Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4 | Следующая страница реферата

Чимале місце у журнал посідала літературна критика, хоч постає вона явищем досить складним та неоднорідним. Глибокі філологічні концепції тут межують з поверховими галасливими маніфестами; учнівство протиставляється професіоналізму і досвідченості. Рух критичної думки представлено такими різними (з точки зору естетичних позицій і професійної майстерності) іменами, як Д. Загул і О.Білецький, М. Зеров і Я.Савченко, О.Дерошкевич та І. Лакиза.

Критичний відділ “Червоного шляху” мав досить хаотичний вигляд. “де тут, справді система? Де політичне докладне вивчення точних літературних питань? Де загальні огляди літератури потрібні до оглядів тов.Коряка? Чому це виглядає докраю випадковим, безсистемним, спарадичним?- так зливою риторичних запитань характеризує його Ф.Якубовський[6] .Його думка цілком збігається з думкою авторитетного вченого О.Дорошкевича, який писав з цього приводу: “критичний відділ поруч з красним письменством, дуже випадковий, дотого ж устаткований не так критичними, як історико- літературними матеріалами”. Загальний огляд критичних матеріалів дає змогу оцінити актуальність їх проблематики: журнал відгукувався на найгостріші питання, оперативно вміщуючи важливу й нову інформацію. Він надав свої сторінки діячам різних ідейно естетичних, стильових напрямків, охоче опублікував дискусійні матеріали, хоча не завжди уникав однозначності у постановці акцентів[7] На початку 20-х років творча діяльність здійснювалась у світлі величезної соціальної катастрофи, що поставила під сумнів усі традиції і попередні здобутки людства. І хоч революція змістила деякі акценти культурного процесу, вона ще не могла істотно змінити психологію творчості, порвати з традиціями. Це був час незнищенних надій, нестримного оптимізму і безмежної віри.

А вже з другої половини 20-х років журнал починає визнавати періодичних політичних ударів. Перший припадає на кінець 1926 року, коли постановою ЦККП(б)У від 20-11-1926 року було усунуто з посади головного редактора О. Шумського і звільнено від роботи в журналі М. Хвильового. Це був сигнал про початок кінця українізації. Вже наприкінці 20-х стало цілком зрозуміло, що вона не має перспективи. Критичною, оголошеною для широкого загалу, було “припущення цілого ряду помилок редакцією журналу”, таких як публікація твору “Вбивство” М. Мошлянського та вихід першого зошита “Вапліте” під керівництвом Ялевого й Хвильового.

Постанова від 19 липня 1929 року вже напряму стосувалась “Червоного шляху”. На цей раз привернув до себе увагу твір маловідомого автора П. Ванченка “Оповідання про гніду кобилу” (1929, 3, 18-28). Він просякнутий неприхованою гіркою іронією стосовно обіцяного всенародного “благоденствія”, що нестиме при соціалізмі. Партійні “благодійники” настільки були налякані, що постановили не лише догану І. Куликові як постійно працюючому в редакції, але й:

А) конфіскувати примірники “Червоного шляху”, які ще не продані;

Б) доручити ЦК переглянути склад редколегій всіх (!) журналів.

1930 рік партією було використано для нагнітання обстановки в Україні, а саме – для “встановлення” зв’язку між СВУ і “шумськізмом”. У 1932 році “Червоний шлях” з номера в номер друкує статтю М. Рубача “Буржуазно-куркульська націоналістична ідеологія” під маркою “демократії трудового народу” (№5-8), в якій склалося М. Грушевського.

Про початок 30-х П.Панч –відповідальний секретар журналу, -писав у спогадах :”Продовжував існувати у столиці тільки позагуртковий журнал “Червоний шлях”, який злі язики назвали лантухом. Колишніх членів ВАПЛІТЕ, а потім Пролітфронту , він не задовольняв. Хотілось чогось нового”.[8]

У другий період діяльності журналу(1930-1936рр.) він зазнав не лише якісних, а й кількісних змін. Більшу частину журнальної площі починають займати постанови , матеріали з’їздів, виступи вождів та ідеологів, такі як : А. Хвиля “За творення великого мистецтва соціалістичної доби”, К. Сторчак “За марксистсько-ленінську чистоту в літературі , проти ворожої контрабанди ”, статті С. Косіора , П.Постишева, М. Попова , С. Щупака, І. Кириленка, Г. Петровського.

