Предыдущая страница реферата | 3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 | Следующая страница реферата

Правова природа представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді характеризується тим, що правовідносини, які складаються між прокурором і особою, котру він представляє, не визначаються ні матеріально-правовим, ні процесуальним інтересам до вирішення справи[28].

Інтерес прокурора до результату судочинства є процесуальним з чисто технічної точки зору. Отже, з урахуванням особливого правового статусу прокуратури як державного органу, покликанного здійснювати нагляд за законністю, для представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурору не потрібні не довіреність, ні поручительство, ні письмове прохання від останніх. Навряд чи можна погодитись з тим, що без спеціального дозвілу, прохання, поручительства від особи, яку представляє прокурор, він не вправі порушити цивільну справу в суді. Не підтримується й такі погляди авторів коментарю АПК України, згідно з якими при поданні позовної заяви до арбітражного суду прокурор повинен мати письмове прохання осіб, в інтересах яких він звертається до суду. Вважають, що такі точки зору є помилковими.

Участь прокурора у цивільному та арбітражному процесах зумовлюється здійсненням ним конституційного завдання – представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначенних законом. А для захисту їх інтересів чинне цивільне та арбітражне процесуальне законодавство передбачає достатню кількість процесуальних засобів, акумульованих в обов’язковій і факультативній участі прокурора в процесі
(ст.13,18 ЦПК, ст.2, 29 АПК України). З урахуванням цього, більша частина вчених – процесуалістів, вважають, що незалежно від форм участі в процесі прокурор завжди посідає самостійне становище. Звідси випливає, що для представництва інтересів інших осіб у суді йому не потрібні ні довіренність, ні письмове прохання, ні поручительство. А визнання участі прокурора у цивільному та арбвтражному процесах представництвом є випадком формальної недосконалості.

У тому вигляді, в якому за Конституцією України склалась частково виконуванна раніше прокуратурою функція – участь у цивільному процесі, здійснюване нею нині представництво не є різновидом ні загальноцивільного
(ст.62 ЦК України), ні процесуального (ст.110-117 ЦПК) представництва. Це представництво , запроваджене законодавцем з метою посилення гарантій захисту конституційних інтересів громадянина або держави у порядку цивільного та іншого судочинства. Інтерес до процесу у прокурора завжди має не особистий , а посадовий, державний характер, інший ніж у сторін і третіх осіб. Його заінтересованість у справі визначається особливим місцем прокуратури в системі органів влади.

Головною ознакою прокурорського представництва в суді є наявність у прокурора інтересу до розгляду справи, тобто загальним критерієм при цьому є наявність спору про цивільне право. Цей інтерес визначається інтересами тих осіб, які беруть участь у справі , від імені і на захист яких прокурор здійснює свою діяльність (громадянин – держава).

У юридичній літературі поняття “інтерес” розглядається як об’єктивна у праві воля, а у філософській – як причина дій людей, їх груп, громадської поведінки. Але є і такий погляд, під терміном “інтереси громадянина” треба розуміти сукупність прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, передбачених другим розділом Конституції України, законами та іншими нормативно-правовими актами. А поняття “інтереси держави” охоплює її конституційний устрій, суверенітет, тереторіальну цілісність, недоторканість кордонів, економічну (майнову) та екологічну безпеку[29].

Таким чином , аксіома принципу, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ч.2 ст.3 Конституції України), а кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції і законів України, не посягати на права і свободи , честь і гідність інших людей (ч.1 ст.68
Конституції), стає головним елементом реалізації представницької функції прокуратури. Додержання балансу інтересів особи, суспільства і держави, їх взаємна відповідалність є необхідною передумовою інституту прокурорського редставництва. І якщо, наприклад, прокурор звернувся до суду на захист конкретного інтересу громадянина, відповідачем у справі повинні виступати держава або її органи. Якщо ж він звернувся до суду в інтересах держави або її органів, відповідаючим, як правило , має бути громадянин.
Уявляється за недоцільне представництво прокурором у суді справ в інтересах одного громадянина рпоти іншого, а також порушення в арбітражному суді справ в інтересах одного державного підприємства проти іншого. Також прокуратура не повинна представляти в суді інтереси відповідача – держави. Для цього остання має розгалуджену мережу органів управління та контролю.

