» (1806—1817) Йогана-Кристофа Аделунга та Йогана-Северина Фатера, що дава¬ло змогу виділити спільну лексику мов, класифікувати мови за спорідненістю і передбачало порівняння мов. Ідея історичного вивчення мов виразно проступає у праці німецького мовознавця Йогана-Готфріда Гердера (1774—1803) «Дослідження про походження мови» (опублікована в 1772 p.), де висловлено думку, що мова пов'язана з культурою народу, постійно розвивається і в процесі свого розвитку вдосконалюється. Вважають, що ця думка є підступом до майбутнього історичного мовознавства

1. Вступ………………………………………………………………………………3 2. Етапи розвитку мовознавства……………………………………………………5 3. Натуралістичний напрямок у мовознавстві……………………………………..8 4. Течія молодограматиків у мовознавстві………………………………………..10 5. Внесок В.Гумбольдта у розвиток мовознавства ………………………………12 6. Дослідження Фердинанда де Сосюра у сфері мовознавства………………….16 7. Внесок Леонарда Блумфільда у дослідження мови …………………………...18 8. Висновки………………………………………………………………………….20 9. Використана література………………………………………………………….21

1. Алпатов В. М. История лингвистических учений. – М., 1998. – С. 54 – 77. 2. Березин Ф. М. История лингвистических учений. – М., 1975. – С. 31 – 63. 3. Звегинцев В. А. История языкознания XIX—XX веков в очерках и из-влечениях. – М., 1964. – С. 28 – 104. 4. Кобилянський Б. В. Короткий огляд історії мовознавства. – К., 1964. – С 32 -56. 5. Ковалик 1.1., Самійленко С. П. Загальне мовознавство: Історія лінгві-стичної думки. – К., 1985. – С. 53 – 91. 6. Коцюбинський Б.В. Короткий огляд історії мовознавства. – К., 1964. – С. 30 -54. 7. Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти. К.: Видавничий центр «Академія», 1999. – 288с. 8. Лингвистический энциклопедический словарь. Гл.ред. В.Н.Ярцева. Москва, 1990. – С. 10 – 23. 9. Удовиченко Г. М. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичних учень. — К., 1980. — С 19—43. 10. Фердинанд де Соссюр. Труды по языкознанию. – М., 1968. – С. 22 – 39.