Одним з негативних факторів на шляху плідної діяльності часопису були постійні зміни серед редакторського колективу. Такі необгрунтовані службові переміщення не давали зосередитись на роботі , позбавляли впевненості в завтрашньому дні. Перші 5 номерів вийшли за редакцією Г. Гринька . З 6 номеру 1927 року до 1 номеру 1925 р. місячник виходив за редакцією О. Шумського. З 1927 року “Червоний шлях” виходить за редакцією В. Затонського. З №2 у 1930 році керівництво журналом переходить до Н. Калюжного. Склад редколегії звужується. В 1933 р. відповідальним редактором став колись звільнений М. Яловий . З ним співпрацювали В. Кузьмич, Д. Гордієнко, О. Копиленко, м. Майський, В. Меллер, О. Слісаренко. З №7 відповідальним призначено І. Кириленка в складі ( редколегії відносно сталому :Д. Галушка, О. Вишня, Г. Епік, П. Панч, П. Тичина, м. Ткач Н. Чередник).

З різних причин КП(б)У маніпулювала людьми, що працювали в “Червоному шляху”, своїми незліченними постановами , призначаючи одних і звільняючи інших. Понад усе партійні наглядачі боялись прояву незалежного мислення і пильно слідкували за тим , щоб ніхто не збочив з “червоного шляху українського культурного будівництва”.[9] Прояв «буржуазного націоналізму» був одним з тих «семи смертних ргіхів», за який карали найсуворіше. Вже тільки той факт, що троє головних редакторів журналу в недалекому минулому були членами так званої партії бототьбистів (Н. Калюжний, Г.Гринько, О. Шумський), дав широкий простір для оргвисновків.

З кінця двадцятих політична ситуація змінюється так, що особа редактора перестає бути визначальним фактором роботи журналу. Незалежно від того, хто керував редколегією: Н. Калюжний, М. Яловий чи І. Кириленко, вони не могли сутєво змінити рівень «Червоного шляху», що неухильно йшов на спад. У ці роки будь- яка діяльність суворо регламентувалась партійними дерективами, зводячи до мінімуму простір ініціативи. Посада керуючого літературно- художнім журналом втрачала творчий елемент і перетворювалась суто на адміністративну. Тому в останій рік роботи «Червоного шляху» в його редколегії нараховувалось лише двоє працівників.

У зв’язку з наступом режиму у 30-ті роки часопис змінює творче обличчя. На його полотні тепер вимальовується похмура картина ідеологічного диктату, схематизму, кон’юнктурності, коли навіть поодинокі нескоренні особистості ставали ледь чутним відлунням самих себе. Під впливом жорстокої уніфікації та регламентації творчості у ньому запанувала доктрина соцреалізму, порушувана одиницями.

У зв’язку з наступом режиму часопис змінює творче обличчя. На його полотні тепер вимальовується похмура картина ідеологічного диктату, схематизму , кон’юнктурності, коли навіть поодинокі нескоренні особистості ставали ледь чутним відлунням самих себе. Під впливом жорстокої уніфікації та регламентації роботи у ньому запарувала неподільна доктрина соцреалізму, зрідка порушувана одиницями. Серед кращих творів 2 періоду можемо назвати новели О. Слісаренка, повість М. Хвильового “З лабораторії ”, мисливські нариси Б. Антоненка-Давидовича, поему М.Бажана “Трилогія пристрасті”.

Йдучи шляхом деморалізації , деестетизації, літиратура втрачає свою питому рису – гуманізм. Один з номерів «Червоного шляху» відкривається оповіданням П. Постишева «Таяка»(1934, 12, 1 -6). За словами І. Кошелівця «сатрапа, жорстокішого від Постишева, Україна не знала за свою історію колоніального животіння під Москвою». [10]

А коли до письменників себе зараховують кати, годі чекати від літератури людяності.

