Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8 | Следующая страница реферата

У США панівною формою аграрних відносин було фермерське господарство. На початку ХХ ст. тут налічувалися 5,8 млн. ферм, що виникли в основному в наслідок купівлі землі у держави і великих землевласників та оренди. З них 35 % були орендовані, 23 % – віддані в заставу страховим компаніям, а 42 % – приватні. Із загальної кількості фермерських господарств 1 млн. розвивалися як капіталістичні господарства. У них було зайнято близько 60 % сільськогосподарських працівників, які виробляли понад
5 % усієї продукції. Середня проща великої ферми у 1910 році дорівнювала
2000 Га землі, малої – 1,5 Га.

В Україні у першій половині ХІХ ст. в сільському господарстві панувала панщинна система. Переважна більшість державних селян у Східній
Україні мали наділи від 0,5 десятин на одну ревізьку душу в Полтавській губернії до 8,2 десятин у Херсонській губернії. В Західній Україні мінімальний наділ становив 3,9 десятин. В той же час для забезпечення потреб сім’ї та сплати податків треба було не менш ніж 5 десятин землі на одну ревізьку душу. Тому більшість селян Україні не могли забезпечити свій прожитковий мінімум і змушені були шукати додаткові заробітки.

Після скасування кріпосного права в Галичині у 1848 р. в селян залишилося менше землі, ніж було до реформи. В Східній Україні в наслідок реформи в 1861 р. (скасування кріпацтва) у 9 губерніях України селяни отримали 45,7 % землі, за поміщиками залишилося 46,6 %, церкві та державі належало 7,7 % землі. В цілому з 48,1 млн. Га земельного фонду надільне землекористування селян в Україні зменшилось на 27,6 %, а 9,2 % ревізьких душ залишилися без наділів.

За рахунок купівлі і оренди землі приватне селянське землеволодіння з 1861 по 1902 рр. зросло у 6,6 рази. До революції 1917 р. кількість викупленої селянами землі становила 915 млн. десятин. Земля стала товаром, ціна якого постійно зростала. Так, у Східній Україні в 60 роки ХІХ століття десятина землі коштувала близько 20 крб., а на початку ХХ століття – до 190 крб.

В наслідок столипінської реформи протягом 1905 – 1915 рр. 48 % селян на правобережжі закріпили землю в індивідуальну власність, на лівобережжі –
16,5 %, на півдні – 42 %, було утворено 440 тис. хуторів. Протягом 1906 –
1912 рр. в Сибір і на Далекий Схід виїхали близько 1-го млн. осіб з
України, але значна частина з них повернулася. Загалом у цих районах царської Росії проживало близько 2 млн. українців.

4.1. Розвиток власності на землю у ХХ столітті.

Розвиток аграрних відносин у капіталістичних країнах у ХІХ столітті відбувався шляхом створення крупних капіталістичних форм, колективних господарств, скорочення чисельності фермерських господарств, розширення орендних відносин.

Так. У США кількість фермерських господарств з початку ХХ ст. до середини 90-х рр. скоротилася з 5,8 млн. до близько 2 млн. На одне господарство припадає в середньому 180 Га землі. Близько 60 % ферм господарюють власними силами, наймаючи робітників. З них 1,3 млн. дрібних фермерських господарств виробляють менше 9 % сільськогосподарської продукції. У той же час 300 тис. крупних капіталістичних господарств (13,8
%) виробляли в середині 90-х рр. понад 70 % сільськогосподарської продукції, наймали близько 80 % робочої сили. На кожну з цих капіталістичних ферм припадало в середньому 1400 Га землі.

Водночас у США налічується близько 5000 кооперативів, які переробляють і реалізують до 30 % фермерської продукції. У Швеції понад 100 тис. фермерських господарств, переважна більшість яких є членами сільськогосподарських кооперативів.

У країнах Західної Європи розміри фермерського господарства значно менші. Так, у Данії, середня за розмірами ферма має 32 Га землі, в
Німеччині – 18 Га, у Бельгії – 15 Га, у Франції – 14 Га, в Італії – 6 Га, у
Греції – 4 Га. Але типовим для цих країн є те, що основну масу сільськогосподарської продукції виробляють крупні капіталістичні ферми.
Крім того, існування більшості фермерських господарств можливе лише тому,
Що частка різних державних субсидій, які одержує безпосередній фермер, становить в країнах ЄЕС 50 %, у США – 35 %, в Японії – 75 %. Без такої допомоги фермерські господарства не змогли б вижити. Так, за підрахунками німецьких економістів, оптимальний розмір ферми повинен становити 100 Га, а для створення таких фермерських господарств необхідно мати капітал від 750 тис. до 1 млн.

Значного поширення у розвинутих країнах світу набула оренда – тимчасове надання землі за плату капіталісту-орендатору або селянину- працівникові, який не наймає робочої сили. Наприклад, у Франції орендується більше половини земель, в Англії – близько 40 %, в США 45 % фермерів орендують землю у державі чи приватних осіб. Мінімальний строк оренди у
Франції становить 25 років. Крім того, землю в оренду не дають у тому випадку, якщо орендар до моменту припинення оренди не досягне пенсійного віку, якщо він володіє необхідними знаннями для ведення аграрного виробництва та ін. В Англії орендар повинен бути віком до 40 років, мати добре здоров’я, відповідні знання і досвід роботи на землі, необхідний капітал, отриманий від праці на фермі протягом останніх п’яти років.

