Предыдущая страница реферата | 9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19 | Следующая страница реферата

“Ніч накрила очі Мені молодому, Несіть мене, лелеченьки, Мертвого додому”.

Використані в тексті народнопоетичні засоби (ніч, що символізує смерть, пестливі слова – лелеченьки, крилонька, крилята), лаконічне зображення перельоту лелек – вирію, що сам по собі викликає ряд асоціацій , та замріяно-тужлива мелодія – все це сприяло неабиякій щирості вислову пісні.

Такою ж ліричною і задушевною попри її філософічність сповнена пісня О. Білаша на слова Д. Павличка “Долиною туман тече”. Ця пісня, як “Явір і явори-на” (інша назва “Я стужився, мила, за тобою...”), особливо популярна у виконанні чоловічого квартету “Явір”. Відомою серед народу є пісня на слова Д. Павличка “Розплелись, розсипались, розпались...”. Названі твори є зразками інтимної лірики Д. Павличка, яка поза сумнівом стала потужним крилом його поетичного доробку. Більшість цих віршів ввійшли до збірки інтимної лірики “Татаниця твою обличчя”, яку літературознавці порівнюють із “Зів'ялим листям” І. Франка.

Одним із шедеврів інтимної лірики Д. Павличка, що стала відомою піснею, є поезія названої збірки “Моя любове, ти – як Бог”. Цю пісню виконує молодий співак Тарас Курчик.

Справді народною піснею, –, а це завжди найвища нагорода для автора – стала пісня на слова Д. Павличка “Два кольори”. Високу художність тексту забезпечують тут вдало використані символи сорочки-вишиванки, як своєрідного оберегу, та двох кольорів – червоного, що є виявом любові, радісних почуттів, і чорного, який передає журбу. Як червона і чорна нитка у вишитті, так радість і журба у житті – завжди поруч: “Переплелись, як мамине шиття, Мої сумні і радісні дороги”. Цікаво, що червоний і чорний кольори характерні не тільки для гуцульської вишивки, але й загалом для української. Цю пісню можна зіставляти з відомою “Піснею про рушник” на слова А. Малишка.

Білет 18

1.Трагізм життєвої долі Миколи Хвильового та його героїв.

Незвичайна постать Миколи Хвильового (1893-1933) справила значний вплив на розвиток української літератури і суспільно-політичної думки всього XX ст.

Після виходу збірки “Сині етюди” (1923) О. Білецький назвав М. Хвильового “основоположником справжньої нової української прози”. Новели прозаїка приваблювали не лише тематично, а й стильовою, мистецькою самобутністю.

Характерним стилем для 20-х рр. був стиль революційного романтизму, роман-тики вітаїзму (активного романтизму). У “Синіх етюдах” вирізнялися такі героїко-романтичні новели, як “Кіт у чоботях”, “Солонський Яр”. Ранні новели відбили прийняття М. Хвильовим своєї неспокійної сучасності як світанку нової щасливої ери. Але це захоплення було недовготривалим.

В оповіданні “Кіт у чоботях” письменник тонко підмітив бюрократизацію партії вже в перші роки по війні, обмеженість партійців, їх небажання вчитися, розвиватися: “Товариш Жучок дочитала – прочитала “Что такое коммунизм” (без автора) і тільки”. Уже тут зазвучали ноти сатири. Письменник був надто прозірливим і чесним, щоб закривати очі на драматичну невідповідність між ідеалом і його реальним втіленням. Звідси проблема розбіжності між мрією і дійсністю стала найголовнішого в усіх його подальших творах. Серед поетичних символів М. Хвильового одне з чільних місць займає образ “загірньої комуни”, який має мало спільного з народжуваним “новим світом”, тобто радянською дійсністю.

Відмова письміенника від традиційного описового реалізму увібрала відмову від послідовного викладу подій, намагання через часові зміщення, непослідов-ності досягти посилення емоційних ефектів. Збірка оповідань “Осінь”, повість “Санаторна зона” (1924) і особливо громадянська активність зробили М. Хвильо-вого центральною постаттю у літературному процесі 20-х рр. Одним із найкращих творів М. Хвильового є оповідання “Я (Романтика)”. М. Жулинський писав: “Небагато є в світовій літературі таких творів трагічного звучання, в яких були б відтворені драматичне роздвоєння реальності та ідеалів, внутрішній конфлікт революціонера, який потрапляє у “витворену революційними ідеями пастку”.

Твір присвячено оповіданню М. Коцюбинського “Цвіт яблуні” і написано в імпресіоністичній манері. У вступі ліричний герой говорить про свої дві великі любові: “Загірня комуна”, вимріяна, до якої ще йти і йти, воювати, лити кров чисельних жертв – це перша любов. Друга любов – “воістину моя мати”, “прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків”. Мати, яка всім серцем любить свого єдиного, бунтівливого сина, відчуває: “Надходить гроза!” Різким дисонансом до вступу змальовані криваві судилища, де вершить “справедливість” герой новели. Ліричний герой вважає себе “чекістом і люди-ною”. Ось перед ним чоловік і жінка. “Мужчина впав на коліна і просить милості. Я з силою штовхнув його ногою – і він розкинувся горілиць... Женщина сказала глухо і мертво: – Слухайте, я мати трьох дітей!.. Я: – Розстрілять”. Комунари, чекісти безупинно п'ють, а ліричний герой ходить до матері, щоб відчути себе “людиною”. Його терзають страхи: “...Шість на моїй совісті? Ні, це неправда. Шість сотень, шість тисяч, шість мільйонів – тьма на моїй совісті”. Настав момент, коли у непримиренній суперечності зіткнулися найсвятіші для героя почуття: синжська любов і революційний обов'язок. Він стає гвинтиком і заручником могутньої системи. Нездатному на бунт героєві залишається виконати волю системи: він, “охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на скроню”. Абстрактному ідолу “загірньої комуни” принесено найбільшу жертву і в його ім'я скоєно найбільший злочин–матеревбивство.