Художні втрати і деформації чи ненайбільше торкалися П. Тичини. В “Червоному шляху”, посуті, зустрічеємо двох Тичин : “дочернігівського” і “післячернігівського”. Гливина його падяння була пропоційна висоті його таланту. Але даремно шукати тут закономірності. П. Тичиа був поетом занадто загостреної чутливості до інших, психологічних переживань, до історичної несправедливості, соціальни катаклізмів. Вловивши специфіку його творчого стилю, Б. Тиверець (Д. Загул) ще у 1924 році застерігав поета від захоплень тематичними віршами на “злобу дня”. “У таких як він, М. Йоганцен, В. Поліщук, де тема дня, де брак лірики,- там невдала агітка.” Ліризм Тичини гасне на наших очах, а що він поет наскрізь ліричний, то тематизм убиває його творчість цілком”[11] .

Літературний відділ “Червоного Шляху” втрачає свою неповторність, живий рух, застигає. На деякий час зупинено природний процес розвитку стилів, духовний поступ. Стає обумовленим не лише набір тем, а й сюжетів. Не без участі “Червоного Шляху”, а саме таких творів, як “Клин” В. Сенченка (1932, 7,8-19), “Мухи” П. Нечая (1929, 3-10), “Павло Морозов” В. Вітковського (1935, 10, 80-88), “Його власність” Я. Мамонтова (1930, 5-6, 12-51), “Сонце” В.Чигирина (1934, 4,81-126) було виховане покоління Любовей Ярових і Павликів Морозових, синтезовано новий тип людини зі спотвореною шкалою морально-психологічних цінностей.

Об’єктивне вчення історії винекнення, становлення і функціонуванні найповажніших українських періодичних художніх і літературно – критичних видань 20-30-х рр.- одна щ важливих наукових проблем української журналістики нашого часу.

З’ясування суперечливих моментів в історії журналу “Червоний шлях”, розкриття його програмних засад, тенденції формування редакційного комітету і автори дали підсаву стверджувати: “Червоний шлях” вийшов їз вузькорегламентованих первісним задумом бути відлуннят московської “Красной нови” в масштабі харківської губернії. Він утвердив себе на позиціях загальноукраїнського видання європейського рівня, став глашатаєм новочасних естетичних концепцій, виразником широкого спектру поглядів на мистецтво, науку, політику.

Напрям журналу визначається не тільки загальними суспільно-політичними умовами, а й складом редакції, авторського колективу; не тільки зовнішньою історією, а й внутрішнім змістом, характером часопису. Незважаючи на невиправдано часті зміни в редакційному складі часопису, кожен з його членів дбав про престиж видання, спияв забезпеченню рівномірного, повноправного представництва письменників різних генерацій, літературних шкіл, регіонів України і діспори.

Головна його історична заслуга в тому, що він зміг стати організатором і трибуном передових українських письменників, істориків, громадсько-культурних діячів; відстоював права народу на свою мову, культуру, літературу. Цілком зрозуміло, що серед матеріалів є й те, що належить лише своєму часові і тепер відіграє роль історичних фактів.

“Червоний шлях” належить до тих періодичних видань, які сприяли розвитку української культури і внесли гідний вклад в літературний поцес епохи, якою стали роки українського відродження.

Літературно новий та громадсько- політичний журнал “Червоний шлях” виходив як місячник у Харкові з квітня 1923 року до лютого 1936 року. У систематичному покажчику змісту розписано всі номери з 1924 і до 1935 включно, що становлять ……………….книги,…………………номерів за 1923 рік (…….книги), два номери за 1936 рік (дві книги).

За час свого існування журнал опублікував величезну кількість матеріалів з різних галузей науки, мистецтва, бібліографічної справи, громадсько- політичного, економічного життя. Проте його основу складають художні твори і літературознавчі дослвдження.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: ответы школа, шпори для студентів, доклад по обж.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4 | Следующая страница реферата