Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9 | Следующая страница реферата

У фортеці, яка здавалась йому "раскрытой могилой, готовой схоронить меня живим", поет звертався до своїх дум:

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині.

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

Прилітайте, сизокрилі

Мої голуб’ята.

Із-за Дніпра широкого

У степ погуляти...

Безмірна туга за волею тяжко краяла серце Шевченкові. Полум’яний патріот України, він безмежно сумував за рідним краєм, таким прекрасним і таким знедоленим.

О доле моя! Моя країно!

Коли я вирвусь з цієї пустині?

Так розкрив поет свій душевний стан, пригніченість і тугу у вірші, написаному в Орську і присвяченому другові - українському лікарю Андрію Йосиповичу Козачковському.

Сучасна медицина науково обгрунтувала, як згубно впливають на здоров’я людини так звані негативні емоції - туга, сум, пригніченість, самотність. Але ще сильніше відбилися на здоров’ї Т. Г. Шевченка нестерпно важкі, ворожі, штучно створені царизмом умови життя у солдатчині.

Восени 1847 р. у вогких казематах Орської фортеці Шевченко захворів на ревматизм. У листі від 11 грудня 1847 року до одного з приятелів - А. І. Лизогуба він писав: "...восени мучив мене ревматизм..." У листі до М. Лазаревського від 20 грудня ми читаємо "...занедужав я спершу ревматизмом, тяжкий недуг..."

Пізніше ревматизм давав спалахи, загострення, рецидиви, властиві цій хворобі. Шевченко писав 12 квітня 1855 р. конференц-секретарю Академії мистецтв Василю Івановичу Григоровичу з Новопетровського укріплення: "...ревматизм меня быстро разрушает". Існує справедливий старовинний лікарський вислів: "ревматизм лиже суглоби, а кусає серце". Ревматизм ускладнився у Шевченка гострою серцевою недостатністю.

У 1847 р., незабаром після ревматизму, Шевченко внаслідок поганого харчування захворів на типову для ув’язнених та засланих хворобу - цингу, або скорбут, і був вміщений у лазарет. В листі до М. Лазаревського у Петербург 20 грудня 1847 р. Тарас Григорович писав: "Спіткала мене цинга лютая, і я тепер мов Іов на гноїщі... Так мені тепер тяжко, так тяжко..." Через два місяці, 28 лютого 1848 р., Шевченко пише з Орська своєму другові Варварі Миколаївні Рєпніній: "Пугает меня настоящая болезнь скорбут". Дві тяжкі хвороби - ревматизм і скорбут, на які хворів у засланні поет, дуже підточили його серце, тим більше, що вони проходили в умовах надзвичайної моральної пригніченості і невимовних душевних мук. В листі до М. Лазаревського, про який згадувалося вище, Тарас Григорович писав: "...опріч всіх лих, що душу катують, бог покарав мене ще й тілесним недугом..."

Згадуючи своє сповнене злигоднів життя, поет писав до В. Рєпніної, що при цьому його охоплює важке почуття, "от которого сжимается сердце и стынет грудь... Мое прошлое ужасно". Різке світло пекучого сонця пустелі згубно діяло на зір Т. Г. Шевченка. 1 лютого 1848 р. поет писав з Орської фортеці А. І. Лисогубу: "Лихо діється зо мною, та не одно, а всі лиха упали на мою голову. Одно те, що нудьга та безнадія давить серце, а друге - нездужаю з того дня, як привезли мене в цей край, ревматизм, цингу перетерпів, слава богу, а тепер зуби і очі так болять, що не знаю де дітись".

Українські і російські друзі поета робили все можливе, щоб полегшити тяжку долю Тараса Шевченка, допомагаючи йому морально і матеріально, але здоров’я поета з кожним днем все гіршало.

У січні 1850 р. Шевченко пише в розпачі з Оренбурга поетові Василю Андрійовичу Жуковському:

"Я три года крепился, не осмеливался вас беспокоить, но мера моего крепления лопается, и я в самой крайности прибегаю к вам, великодушный благодетель мой... потому, что казарменная жизнь и скорбут разрушили мое здоровье... Для меня необходима была бы перемена климата; но я на это не должен надеяться: рядовых, таких как я, не переводят... а меня опять посылают на Сыр-Дарью... Для моего здоровья этот поход самый убийственный..."

Рядовому Тарасу Шевченку найсуворіше було заборонено писати й малювати. Та великий бунтар не скорився. Всупереч усьому у вигнанні він потай писав і малював і створив чимало поетичних творів, зробив багато малюнків, портретів, картин, з яких складається цілий альбом. На Шевченка було зроблено донос, в результаті якого його під конвоєм відправляють у Новопетровське укріплення, на берег Каспійського моря. Сім років - з 17 жовтня 1850 по 2 серпня 1857 р., які провів тут поет, були найстрашнішими роками у житті Шевченка. Вони цілком зламали його здоров’я.

Суворі природні умови, віддаленість від культурних центрів країни, деспотизм і жорстокість офіцерства робили нестерпним життя засланого поета. 1 липня 1852 р.  Шевченко писав з Новопетровського укріплення відомому українському композиторові С. С. Гулаку-Артемовському:

"...Где меня не носило в продолжении этих бедных пяти лет? Киргизскую степь из конца в конец всю исходил, море Аральское и вдоль и поперек все исплавал, и теперь сижу в Новопетровском укреплении да жду, что дальше будет; а это укрепление, да ведомо тебе будет, лежит на северо-восточном берегу Каспийского моря, в киргизской пустыне. Настоящая пустыня! Песок да камень; хоть бы трава, хоть бы деревцо - ничего нет. Даже горы порядочной не увидишь - просто черт знает что! Смотришь, смотришь, да такая тоска тебя возьмет - просто хоть давись; так и удавиться нечем... мне счастье не к лицу. Родился, вырос в неволе, да и умру, кажется, солдатом. Какой-нибудь да был бы скорее конец, а то в самом деле, надоело черт знает по-каковски жить".

Якось під час перебування Т. Шевченка у Новопетровській фортеці стало відомо, що до Астрахані має прибути хтось із царської сім’ї. Негайно було оголошено наказ про посилену муштру солдатів - в тому числі і Шевченка. Щоденні тривалі вправи з гвинтівкою, марширування зовсім знесилювали Тараса Григоровича. "Из меня, теперь 50-летнего старика, тянут жилы",- писав поет друзям, навіть збільшивши свій вік.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: план конспект, реферат религия, первый реферат.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9 | Следующая страница реферата