Роль поезії Олени Теліги у вихованні духовності молоді

Одним із головних завдань шкільного курсу української мови та літератури є ознайомлення учнів з історією рідного народу, з його культурою, духовними цінностями. У цьому плані велика виховна сила належить поезії. Тема України, її минулого і сучасного, її долі та призначення серед інших народів – одна з головних у творчому доробку поетів діаспори.

Еміграційний мистецько-творчий процес не був процесом самоплинним, він відповідно стимулювався і кермувався. Йдеться не про якусь механічну регуляцію, а про цілеспрямованість завдань забезпечення творчої атмосфери, налагодження стосунків між розсипаними по різних усюдах людьми.

Показовою у цьому плані є поезія Олени Теліги, яку свого часу Дмитро Донцов назвав "поеткою вогняних меж". Вона входила в так звану "празьку школу" української поезії, яка сформувалася з українських емігрантів у міжвоєнні роки в Празі. До цієї "школи" також входили Юрій Дараган,  Олекса Стефанович,  Оксана Лятуринська, Олег Ольжич, Євген Маланюк. Кожен із цих поетів-емігрантів, незважаючи на наявність спільних для всієї емігрантської поезії мотивів (втрата рідної землі, звернення до княжої та козацької доби), утверджував власну історіософську концепцію України. Для Ю.Дарагана це була героїка княжої доби, де навіть явища природи сповнені шалу битви і характер поезії визначає сама назва єдиної виданої збірки "Сагайдак". Ю.Липа на перше місце ставив войовничість характеру як національний феномен українців і уособлював його в образі святого Юрія. О.Ольжич передавав ідею державотворчого чину через віддалені історичні алюзії, а О.Теліга – через фіксацію напливів почуттів та емоцій.

Не даремно літературна критика називає творчість Олени Теліги поезією мужності. Зокрема, Ю.Шерех зазначав: "Можна творити поезію високого патріотизму, ні разу не вживши слів – батьківщина або вітчизна; можна пройняти творчість палкою любов'ю до України, ні разу не вживши слово Україна; можна писати пристрасні любовні поезії, не вживши слів любов чи кохання. Бо поезія - не називає, а пориває... Це добре знала О.Теліга".

У людини, яка прожила в еміграції, надто загострене почуття любові до Вітчизни. Поетеса линула думкою на рідну землю, вболівала за долю всієї України. Ностальгія не дозволяла спати, але водночас примушувала братися за перо. Тому не дивно, що громадянська лірика займає провідне місце серед поетичної спадщини Олени Теліги. У сучасній школі саме вона є центральною під час вивчення творчості поетки.

Історіософська концепція минулого, так зрозумілого поетесі, та його прогноз на майбутнє лягли в основу всіх її творів національної тематики. Перебування далеко за межами України посилювало тугу за нею, загострювало відчуття утрати, водночас робило близьким цей образ, оживлювало його в широкій історичній перспективі, а не тільки як територіальне, політичне чи етнокультурне поняття.

Олена Теліга мимоволі ставила перед собою важкі й болючі питання: чому Україна зазнала поразки, чи це просто випадок історії, коли доля не усміхнулась її народові, чи історична закономірність, яка випливає з певних особливостей національного характеру народу.

Кожний з поетів-емігрантів, крім наявності спільних для всієї емігрантської поезії мотивів, утверджував власну історіософську концепцію України, яка здобувала свою образну домінанту.

Учитель має донести до свідомості учнів широкий смисл політичних рядків громадянської лірики Олени Теліги, кожна поезія якої відзначається пристрасністю, щирістю, безпосередністю, має вивершену будову, найчастіше за принципом теза — антитеза — висновок. І хоча в поезії "Сучасникам" авторка заперечує контрольованість творчості, насправді ж сама дбайливо пильнує за дисциплінованістю вислову.

Поетка постійно перебуває у пошуках оригінальної форми слова, досягаючи часом високої майстерності у творенні неологізмів: пориви запального квітня, земля байдужо-непривітна. На народно-розмовних джерелах та писемно-літературних традиціях української мови базується поетична спадщина Олени Теліги. Для неї характерне різноманітне використання порівнянь, тропів-метафор, символів, епітетів, як фольклорних, традиційних, так і власних, авторських:

перші вогні; медоносний сік; життя іскристе і багате; полум'яне пекло; розкуте серце; перша сурма; залізнім свис ті; польовий буйний, вітер; неспокійним пурпуровим квітом; весняна, бурхлива завірюха; у барвах однакових; вільний птах.

Олена Теліга романтизує кохання, його чуттєвість і силу, яка таїть у собі життя. Лірична героїня її віршів – горда жінка, яка здатна самовіддано кохати; вона не прощає принижень, бо понад усе цінує людську гідність:

Я руці, що била, – не пробачу

– Не для мене переможний бич!

З цього приводу С. Гордзинський слушно зазначив, що вперше в українській поезії жіночий комплекс знайшов у віршах О.Теліги сильний і нечуваний вираз. Рідкісне поєднання ніжності й мужності, інтимного і громадянського надає її поезії особливої чарівності.

А філософічність поезій О.Теліги виразно проявляється в її публіцистичній спрямованості. Поетесу хвилює проблема творчості, гармонія матеріального й духовного, людських почуттів, закономірність плину життя і безсмертя:

Не зірвуться слова, гартовані, як криця,

І у руці перо не зміниться на спис.

Найінтимніше, найпотаємніше поетка вкладає у звертання, хоч їхня кількість у віршах дещо обмежена:

А душа, розбещеністю п'яна,

Вип'є туги золоту отруту.

О злови мене, злови, коханий,

Я так хочу біля тебе бути.

Лірична героїня поезії ніжна і вразлива, щира і щедра, романтична і сильна. Вона тонко відчуває стан іншої людини. Тільки така жінка здатна все   пережите у коханні назвати "каміння жорстоких днів", побачити в очах коханого "полум'яне пекло". Тому дослідники Ю.Бойко, Олена Звичайна, Б.Бойчук, Б.Рубчак та інші зазначали, що в її ліриці "зовсім немає домішки епічного".

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: онегин сочинение, растения реферат, quality assurance design patterns системный анализ.





1  2  3  4 | Следующая страница реферата