У 1925 р. М. Хвильовий разом з однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури). Тоді ж він започаткував літературну дискусію, яка від питання про якість творів художньої літератури перейшла на ідеологічні засади. Він закликав письменників повернутися до українських національних джерел, орієнтуватися па “психологічну Європу”. Звідси знамените гасло М. Хвильового– “Геть від Москви!”. “У Європу ми поїдемо вчитись, – писав письменник, – але із затаєною думкою – за кілька років горіти надзвичайним світлом”. Отже, новітня українська література яе може орієнтуватися лише на російську, бо не позбудеться рабського наслідування.

Але хмари однієї із найстрашніших трагедій XX ст. вже збиралися над Україною. Для М. Хвильового наступала пора гірких розчарувань. Він прозірливо вгадує, що голод в Україні свідомо організований. Письменник болісно переживає ті численні компроміси, на які йшов, щоб не порвати з більшовицькою партією. М. Хвильовий, як зазначав М. Жулинський, “не бачив виходу з цієї ідеологічної пастки, в яку він, комуніст, потрапив, натхненно довірившись ідеалам Революції”. 13 травня 1933 р., зібравши друзів, письменник застрелився. Трагедія його поля-гала у тому, що він “свято вірив у можливість рідкісного шлюбу” (І. Драч), тобто вільної України і ленінського комунізму.

2.Поетичне вираження глибокої любові до рідної мови в поезії Дмитра Павличка. Прочитати вірш напам'ять.

Рідне слово, мова рідного народу – це одна із наскрізних тем у творчості Дмитра Павличка. У часи, коли сфера використання української мови була звужена, мова принижена. Д. Павличко написав сонет “О рідне слово, що без тебе я?” (1956), який увійшов до “Київських сонетів”.

Перший рядок – це сповнене глибокої дяки і поваги риторичне запитання.

Ось хто є ті, що відцуралися рідної мови..У другій строфі поет дає яскраве смислове визначення, чим є рідна мова для кожної нормальної людини, показує, скільки сили й снаги таїть вона у собі.

У збірці “Правда кличе” Д. Павличко порушує гострі для української нації проблеми мови, історії, мистецтва. Так, у вірші “Ти зрікся мови рідної...” поет картає земляка-українця, який занедбав поле рідного слова, ставши безбатченком, перевертнем.

Тематично з цим віршем споріднений “Лист до одного знайомого в справах філологічних”, в якому також йдеться про ледаря-негідника, що “рідне поле на пропаще в будяччі кинув, що рідне слово в собі згасив, неначе ватру”.

Рідна мова – одна із найбільш хвилюючих тем у віршах Д. Павличка останніх років. У циклі “Вірші з Монголії” вирізняється поезія “Між горами в долинах – білі юрти”, адресована землякам. Поет віднаходить особливі епітети, щоб повідати, як люблять і шанують монголи “дзвонковиту, пісенну мову прадідну свою”. Коли б сам Бог запропонував цим дітям гір “півсвіту... Європу й Азію” в обмін на рідну мову, то вони без роздумів відповіли б: “Схаменися, Боже, не треба нам ні Азій, ні Європ!” Ця невелика нація добре розуміє справжні людські цінності людського існування.

Колись українців Шевченко назвав “моголами”, тому що вони не пам'ятали, хто вони насправді. Та далеко українцям-“моголам” до цих людей, що так цінують своє слово, пісню, прадавній дух своєї нації. Шевченківська глумлива нота звучить у словах Павличка, коли він ганьбить своїх співвітчизників, що спромоглись позбутися колишніх скарбів – і матеріальних, і духовних. Ці рядки продиктовані нажким почутгям сорому і зневаги до тих своїх земляків, котрі поводять себе як “хохли”, “малороси”, “полуукраінци”. Страшно і соромно констатувати, що таких українців, які зреклися рідної мови, в Україні – більше п'яти мільйонів. Це – наслідок передусім їхньої низької культури, брак національної свідомості, патріотичної гордості самих українців, а також політики тотальної русифікації, що проводилась в Україні протягом століть.

Білет 19

1.Поетичне відтворення історії України, любові до рідної землі в поезії Максима Рильського “Слово про рідну матір”.

У роки другої світової війни на перше місце у художній свідомості Максима Рильського вийшла пекуча тривога за долю України, рідного народу. Написана в цей час його натхненна патріотика залишиться взірцем високої громадянської гідності українського слова в критичну добу історії.

Непідробною пристрастю і болем пронизана ліро-епічна поема “Слово про рідну матір”, яку він прочитав 29 листопада 1941 р. на радіомітингу в Уфі, що транслювався радіостанцією імені Тараса Шевченка на територію окупованої України. Поет з любов'ю відтворив у поемі образ України – її героїчну історію, невмирущу культуру, чарівну природу. Земля Тараса Шевченка–так назвав М. Рильський Україну. З далекого башкирського міста він шле благословення її першоджерелам.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: реферат на тему образ жизни, курсовая работа 2011, сеть рефератов.





Предыдущая страница реферата | 9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19 | Следующая страница реферата