У п.2 ст.121 Конституції України, що регламентує представницьку функцію прокуратури, за своєю природоб є відсильним, хоч данна норма є нормою прямої дії. У цьому пункті зазначено, що прокуратура представляє інтереси громадянина або держави в суді у випадках, визначеним законом.
Якщо акумулювати ці випадки, то не важно помітити, що правовідносини, які складаються між представником (прокуорром) і особою, яку він представляє
(громадянином або державою), належать до різних галузей права і регулюються різними нормами законодавства[30]

Представництво інтересів громадянина або держави прокуратура здійснює, як правило, у судах загальної юрисдикції, система яких грунтується на принципах тереторіальності та спеціалізації. Згідно зі ст.20 закону “Про судоустрій України” систему загальних судів становлять : Верховний Суд
України, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні суди, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні) районні (міські) суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів(.

Конституцією передбачено, що прокурор можездійснювати представництво лише у визначених законом випадках. При вирішені цього питання не можна допустити зниженя рівня правового захисту громадян,. Суспільства та держави порівняно з доконституційним, оскільки Україна стала на шлях будівництва держави демократичної, соціальної, правової (ст.1 конституції).

З урахуванням цього засобами прокурорського представництва щонайменьше повинні захищатися ті громадяни, які в наслідок віку, стану здорв’я, мвтеріального срановища та зінших поважних причин не спроможні самостійно захистити себе шляхом звернення до суду та до Уповноваженного Верховної
Ради з прав людини або іншим способом.

Крім того, прокурорське представництво доцільно поширити на груповий
(масовий) інтерес, який має місце у випадках одночасного порушення прав значних за кількістю груп (мас) громадян в наслідок будь-якої протиправної діяльності або застосування незаконного нормативно-правового акту[31].

Захист засобами прокурорського представництва суспільних та державних інтересів можна обмежити випадками, коли вони не захищаються в загалі або захищаються неефективно, забов’язаними до цього органами державної влади, управління та контролю і є небезпека заподіяння цим інтересам істотної шкоди

Дальший розвиток представницької функції прокуратури вбачається у значному розширені практики подання прокурорами позовів про відшкодування шкоди, заподіяної державі незаконними діямив екологічній, соціальній, військовій та економічній сферах. Особливо важливе значення мають позови в інтересах невизначенного кола осіб – екологічні, позови, пов’язані з незаконною приватизацією об’єктів державної і комунальної власності, на захист прав споживачів тощо. Такі позови прокурора, що мають велике соціальне значення , потребують, як правило, серйозного обгрунтовання, проведення попередніх перевірок і досліджень. Необхідне й більш ефективне їх правове забезпечення в законодавстві. На підставі п.2 ст.121
Конституції України прокурор нині вправі звернуться з заявою до суду на захист прав і законних інтересів будь-якого громадянина. Тому обмеження у вигляді “інтересів громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права”(ст.13 УПК), не мають значення у справі.

Потребує значного розширення і друга форма інституту прокурорського представництва – підтримання позовної вимоги в суді, особливо у справах, де зачіпаються державні інтереси. Прокурор за законом належить до осіб, які беруть участь у справі, а тому наділяється усіма правами цієї групи учасників процесу (ст.99 УПК). Відмова прокурора від поданого їм позову
(відмова підтримати його в суді) повинна тягнути за собою закриття справи і вибуття прокурора з процесу[32].(

НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ, ЯКІ ПРОВОДЯТЬ ОПЕРАТИВНО-

РОЗШУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО

Згідно з Конституцією України прокурорський нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність (ОРД), дізнання і досудове слідство, є однією з основних функцій прокуратури, реалізується Генеральним прокурором України і підпорядкованим йому прокурорами.

Важливе теоретичне і практичне значення в цьому питанні має порівняльний аналіз особливостей прокурорського нагляду, з одного боку, за додержанням законів при здійсненні досудового слідства і дізнання та оперативно-розшуковою діяльністю – з іншого. Одна з відмінностей пов’язана з об’єктивною можливістю прокурорського нагляду фактично контролювати названі види діяльності у сфері боротьби зі злочинністю[33].

