Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9 | Следующая страница реферата

"Павле Михайловичу! - прискорте швидшераду Літературного фонду на допомогу бідному Шевченку. У нього водянка в грудях у сильному ступені, і хоч лікує його хороший лікар з приязні[6] , але медична допомога паралізується невлаштованністю життя Шевченка і відсутністю будь-якого за ним догляду; живе він в Академії, у кімнаті, поділеній антресолями на два яруси, спить у верхньому, де вікно знаходиться врівень з підлогою, а працює в нижньому, де холодно. В обох ярусах вогко, дме з вікна, особливо в верхньому, тому, що воно починається від підлоги. Це посилює набряклість ніг і примушує до існуючої хвороби простуду"[7] .

Такі умови життя Шевченка призвели до різкого погіршення стану здоров’я. Тарас Григорович з кожним днем слабшав. Зима тягнулася для нього надзвичайно довго. Здоров’я продовжувало різко гіршати і на новий 1861 рік, він уже був прикутий до ліжка. У січні і в лютому у Тараса Григоровича були, правда, короткі періоди полегшення, він відчував себе здатним працювати, гравірував, писав портрети. В один із січневих днів "він весело і спокійно працював з 12-ої до 4-ої години",- згадував О. Лазаревський.

22 січня поет писав своєму родичеві Варфоломею Шевченку:

"Погано я зустрів оцей новий поганий рік. Другий тиждень не вихожу з хати: чхаю та кашляю, аж обсіло".

Поет у цей час переніс ще й грип, який становить серйозну небезпеку для тяжких серцевих хворих.

Сили поета слабли, здоров’я з кожним днем все гіршало. В тому ж листі до Варфоломея Шевченка Тарас Григорович писав: " Багато б ще треба дечого сказать тобі, та нездужаю". В листі від 29 січня, також адресованому В. Шевченкові, читаємо: "Так мені погано, що я ледве перо в руках держу… Прощай! Утомився, наче копу жита за одним заходом змолотив".

Художник і збирач фольклору Л. М. Жемчужников свідчив на початку 1861 року: "Здоров’я поета-художника, видимо, руйнувалося… На обрій його насувалася темна хмара і вже потягло холодом смертельної хвороби на його полите сльозами життя. Він все ще поривався бачиться з друзями, вса мріяв оселитися на батьківшині… Але почував себе дедалі гірше".

Відомий письменник Микола Семенович Лєсков, який відвідував Шевченка в кінці січня 1861 року, докладно описує стан Тараса Григоровича:

- Ось, пропадаю, - сказав він. - Бачите, яка ледащиця з мене зробилась.

Я почав вдивлятися пильніше і побачив: насправді, в усій його істоті було щось надзвичайно хворобливе… Він скаржився на біль в грудях і на жорстоку задишку.

- Пропаду, - закінчив він і кинув на стіл ложку, з якої щойно проковтнув ліки…

- От якби до весни дотягнуть! - сказав він після тривалого роздуму,- та й на Україну… Там, може б, і полагшало, там, може, ще хоч трошки подихав… А їхати треба: помру я тут неодмінно, якщо лишуся".

Відчуваючи близький кінець, поет писав 14 лютогого свій останній передсмертний вірш "Чи не покажуть нам, небого" - звернення до Музи з дружніми прощальними словами, сповненими безмірної душевної туги. Поет висловлював ще якусь надію, що лікарі допоможуть йому подолати смерть, яка уже заглядала у вічі.

Хворому Шевченку необхідна була серйозна медична допомога, треба було терміново змінити житлові умови. Завжди скромний і невибагливий, ніяковіючи від піклування про нього, Шевченко зрештою дав згоду лягти в лікарню. Його друг поет В. М. Жемчужников (брат художника Л. М. Жемчужникова) 20 лютого 1861 року писав П. М. Ковалевському, щоб той посприяв у поданні термінової допомоги хворому Шевченкові:

"Я бачив його лікаря, Круневича, і знаю від нього, що при такій невлаштованості життя ненадійне сподівання не тільки на одужання Шевченка, але навіть і збереження сил його до весни, щоб він міг принаймні виконати своє бажання: з’їздити на Батьківщину, на придбану ним недавно земельку на березі Дніпра, де він потурбувався збудувати собі скромну хату, про яку він так любив мріяти. Якщо не можна знайти йому квартиру з мешканцями, які б взяли на себе догляд за ним, то можна помістити його, наприклад, у Максиміліанську лікарню, де є окремі зручні місця для хворих, за ціну не надто високу. Треба тільки виклопотати в цій лікарні місце, а Шевченко перейти туди згоден. Поклопочіться, щоб це було улагоджено якнайшвидше! Нещасний Шевченко,- починалося для нього спокійне життя, визнання,- і йому так мало довелося користуватися ним".

З кожним днем поет фізично слабнув, згасав. 24 лютоого Шевченко писав своєму знайомому І. М. Мокрицькому: "Я болен, другой месяц не выхожу на улицу?"

В ніч з 24 на 25 лютого у Шевченка був тяжкий серцевий приступ. "За словами Тараса Григоровича, з ночі в нього почався страшенний, пекучий біль у грудях, який не давав йому лягти",- згадував О. Лазаревський.

25 лютого - це був день народження поета - першим його відвідав вірний, випробуваний друг Михайло Лазаревський і застав його у страшенних муках. Він сидів на ліжку і напружено дихав. "Напиши брату Вапрфоломею,- сказав він Лазаревському,- що мені дуже недобре".

Незабаром приїхав Едуард Якович Барі. Він вислухав хворого і сказав друзям поета, що знаходить у Шевченка початок набряку легень. "Муки страждальця були неймовірні, кожне слово коштувало йому надлюдських зусиль,- свідчить Лазаревський.- Мушка, покладена йому на груди, трохи полегшила страждання. У цей час йому прочитали вітальну депешу з Харкова…

- Спасибі! - тільки й міг вимовити Тарас Григорович.

Звідусіль: і з України, і з Москви, і з далекого Нижнього надходили привітання улюбленому поетові з побажанням здоров’я і щастя. З хвилюванням слухав Тарас Григорович ці короткі послання далеких і близьких друзів.

Дуже зрадів Шевченко привітанню від шанувальників із Полтави: "Батьку! Полтавці поздоровляють любого Кобзаря з іменинами і просять: утни, батьку, орле сизий! Полтавська громада".

- Спасибі, що не забувають,- ледь чутно прошепотів знесилений Тарас Григорович".

Л. М. Жемчужников, який часто бував у Шевченка в останні дні його життя, підкреслює виняткову стійкість, з якою поет переносив страждання і муки: "Добрий до наївності, теплий і люблячий, він був твердий, сильний духом - як ідеал його народу. Передсмертні муки не вирвали в нього жодного стогону з грудей. І тоді, коли він затамував у собі найтяжчі болі, зціплюючи зуби і вириваючи зубами вуса, в ньому вистачило влади над собою, щоб, посміхаючись, вимовити "спасибі" - тим, які про нього згадували далеко,на Батьківщині. Дружнє співчуття оживило вмираючого".

Шевченко попросив відкрити кватирку, випив склянку води з лимоном і ліг… Близько третьої години дня Тараса Григоровича відвідало ще кілька приятелів. Він сидів на ліжку, кожні п’ять-десять хвилин запитував, коли буде лікар, і висловлював бажання прийняти опій, щоб забутися сном… Коли залишився один В. М. Лазаревський, Тарас Григорович почав говорити, як хотілося б йому побувати на Батьківщині, дихнути рідного повітря, яке відновило б його здоров’я: "От якби додому, там би я, може, одужав". Кілька разів повторював: "Як не хочеться вмирати".

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: план конспект, реферат религия, первый реферат.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9 | Следующая страница реферата