Предыдущая страница реферата | 11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21 | Следующая страница реферата

За останнє десятиліття в українську літературу повернулася творчість У. Сам-чука, високо оцінена критикою ще у 30-х рр. Тоді ж твір Уласа Самчука “Волинь” був висунутий на здобуття Нобелівської премії. І лише мізерне матеріальне становище, що не дозволило перекласти роман європейськими мовами, стало на перешкоді письменникові отримати цю високу нагороду. Історію України початку нашого століття, голодомор розглянув У. Самчук у творі “Марія”. Письменник писав також оповідання, нариси, публіцистичні твори.

По-своєму опрацював історію краю відомий прозаїк Б. Харчук у романі “Волинь”. Письменник віддавав перевагу проблемам села (“Кревняки”, “Межі і безмежжя” та ін.). Лебединою піснею Б. Харчука називають критики його повість “Вишневі ночі”. У цьому творі зустрілися два світи: націоналісти-підпільники УПА та НКВД-исти. Їх представляють люди, наділені глибокими почуттями. Тому НКВД-ист і зв'язкова УПА закохуються одне в одного. Разом пробують втекти і разом помирають, переживши мить високого кохання.

Одним з перших біографів І. Франка в українській літературі був виходець із Тернопільщини Д. Лук'янович. Його перу належить повість “Франко і Беркут”, в якій широко описані стосунки І. Франка з О. Рошкевич. Він також автор повістей “За кадильну” та “Від кривди”.

До покоління письменників 60-х належать представники нашого краю Р. Андріяшик, С. Будний, В. Ярмуш. На жаль, С. Будний та В. Ярмуш передчасно померли, так і не розкривши до кінця своїх творчих можливостей. Їхня лірика характеризується романтичним забарвленням, щирістю почуттів до рідної землі, особливо – у зображенні природи. Це яскраво ілюструють поезії С. Будного циклу “Земля” та більшість віршів В. Ярмуша із збірки “Казка про тебе”.

Р. Андріяшик у своїх прозових творах ще у 60-х роках по-своєму прочитав сторінки історії України у романі “Люди зі страху”, “Полтва” та ін.

Сьогодні в царині літератури, зокрема в поезії, працюють тернополяни Г. Петрук-Попик та ін.

Білет 24

1.Історія українського народу на сторінках художніх творів.

Історична тема – одна із традиційних, провідних тем в українській літературі. Уже пам'ятка давньої літератури “Слово о полку Ігоревім” відбиває події, пов'язані з походом князя Ігоря проти половців.

У багатьох своїх творах, особливо в поемі “Гайдамаки”, Т. Шевченко звертався до звитяжної доби в історії українського народу – козаччини, відтворю-вав події гайдамацького руху. Великий Кобзар змалював образи Богдана Хмель-ницького, Івана Ґонти, Максима Кривоноса, Байди Вишневецького.

Першим історичним романом української літератури є роман “Чорна рада” П. Куліша. Історію рідного народу і його боротьбу за незалежність змальовано у художніх творах І. Франка (“Захар Беркут”), М. Старицького (“Останні орли”, “Оборона Буші”). Із творів І. Франка, Ю. Федьковича, В. Гжицького, Г. Хотке-вича дізнаємося про опришківський рух і славного ватажка опришків Олексу Довбуша.

XX століття внесло в історичну долю українського народу свої драматичні події, на які відгукнулися поети, прозаїки, драматурги. Через літературні твори пройшло осмислення подій І та II світових воєн, революції 1905 та 1917 років, голодомору і репресій 20-30-х років.

Особливе місце в українській літературі відведено подіям революції 1905 року, її поразки. І Леся Українка, і М. Вороний, і В. Винниченко, і О. Олесь у своїх творах висловили свої надії, сподівання на революцію 1905 року. Чимало творів малих форм присвятив цим подіям і М. Коцюбинський. Серед них “Intermezzo”, “Коні не винні”, “Сміх”, “Подарунок на іменини”, “Він іде” та ін.

Твором світової слави став роман І. Багряного “Сад Гетсиманський”, в якому передано трагедію українського народу у зв'язку з репресіями, нищенням української інтелігенції. Змальовуючи жахіття більшовицького терору, безглуздість звинувачень, огидні методи НКВДистів під час катувань в'язнів, І. Багряний в образі головного героя Андрія Чумака показує незламну волю до життя, утверджує романтику вітаїзму. На цю ж тему написаний І. Багряним і роман “Тигролови” (перша назва “Звіролови”).

Проблеми історичної долі від часів козаччини і до проголошення незалеж-ності України по-своєму осмислює Р. Іваничук у романі “Орда”. Варто підкре-слити, що у своїх творах Р. Іваничук розробляє переважно історичну тему.

До історичних подій неодноразово звертався у своїй поетичній творчості М. Бажан. У 1942 році під час війни з фашистською Німеччиною поет пише свою поему “Данило Галицький”. В основу написаного твору лягли події 700-літньої давності – перемога русичів під керівництвом князя Данила Галицького над тевтонським орденом мечоносців.

Історичну тематику впродовж усієї творчості розробляє П. Загребель-ний. Його перу належить роман “Диво”, тема якого пов'язана із будівництвом Софійського собору. “Роксолана” – твір про полонянку легендарної слави Настю Лісовську із Рогатина. Роман “Я, Богдан” належить до кращих творів української літератури.

Сьогодні стає відомою “заґратована” творчість шістдесятників. Народження незалежної України також знайшло своє художнє осмислення у творчому доробку письменників.

Поет вірив у своє повернення на Батьківщину. Важливим для нього було те, що він зможе чесно подивитися Їй у вічі, як син, який до кінця виконав свій обов'язок.

2.Мужність і стійкість ліричного героя у нерівній боротьбі зі злом і неправдою (на прикладі поезії Василя Стуса).

У В. Стуса є прекрасні слова про поета: “Поет – це людина. Насамперед. А людина – це добродій”. Коли ж довкола тебе зло, сваволя, наруга і беззаконня, то ти – людина-добродій – мусиш протистояти злу. І В. Стус протистояв злу. За його крилатими словами – вчинки, за ними – “дорога болю”, невизнання, ув'язнення, брежнєвські табори. В. Стус мужньо переніс всі випробування долі і “в смерті повернувся до життя”.

Його лірика – одкровенна розмова добровільного вигнанця, політв'язня, який до кінця був переконаний в тому, що правда і добро здолають зло. Розумів поет й інше: без боротьби у державі “напівправди, напівпітьми” добро не восторжествує.

Філософія життя і смерті не є позою поета і він переконав нас у цьому осо-бистим прикладом, повернувшись на Батьківщину в труні.

Без каяття, чесно проніс він свій хрест, не похитнувся ні перед суддями, ні перед стражданням. Підсумовуючи пережите, В. Стус писав: “Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верств, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття...”.

Таке сходження на Голгофу гідне подиву. Та для В. Стуса важлива не слава заради слави. Його стійкість у неймовірно важких таборових умовах підкреслю-вала правильність обраного шляху, вселяла віру іншим у можливість перемоги. Тому ув'язнення не зламало духу поета, не поставило його на коліна. Навпаки, з кожним днем він ставав все більш фізично загартованим, ше краще усвідомлював свою місію борця проти тоталітарної системи.

У творах В. Стуса в'язничного періоду немає конкретних випадків соціальної кривди чи зла. Ліричний герой поета підноситься над особистими прорахунками із суспільством. Навіть у вірші, присвяченому пам'яті художниці Алли Горської, яка стала жертвою кадебістської жорстокості, В. Стус підноситься над власним болем за втраченим другом. Передає його як біль всієї України – “у чорній стужі сонце України...”. До власної музи тут лише єдине благання: “Ярій, душе! Ярій, а не ридай!”

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: реферат на тему образ жизни, курсовая работа 2011, сеть рефератов.





Предыдущая страница реферата | 11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21 | Следующая страница реферата