Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8 | Следующая страница реферата

> право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;

> право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;

> право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

> право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ;

> паро суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ;

> право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди збоку зовнішнього середовища;

> право на передачу благ у спадок;

> право на безстроковість володіння благом;

> заборона на використання способу, що наносить шкоду зовнішньому середовищу;

> право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення благ на сплату боргу;

> право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених повноважень.

Результативність власності залежить від реалізації прав власності.

Право власності – це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси.

Забезпечення гарантій прав власності і створення умов їх ефективного забезпечення є фундаментом економічної політики держави. Визначення і розмежування прав власності фіксують основоположні принципи взаємовідносин господарських суб’єктів з приводу привласнення об’єктів власності.

Права власності розуміють як санкціоновані суспільством (законами держави, адміністративними розпорядженнями, традиціями, звичаями і т.д.) поведінкові відносини між людьми, що виникають у зв'язку з існуванням благ і стосуються їхнього використання. Ці відносини представляють норми поводження з приводу благ, яких будь-яка особа повинна дотримуватися у своїх взаємодіях з іншими людьми чи платити витрати через їхнє недотримання. Інакше кажучи, права власності є не що інше, як визначені
«правила гри», прийняті в суспільстві. «Права власності – це права контролювати використання визначених ресурсів і розподіляти виникаючі при цьому витрати і вигоди. Саме права власності – чи те, що на думку людей, є відповідними правилами гри, – визначають, яким саме чином у суспільстві здійснюються процеси пропозиції та попиту»[5]

Друга відмінна риса теорії прав власності полягає в тому, що феномен власності виводиться в ній із проблеми відносної рідкості, чи обмеженості ресурсів: «без якої-небудь передумови рідкостей безглуздо говорити про власність»[6].

Правда, такий підхід не є відкриттям вище названих авторів; уперше він був обґрунтований ще в 1871 р. австрійським економістом К. Менгером у книзі
«Підстави політичної економії». Власність, писав К. Менгер, своєю кінцевою підставою має існування благ, кількість яких менше в порівнянні з потребами в них. Тому інститут власності є єдино можливим інститутом розв’язання проблем «нерозмірності між потребою і доступним розпорядженням кількістю благ»[7].

Така невідповідність веде до того, що центральним моментом відносин власності стає їхній характер. Відносини власності – це система виключень з доступу до матеріальних і нематеріальних ресурсів. Відсутність виключень з доступу до ресурсів (тобто вільний доступ до них) означає, що вони – нічиї, що вони не належать нікому чи, що те ж саме – усім. Такі ресурси не складають об'єкта власності. З приводу їхнього використання між людьми не виникають економічні, ринкові відносини.

З погляду авторів теорії прав власності, виключити інших з вільного доступу до ресурсів означає специфікувати права власності на них.[8]

Зміст і ціль специфікації полягає в тому, щоб створити умови для придбання прав власності тими, хто цінує їх вище, хто здатний витягти з них більшу користь.

«Якщо права на здійснення визначених дій можуть бути куплені і продані, – пише Р. Коуз, – їх зрештою здобувають ті, хто вище цінує даровані ними можливості виробництва чи розваги. У цьому процесі права будуть придбані, підрозділені і скомбіновані таким чином, щоб діяльність, що допускається ними, приносила доход, що має найвищу ринкову цінність»[9].

Таким чином, основна задача специфікації, тобто чіткої визначеності прав власності, полягає в зміні поведінки суб'єктів, що хазяюють, таким чином, щоб вони приймали найбільш ефективні рішення. Адже тільки на власника падають у кінцевому рахунку всі позитивні і негативні результати здійснюваної ним діяльності. Тому він виявляється зацікавленим у максимально повному їхньому обліку при прийнятті рішень. Чим краще визначені права власності, тим сильніше стимул у суб'єкта, що хазяює, враховувати ті вигоди чи ті збитки, які його рішення приносять іншій особі.
Саме тому в процесі обміну прав власності на ті чи інші блага будуть передані тому економічному агенту, для кого вони являють найвищу цінність.
Тим самим забезпечується ефективний розподіл ресурсів, оскільки в ході обміну вони переміщаються від менш продуктивного до більш продуктивного використання, від осіб, які цінують їх менше – до осіб, що цінують їх більше.

4. Власність в аспекті Аграрних відносин. Еволюція власності на землю.

Аграрні відносини в багатьох країнах Європи в ХІХ ст. – на початку
ХХ ст. характеризувалися пануванням великого землеволодіння. Так, в Англії у 70-х роках ХІХ ст. 250 землевласникам належало більше половини всієї землі. У Франції у 1815 р. у руках 0,6 % власників знаходилось 42,3 % землі, а в 1918 в руках 16 % землевласників було 71,2 % землі. У Німеччині наприкінці ХІХ ст. на 13 % поміщицьких і фермерських господарств припадало
71,4 % сільськогосподарських угідь.

Значного поширення в цей період набуло фермерське господарство.
Наприклад, в Англії у другій половині ХІХ ст. фермери, орендуючи землю у лендлордів, наймали близько 1 млн. чоловік, а напередодні першої світової війни у цій країні налічувалося понад 500 000 ферм, причому найкрупнішим з них належала третина всіх оброблюваних земель. У Німеччині наприкінці ХІХ ст. 3 млн. господарств мали менш ніж по 2 Га землі. Основна частина власників цієї землі перетворилася на наймитів із наділом і орендарів. У
Франції наприкінці ХІХ ст. була поширена дольщина, за якою земля бралася під заставу, селяни сплачували лихварям величезні проценти, а значна частина їх ставала лише номінальними власниками землі.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: сочинение, ломоносов реферат.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8 | Следующая страница реферата