Різновидом оренди є сімейна оренда, за якою голова сім’ї передає свою ділянку землі в оренду за певну плату одному з її членів. У Німеччині та Англії на цей вид оренди припадає 15 – 20 % усієї землі.

Особливість аграрних відносин у деяких розвинутих країнах світу є об’єднання сімейних ферм у сільськогосподарські корпорації. Наприклад, у
США в такі корпорації об’єдналися близько 90 % сімейних ферм, а 95 % корпорацій об’єднують до 10-и ферм.

4.2. Аграрні реформи.

Аграрні реформи – це процес зміни економічних відносин, і на сам перед відносин власності у сільському господарстві. Оскільки складовими частинами економічних відносин є техніко-економічні відносини та відносини економічної власності, матеріальною основою аграрної реформи повинні бути насамперед зміни у технологічному способі виробництва: впровадження нової техніки, культура землеробства, нові форми організації виробництва і праці тощо.

Аграрні реформи включають також перетворення економічної та юридичної власності на селі, наслідком яких є зміни соціальної структури.
Зміни економічної власності передбачає насамперед зміну суб’єктів власності, тобто роздержавлення і приватизацію земельної власності, створення реального плюралізму форм власності, в т. ч. відродження приватної власності. Щодо колгоспно-радгоспної системи, то аграрна реформа передбачає паювання землі та основних засобів виробництва, створення агрофірм, добровільних селянських спілок та ін.

В Україні мета аграрної реформи на землю, формування дбайливого господаря, використання державної, колективної та приватної форм власності.
Водночас помилковою є орієнтація на переважання приватної власності на землю як основу аграрних перетворень.

Аграрні реформи у сфері економічної власності – це передусім реформа ціноутворення, оподаткування, рентних платежів, заробітної плати тощо, тобто усієї сукупності відносин власності в усіх сферах суспільного відтворення.

Аграрні реформи у сфері юридичної власності означають зміни у землеволодінні, землекористуванні і землерозпорядженні. При проведенні земельної реформи в Україні у цій сфері передбачається:

> визнання права власності на землю і майно кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства;

> можливість формування з розпайованих підприємств приватної власності на майно;

> утвердження права розпорядження землями, переданими у колективну власність, та надання земельних ділянок членам колективу, що побажали вийти з колективного сільськогосподарського підприємства;

> спрощення процедури передачі земельних ділянок у колективну власність та постійне користування.

У країнах Центральної та Східної Європи аграрні реформи здійснюються шляхом заснування акціонерних товариств, ваучерних акціонерних товариств, державних акціонерних товариств, створення індивідуальних фермерських господарств, кооперативних та інших.

Переважаючою формою власності у процесі таких перетворень є колективна. Так, в Естонії у 1991 р. на основі колгоспів та радгоспів було створено 406 акціонерних компаній, 2 тис. сімейних ферм, більш як 129 тис. присадибних господарств.

Кооперативи, засновані на приватній власності їх членів на землю (а також на інші засоби виробництва), не слід відносити до приватної форми власності. Це початкова форма колективної власності, у якій поєднані приватні та колективні елементи при переважанні останніх.

5. Висновок

Отже, узагальнивши дану роботу у висновку треба написати:

Суспільна думка завжди приділяла велику увагу проблемі власності.
Спеціальні звертання до неї можна знайти в історичній, філософській і художній літературі. Багата традиція і матеріал накопичені в юридичній літературі, у рамках якої склався ряд напрямків у вивченні прав власності.

Власність належить до числа таких понять, навколо яких протягом багатьох століть схрещуються кращі розуми людства.

Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та, навіть, ідеологічні аспекти власності.

Структура власності, як і будь-якої складної системи, багатобарвна і різноманітна. Зміни у формах та сутності власності багато в чому модифікують усю структуру суспільно-економічних відносин. На новому витку суспільного прогресу має відбутися не просто заперечення приватної власності, а діалектичне подолання відносин власності взагалі. Ці відносини мають поступитися місцем принципово іншим системоутворюючим структурам.

Власність як економічні відносини почала формуватися ще на зорі становлення людського суспільства. На монополізації різних об'єктів власності тримаються всі найважливіші форми позаекономічного й економічного примусу до праці.

У соціально-економічній літературі, у тому числі і юридичної, широко поширене визначення власності як присвоєння індивідом чи колективом коштів і продуктів виробництва усередині і за допомогою визначеної суспільної чи форми як самої суспільної форми, за допомогою якої відбувається присвоєння.

У своїй роботі я спробувала узагальнити весь зібраний мною матеріал, але в процесі розгляду даної теми, у мене виникла величезна кількість питань, на які я у швидкому майбутньому сподіваюся знайти відповідь.

Список використаної літератури

1. Г. Н. Климко, В.П. Несторенко Основи економічної теорії. Політ- економічний аспект. Вища школа – Знання. К. – 1997.

2. М. Н. Чепурина, Е. А. Киселева Курс экономической теории. Аса.

Киров – 1994.

3. Дзюбик, Ривак Основи економічної теорії. К. – 1994.

4. С. В. Мочерний Основи економічних знань. Феміна. К. – 1996.

5. Экономическая теория: учебник для вузов. СПб. Питер. 1997.

6. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е издание т.21.

7. С. В. Мочерний Основи економічної теорії. Тернополь 1993.

План.

1. Вступ

2. Ставлення до власності у світі історичної діалектики.

1. Вплив розвитку знарядь праці на диференціацію власності

3. Власність як економічна категорія

1. Форми, види і типи власності

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: сочинение, ломоносов реферат.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8 | Следующая страница реферата