Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 | Следующая страница реферата

Науково технічний процес та екологія .

Метою науково технічного процесу є збільшення об’ємів виробництва, підвищення різноманітності продуктів виробництва та їхніх споживацьких якостей. Досягнення науково-технічного прогресу щодо цього відомі. Однак, в більшості країн світу та в Україні зокрема, науково технічний прогрес другої половини 20-го ст. виявився зорієнтованим, перш за все, на непропорційно потужний розвиток промисловості на шкоду іншим галузям виробництва та за рахунок майже повного ігнорування екологічного імперативу.

У ході науково технічної революції була здійснена глибока трансформація промислового виробництва. Галузева та територіальна структури промисловості набули домінантного характеру, підкоривши собі інфраструктуру інших галузей економіки. Відбулося стрибкоподібне нарощування потужностей виробництва.

За досягнення науково технічного прогресу видавався, наприклад, відкритий спосіб видобування кам’яного вугілля та руди. При цьому продуктивність праці одного робітника стає в 6 разів вищою ніж при шахтному способі проте з ладу виводиться тисячі гектарів землі та створюється величезні території відвалів порожньої породи. У середньому видобуток 1 млн. тонн вугілля відкритим способом супроводжується знищенням 20 га природних угідь, а видобуток такої ж кількості вугілля шахтним способом – лише 5 га.

У цілому, для промислового виробництва епохи науково-технічної революції висока відходність стала гострою проблемою. Досить сказати, що в США у рік формується 265 млн. тонн екологічно небезпечних відходів, за П. Бусоном (1989), складає 400 млн. тонн. Екібазтузька ГРЕС-1 лише за 1986 рік викинула в повітря 177 тис. тонн сірчистого газу, 48 тис. окислів азоту та дала, 1,281 млн. тонн попелу. При підрахунках витрати на ліквідацію завданої шкоди виявляються вищими, ніж прибуток від виробленої електроенергії.

Так серйозні екологічні проблеми породжує металургійна промисловість України. Вона в основному працює на старих, високовідходних, ресурсо- та енерго- високо витратних технологіях. Домни, сталеплавильні печі, коксові печі та інші подібні об’єкти дають на рік до 1 млн. тонн небезпечних відходів та до водойм надходило 0,5 млрд. м3 води з домішками фенолів, ціанідів, сірководню, та інших шкідливих речовин. Це створює вкрай несприятливу екологічну ситуацію в таких промислових містах, як Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Макіївка. Високим ступенем забруднення характеризується басейни: Нікопольський марганцеворудний, Криворізький та Керченський залізорудні, Донецький вугільний, Дніпровський буро-вугільний, Прикарпатський сірконосний. У цих районах багато порушених земель, у цілому на 1991 рік в Україні їх нараховувалося 190 тис. га.

Конфліктні ситуації промислового природокористування.

Наукова-технічна революція 20 ст. порівняно з промисловою революцією 19 ст. значною мірою змінила засоби, якими користується людство при освоєні природи, але вона не торкнулася мети цього освоєння. Вона залишалася не зміненою і полягає в споживані природних багатств планети. Природа в очах людини все ще є предметом експлуатації та джерелом корисностей, що стають доступними після промислової переробки. Такий підхід прийнято називати технократичною парадигмою.

Технократична парадигма, в другій половині поточного століття ставши пануючою, таким чином, тільки поглибила між стратегією розвитку людської цивілізації та біосферою. Конфліктність в системі “людство – природне середовище” поглиблюється надмірно низьким коефіцієнтом використання ресурсів промисловості тому доводиться витрачати дуже багато сировини. За підрахунками А. Кларка (1966), “щоб забезпечити одну сучасну людину предметами першої необхідності, предметами розкоші, кожний рік з Землі вилучається більше 20 тонн сировини”.

Завдяки зростанню промислової потужності людство отримало можливість не тільки вилучати різні сировинні речовини з місця їхньої концентрації, але й переміщувати їх у величезній кількості в інші місця. Як наслідок почали виникати нові зони концентрації які не властиві природі. Але особливо небезпечне для біосфери систематичне вилучення речовин з біосферних депо та їхнє залучення до активної частини біогеохімічних циклів.

До початку 20-го ст. в системі “людство – природне середовище” відбулася важлива якісна зміна: природа перестала бути пасивним джерелом матеріальних та енергетичних благ для людей, вона почала виступати як активне гальмо розвитку суспільства. Це гальмо звісно не стримує розвиток людської цивілізації, але воно все більш активно перешкоджає технократичному типу розвитку. Стає очевидним, що технократизм веде людство до прірви невирішених конфліктів між інтересами людини як біологічної істоти та природного середовища, яке вже не може забезпечити підтримку її добробуту і навіть існування.

Посилює конфлікти в системі “людство – природне середовище” розвиток промисловості в напрямку механізації автоматизації та кібернетизації, що послідовно змінюють одна одну. Кібернетизація розглядається її головними адептами як кінцева мета розвитку промисловості. Вона одночасно є і вершиною технократичного мислення. Виробництво такого типу все більше відокремлюють людину від об’єкту праці, а це означає, що і від природи також.

В епоху науково технічної революції, незважаючи на розробку високоефективних способів очистки відходів промисловості, основна їхня частина, як і раніше, нейтралізується “методом розбавлення”, коли шкідливі газоподібні відходи викидаються за допомогою високих труб якомога вище в атмосферу, щоб поширити їх на більшу територію та зробити їхню концентрацію такою, яка б відповідала ГДК. Шкідливі рідкі відходи аналогічним чином скидаються у водойми для розбавлення. Абсолютна кількість відходів промисловості за такого способу, звісно, залишається незмінною.

У цілому, навколишнє природне середовище до кінця 20 ст. стало за багатьма своїми параметрами якісно іншим порівняно з середовищем, в якому виникло людство та проходили перші фази його становлення.

Висновок.

Що ж несе нам сторіччя прийдешнє - нові проблеми чи безхмарне майбутнє? Яким буде людство через 150, 200 років? Чи зможе людина своїм розумом і волею врятувати саму себе і нашу планету від навислих над нею численних загроз.

Ці питання, безсумнівно, хвилюють багатьох людей. Майбутнє біосфери стало предметом пильної уваги представників багатьох галузей наукового знання, що саме по собі може бути достатньою підставою для виділення особливої групи проблем - філолофсько-методологічних проблем екологічного прогнозування. Варто підкреслити, що даний аспект є однієї з “слабостей молодої науки футурологии” у цілому. Розробка цих проблем є одним із найважливіших вимог розвитку людської культури на сучасному етапі розвитки людства . Вчені погодилися, що прийнята політика за принципом “реагувати і виправляти” марна, повсюдно завела в безвихідь. “Передбачати і запобігати - єдино реалістичний підхід”. Дослідження майбутнього допоможе всім країнам світу вирішити саме пекуче питання: як направити величезну по своїх масштабах циркуляцію природних сил і ресурсів по шляху, що буде повніше задовольняти потреби людей і не порушувати при цьому екологічні процеси.

Це питання потребує вирішення в масштабах всієї планети, спонукає до співробітництва між країнами, бо це приблема всього людства а не конкретної людини.

Міжнародне співробітництво України та інших країн колишнього СРСР в області охорони навколишнього середовища розвивається на основі двосторонніх угод із США, Францією, Великобританією, Бельгією, Фінляндією й іншими країнами. Ці угоди передбачають проведення спільних робіт із запобігання забруднення повітря і вод Світового океану. Велика увага в угодах приділяється розробці законодавства, правових і адміністративних мір, пов'язаних із зберіганням і підтримкою якості навколишнього середовища.

Багатостороннє співробітництво з питань охорони навколишнього середовища засновано на участі СНД у Програмі ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП) і в роботі таких міжнародних неурядових організацій, як Рад Економічної Взаємодопомоги (СЭВ), Міжнародна рада наукових спілок (МСНС), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ), Глобальна система моніторингу навколишнього середовища (ГСМОС), Міжнародна спілка охорони природи (МСОП) і ін.

Міжнародне співробітництво сприяє більш швидкому рішенню глобальних і міжрегіональних природоохоронних проблем.

Список литературы

Панфилов Е.И. Проблемы комплексного освоения недр. Н-п серия «Науки о Земле», 3’90, Москва, «Знание», 1990

Світ у долонях. Щоквартальний громадський ілюстрований екологічний журнал, 1 ( 3 ) / 1997

Экологическая геология Украины. Справочное пособие, Киев, «Наукова думка», 1993

Інформаційний бюллетень про стан екологічного середовища України за 1992 – 1993 роки. Київ – 1994 р., випуск 13.

Монин А.С., Шишков Ю.А. Глобальные экологические проблемы. Н-п серия «Науки о Земле», 7’90, Москва, «Знание», 1990

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: quality assurance design patterns системный анализ, курсовик, решебник класс по математике.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 | Следующая страница реферата