Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата

Конкуренція між комерційними банками - явище позитивне, але наявність багатьох дрібних банків веде до розпорошення кредитних ресурсів і загрожує "ланцюговою реакцією" банкрутств дрібних банків, а разом з ними і дрібних підприємств. Тому Центральний
(Національний) банк піднімає межу мінімального розміру статутного фонду комерційних банків при їх перереєстрації.

Конкуренція між комерційними банками за клієнтів є впливовим фактором розвитку банківської справи, але у розвинутій ринковій економіці її не залишають без "пильного ока" центрального
(національного) банку: контроль за законністю діяльності комерційних банків, коригування кредитної політики за допомогою облікової процентної ставки та нормування резервів.

1.2. Законодавчі регулятори банківської діяльності

Розвиток банківської сфери в значній мірі був зумовлений політико-юридичними факторами, які стимулювали крупні зрушення у фінансових відносинах. Йдеться про законодавчі реформи, які проводились з кінця 60-их років і відбулись в більшості країн з високим рівнем економіки. Метою цих реформ було помякшення або навіть повна відміна заборон і обмежень для суб'єктів грошово- кредитного ринку, зокрема, тих, що стосувались відкриття банками нових закладів, філій, створення холдінгів тощо, регулювання процентних ставок і тарифів на банківські послуги (відміна граничних ставок по активних і пасивних операціях)[1]. В практику були введені нові фінансові інструменти й нові види обслуговування, наприклад, відкриття
"гібридних" рахунків, що поєднують ведення рахунків з одержанням процентів власником рахунків. Зазначимо, що намагання розширити асортимент банківських послуг властиве не лише кредитним установам розвинутих країн, але й країн з перехідною економікою. Так, в Росії, банки все частіше використовують депозитні і кредитні розрахункові картки, страхування вкладів населення, здійснюють податкове консультування. Деякі з них розробили й застосовують системи накочувальних вкладів, які умовно названі соціальними.

Законодамчі обмеження банківської діяльності в розвинутих країнах на різних історичних етапах їх розвитку переслідували мету захистити банківську справу від надмірного ринку, руйнівної конкуренції, небезпеки масових банкрутств (за 8 місяців 1990-1991 років стали банкрутами 129 комерційних банків США)[2] . Вказані потрясіння зумовлюють серйозні втрати як для клієнтів банків, так і в цілому для народного господарства. Разом з тим в останні десятиріччя відбулось співпадання багатьох негативних соціально- економічних факторів, що диктували необхідність заборон і послаблення адміністративного контролю за діяльністю банківських закладів.
Йдеться про різке посилення конкуренції з боку небанківських посередників, і, як наслідок, падіння прибутковості банківських операцій в порівнянні з аналогічними послугами, що все більше надаються страховими компаніями, пенсійними фондами тощо: інфляцію, в умовах якої неможлива дальша фіксація "ціни" банківських послуг; швидке зростання фінансових нововведень у вигляді нових боргових зобов'язань і послуг. Ці негативні фактори зумовлювали необхідність якісно нових прийомів в банківському менеджменті, зумовлених реформуванням банківського законодавства.В Сполучених Штатах Америки найбільш важливими в цьому відношенні були прийняті в 1980 році
Закон про регулювання депозитивних закладів і контроль над грошовим обігом і Закон Гарка-Сенжермена про депозитні інститути (1982 рік). Ці Закони зводились до поетапної (на протязі 6 років) відміни верхнього ліміту на виплату процентів по вкладах, що раніше ставило комерційні банки в невигідне становище в порівнянні з іншими фінансово-кредитними інститутами. Небанківські фінансові заклади одержали ніби компенсацію у вигляді відкривати поточні рахунки і надавати деякі послуги, монополію на які раніше мали лише комерційні банки. Разом з тим була підвищена до 100 тисяч доларів гранична сума страхування банківських депозитів і дозволено всім категоріям депозитних інститутів (включаючи кредитні союзи) користуватися короткостроковим кредитом у федеральних резервнихбанках у формі переобліку векселів та авансів. Крім того, законодавством було передбачено введення обов'язкового резервного покриття по депозитних рахунках до запитання й інших трансакційних рахунках для всіх депозитних закладів. Дерегулювання суттєво вплинуло на позицію органів влади окремих штатів, які почали пом'якшувати заборони для банківських відділень і розширення діяльності банківських холдінгів.

Не випадково реформування банківського законодавства, насамперед, почалося в США. В цій країні обмеження на певні заборони у фінансово-кредитних відносинах зумовили деяке відставання їх від інших ринкових сфер, консервацію старих форм управління ними. Але дерегулювання фінансового сектору народного господарства в останній четветі ХХ століття не було включено американським процесом. В тій чи іншій мірі лібералізація умов діяльсті банківської сфери охопила й інші розвинуті країни - Австрію,
Великобританію, Францію, Японію тощо. В кожній з них спостерігалось зруйнування або розмивання жорстких перегородок, які довгий час розділали різні види фінансово-кредитних інститутів та окремі сегменти ринку позичкових капіталів, розвиток конкурентних відносин в сфері банківського обслуговування, бурхливе розповсюдження фінансових нововведень, пошук нових форм менеджменту.

Так, у Франції на початку 80-их років була проведена реорганізація ринків позичкового капіталу, що привела до їх об'єднання та уніфікації. В результаті винникла нова система фінансових ринків, що включила тісно пов'язані між собою і взаємодіючі ланки:

1. Грошовий ринок (ринок короткострокового й середньострокового капіталу), зокрема: а) міжбанківський ринок резервних коштів; б) ринки обігу фінансових інструментів (казначейських векселів, депозитивних сертифікатів).