Результати аналізу прокурорсько-наглядової діяльності на стадії досудового слідства і дізнання дозволяють відмітити, що прокурорський нагляд у цій сфері має тотальний характер у тому розумінні, що прокурор практично має можливість перевірити законність будь-якої дії, виконаної слідчим або дізнавачем. Обумовлено це тим, що слідчі дії повинні проводитися у суворій відповідності з вимогами КПК і обов’язково мати адекватне відображення у відповідних документах, що знаходяться у слідчій справі[34].

Закон “Про оперативно-розшукову діяльність” таких умов до ОРД не ставить, оскільки ця діяльність має не тільки гласний але і негласний характер, внаслідок чого вона не піддається детальній правовій регламентації. І саме тому наявні в оперативно-розшукових матеріалах дані не містять у собі, в багатьох випадках, достатньої інформації, що дозволила б прокуророві зробити однозначний висновок про додержання законності, при проведенні того чи іншого заходу. Він може і повинен лише дати оцінку конкретному заходу з позиції правової обгрунтованності його здійснення, не торкаючись при цьому самої технології даної дії або заходу. В іншому випадку прокурор буде поставлений в умови, за яких він може нести персональну відповідальність без будь-якої з його боку провини[35].

Іншою особливістю прокурорського нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю є те, що в цій сфері він не може здійснювати процесуальне керівництво цією діяльністю. При проведенні нагляду за попереднім слідством і дізнанням прокурор таке керівництво здійснює. Висловлені в науковій літературі думки про те, що прокурор ніякого керівництва за слідством і дізнанням не здійснює і не може здійснювати, є наслідком змішування понять
"“роцесуальне керівництво"”і "“дміністративне керівництво"[36].

Відомо, що в основі адміністративного керівництва лежать відносини субординації, які існують між керівником і підлеглим. У таких відносинах прокурор перебуває лише зі слідчими прокуратури, для яких він не тільки є прокурором у процесуальному сенсі цього слова, але і й керівником. Для слідчих органів внутрішніх справ і Служби безпеки прокурор не є керівником, і тому ніякого адміністративного керівництв щодо них він не виконує.

Суть процесуального керівництва слідством і дізнанням полягає в тому, що прокурор тут не є пасивним спостерігачем за діяльністю слідчого і дізнавача, а активним учасником попереднього слідства. Він не тільки стежить за тим, щоб слідчій і дізнавач при слідчих заходах діяли у рамках дозволеного, хоч це і є його найважнішим обов’язком, а й одночасно притаманними йому засобами, сприяє розкриттю злочинів, виконанню вимог закону про всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх обставин справи, невідворотності, відповідальності за вчинений злочин. З цією метою він може брати участь у проведенні слідчих дій, давати слідчому і дізнавачеві обов’язкові для них вказівки, перевіряти їх виконання та ін., що фактично і є процесуальним керівництво слідством та дізнанням. Як доцільно зазначається у науковій літературі, прокуроський нагляд за слідством і дізнанням завдяки спеціфіці цієї галузі нагляду органічно включає в себе процесуальне керівництво слідством і дізнанням, виходячи з розуміння необхідності і неминучості такого керівництва. Більше того, керівництво слідством і дізнанням з боку прокурора – єдиний засіб забезпечити законність дій слідччих органів. Без нього не можливий повноцінний, ефективний нагляд за додержанням законів у стадії попереднього слідства.

Інше становлення прокурора у сфері оперативно-розшукової діяльності.
Ніякої особистої участі у цій роботі прокурор не бере. На відміну від досудового слідства, де прокурор здійснює нагляд начебто зсередини, нагляд за додержанням законів, при проведенні ОРД, він здійснює з боку, що об’єктивно обмежує його можливості за своєчасним виявленням і усуненням порушень закону у даній сфері. Прокурорський нагляд за слідством і дізнанням має постійний характер. Даний тезіс розуміється у тому значенні, що кожній кримінальній справі у прокуратурі заводяться наглядові провадження, завдяки чому прокурор постійно володіє інформацією про хід попереднього слідства чи дізнання, а при необхідності має можливість достатньо швидко одержувати і додаткову інформацію про це.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: изложение по русскому языку 7, доклад по биологии.





Предыдущая страница реферата | 3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 | Следующая страница реферата