2. Ринки цінних паперів (ринки довгострокового капіталу): а) ринок акцій; б) ринок облігацій, включаючи появу в 1986 році ринку опціонних контрактів на купівлю цінних паперів - МОНЕП.

3. Париський міжнародний ринок термінових контрактів ( МАТІФ), що забезпечують покриття ризиків зміни процентних ставок і валютних курсів шляхом угод "своп", ф'ючерних контрактів тощо.

Характерною рисою дерегулювання банківської діяльності в Японії було пом'якшення адміністративного контролю над банківськими процентними ставками, а також поступова відміна жорстких обмежень на здійснення фінансових операцій різними категоріями банків. Якщо в післявоєнні роки до кінця 70-их років в Японії банківські процентні ставки встановлювались адміністративним шляхом, що, по суті, не створювало можливостей конкуренції між фінансовими закладами, то в 1979 році почався процес лібералізації умов залучення банками депозитів. Банкам було дозволено випускати депозитні сертифікати з процентною ставкою, що вільно встановлюється. Поступово знижувався мінімальний номінал сертифікатів, збільшувався строк їх дії. Були пом'якшені обмеження і по іншому дуже популярному виду депозитів з нерегульованою ставкою - крупних термінових вкладах, по яких мінімальний розмір був значно знижений. В останні роки в Японії продовжується лібералізація банківської діяльності, розширюються функції різних категорій банків. Серед них виділяються звичайні банки, включаючи міські банки; банки довгострокового кредиту; трастбанки; брокерсько-ділерські фірми по операціях з цінними паперами; філій іноземних банків. Кожній з цих категорій банків властиві свої обмеження й дозволи на проведення тих чи інших банківських операцій, що визначає й можливості їх менеджменту.

1.3. Виявлення конкурентів і відносини з ними

Проводячи аналіз конкурентів, необхідно виділити тих основних суперників, які мають чи ймовірно мають значний вплив на здійснення вашої власної стратегії. Звичайно це означаєвіділення із широкої групи оточуючих банк огранізацій тих, які є прямими конкурентами.
Це, як правило, характерно для банківської індустрії, де головні конкурентні небезпеки витікають від небанківських фінансових і промислових корпорацій.

Виділяють слідуючі основні групи конкурентів:

- існують прямі конкуренти. До них належать основні банківські конкуренти чи ті, які мають високі показники росту, особливо якщо вони успішно здійснюють намічені стратегії. Примітно, що ряд конкурентів, що знаходяться за кордоном, конкурують з вашим банком не на географічному ринку, а на конкретних ринках продуктів.

Різні конкуренти повинні підлягати (зазнати) аналізу з різним рівнем глубини. Ті, які впливають чи можуть вплинути на основну діяльність, повинні бути більш ретельно досліджені. Необхідно бути уважними, щоб не випустити з уваги важливих конкурентів, які історично не були важливі.

- конкуренти в особі нових банків. До них відносяться переважно іноземні банки, які розширюють свій географічний простір.

- потенційні "новачки" на ринку. Це - нові небанківські конкуренти. Вони часто несуть не меншу загрозу ніж прямі конкуренти. До небанківських конкурентів належать різні ітститути, що мають стабільну базу клієнтів, яка підтримується за рахунок розширення і вдосконалення системи розповсюдження послуг і засобів використання низькозатратних технологій.

До таких небанківських інститутів відносяться чотири основних типів фірм:

1) Фірми з низькими бар'єрами виходу на ринок, що дозволяє їм належно встановити свою торгову марку і загальну технологію. Слово
"бар'єр" в сфері бізнесу використовується для позначення перешкод для проникнення на ринок нових конкурентів і спроб фірм, діючих на ринку, вийти з нього. Прикладами таких компаній можуть бути, Sears
Roebuck, J.C. Penney, Mark & Spencer чи компанії з високим рівнем технології, такі, як IBM і Geisco.

2) Фірми з гарним досвідом чи з перевагами сінергії. Під сінергією розуміють співпрацю, взаємодія між організаціями, які об'єднуються для сумісного функціонування під єдиним началом.
Сіненергія дає багато переваг, що проявляються в підвищені ефективності діяльності, зниження затрат і т. п. Однак необхідно завжди з обережністю відноситись до різного роду сінергетичним ефектам, так як укрупнення організації завжди супроводять зниження гнучкості і підвищення бюрократизму, які можуть принести тільки до негативних результатів. До таких компаній належать, наприклад, Merrill
Lynch, American Express / Shearson, Benefical Finance.

3) Передові чи відстаючі фірми, інтегруючі між собою. Серед основних торгових компаній прикладом може служити Mitsui і
Mitsubishi. Серед індустріальних компаній можна виділити General
Electric і General Motors.

4) Фірми, що купують різного роду продукти, якщо їх вихід на ринок надає можливість фінансової сінергії. Прикладами можуть бути
ITT Bethlehem Steel.

Деяким фірмам властиво декілька подібних якостей одночасно, що значно ускладнює банкам конкуренції з ними.

Для оцінки сильних і слабих сторін конкурентів необхідно зібрати систематизовану інформацію по кожному значному існуючому чи потенційному конкуренту. Причому за найбільш важливими конкурентами необхідно встановити безперервне спостереження. Для організацій, що не представляють особливої небезпеки, буде прийнятним періодичний щорічний аналіз їх діяльності.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: антикризисное управление предприятием, изложение ломоносов.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата