Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата

• Бюджетна служба Конгресу, яка надає йому інформацію, пов'язану з бюджетом, витратами та їх ефективністю.

• Служба загального обліку. Вона допомагає Конгресові у питаннях нагляду і координації діяльності Уряду, проводить незалежні аудиторські перевірки, дослідження та оцінку федеральних програм.

• Служба технологічних досліджень. Ця Служба готує для Конгресу матеріали з питань запровадження нових технологій.

У дослідницьких службах Конгресу працює понад 6000 працівників. Вони відповідають щороку на близько 500000 запитів від Конгресменів, комітетів і працівників апарату. Відповіді надаються у формі доповідей, бюлетенів, бібліографій, інформаційних повідомлень, семінарів, аудіо- та відеозаписів, консультацій телефоном тощо.

110

Потужної дослідницької служби у Верховній Раді не існує. Парламентська бібліотека не має кадрів для виконання аналітичних досліджень для депутатів. Бюджетної служби у Верховній Раді немає, як немає і служби для проведення аудиторських перевірок виконання урядових програм.

Для ефективної роботи парламенту необхідна також чітка його структуризація. При цьому структуризація у вигляді простого поділу парламенту на фракції нічого не вирішує. Жодна фракція без згоди інших фракцій не може "проштовхнути" своє рішення. Щоб проводити цілеспрямовану власну політику фракції парламенту повинні об'єднатися у парламентську більшість і опозицію з визначеними обов'язками і правами.

Чітко і ефективно ця проблема вирішується у країнах з двопартійною системою (США, Велика Британія). Партія, що перемогла на виборах, утворює парламентську більшість, а переможена партія утворює парламентську опозицію. Більшість отримує великі права у формуванні керівних органів парламенту і бере на себе відповідальність за втілення певної політики.
Вона може формувати уряд (Великобританія) або давати згоду на призначення членів уряду (Сполучені Штати Америки).

Утворення парламентської більшості у країнах з багатопартій-ною системою є справою набагато складнішою. Як приклад можна навести формування більшості в Едускунті Фінляндії. Там парламентську більшість протягом багатьох років складає Демократичний союз народу Фінляндії, до якого входить Компартія, Соціал-де-мократична партія. Партія центру, Шведська народна партія. Ліберальна народна партія і Національна коаліційна партія.
Вони формують коаліційний уряд, який іде у відставку при розвалі більшості, що викликає розпуск парламенту президентом.

Фракції меншості формують опозицію, яка має всі необхідні права для оприлюднення своєї точки зору з будь-яких питань, що розглядаються парламентом, проголошує заяви з певних політичних чи соціально-економічних напрямків і може пропонувати парламенту проголосувати за відповідну резолюцію. Опозиція не бере участі у формуванні уряду.

У Верховній Раді України 3 скликання фракції, відповідно до пропорційного представництва, сформували керівні органи. Розподіл фракцій на парламентську більшість і меншість не відбувся. Для такого об'єднання не було об'єктивних причин, тому що за Конституцією Верховна Рада не формує
Кабінет міністрів, він формується президентом. За цих умов в січні 2000 року утворилася парламентська більшість, що підтримала програму уряду.
Після свого створення більшість зайняла керівні посади Верховної Ради.

2.2. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ПАРЛАМЕНТІВ 2.2.1. Законодавчі функції парламенту.

Розробка законів та інших законодавчих актів є безпосереднім обов'язком парламенту і його діяльністю, що відбувається постійно. Справа в тому, що постійна зміна суспільних відносин вимагає постійного вдосконалення правової системи суспільства. Тому парламенти всіх країн безперервно працюють над тим, щоб їхні закони відповідали вимогам часу. Як показує історичний досвід, представницькі органи, обрані народом, найкраще виконують функцію законотворення, хоч у деяких країнах (Франція, Іспанія) уряди також мають делеговані повноваження видавати законодавчі акти - ордонанси.

Парламенти приймають Конституцію країни, вносять до неї зміни, приймають конституційні і звичайні закони, щорічні закони про державний бюджет і поправки до них.

Законодавчий процес у різних країнах має суттєві відмінності, які обумовлені в першу чергу політичною системою, традиціями, правовою культурою, та економічною ситуацією в країні. Проте законотворчі процедури у різних парламентах мають багато спільного. Їх потрібно вивчати і використовувати для удосконалення роботи власного парламенту.

Етапи законотворчої діяльності є зазвичай циклічними. Законопроекти спершу розглядаються парламентським комітетом, потім сесією парламенту
(палата), знову комітетом і знову парламентом. Якщо парламент двопалатний, то послідовність проходження законопроекту повторюється у кожній палаті.
Але тоді після розгляду законопроекту потрібно ще узгодити розбіжності між обома палата-

112 ми. Якщо глава виконавчої влади має право накладати вето, то парламент при використанні ним цього права повинен ще й здолати це вето, як правило, проголосувавши двома третинами голосів. Альтернативним варіантом є згода з главою держави.

Важливим етапом законотворення є підготовка законопроектів. Більшість громадян переконана, що законопроекти готує парламент. Насправді суб'єктом законодавчої ініціативи є не лише парламент, а й інституції та установи виконавчої влади (президент, міністерства тощо).

Особливо важливі законопроекти у деяких країнах перед розглядом у парламенті доводяться до відома громадян через засоби масової інформації. У
Великій Британії, наприклад, ця процедура виконується через публікацію
"білої книги" з законопроектами, де будь-хто з громадян може познайомитися зі змістом законопроекту і висловити свої зауваження чи пропозиції
(формальні консультації). Перед поданням до парламенту законопроект розглядають також зацікавлені групи, партії, державна скарбниця, національні та міжнародні агентства (неформальні консультації).

Подання законопроектів до парламенту є простою процедурою. Вони без обговорення передаються на розгляд у комітети. Керівництво парламенту, як правило, визначає комітет, якому дає доручення підготувати законопроект для розгляду у парламенті (палаті). Комітет після аналізу законопроекту може його відхилити або доповісти у парламенті (палаті).

Комітет, якому доручено підготувати законопроект, узгоджує поправки і зауваження інших комітетів і депутатів і готує єдиний текст законопроекту, що затверджується більшістю його членів. Голова або один з членів комітету презентує законопроект у парламенті (палаті). У таких парламентах як шведський Ріксдаг чи Конгрес США більшість поданих законопроектів комітетами навіть не розглядається, тому що тут депутати мають необмежене право вносити власні законопроекти. Наприклад, конгресменами США за дворічний період подається близько 20000 законопроектів.

Процедури розгляду і голосування законопроектів у різних парламентах можуть суттєво відрізнятися в залежності від партійної структури законодавчого органу. Проте кінцевим результатом є завжди прийняття або відхиленняя законопроекту.

В Україні Верховна Рада може приймати закони з будь-яких питань за винятком тих, що приймаються всеукраїнським референдумом (наприклад, зміна території України). Виключно законами України визначаються наступні питання
(стаття 92):

• Права і свободи людини і громадянина;

• Набуття громадянства, статус іноземців і осіб без громадянства;

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: курсовая работа по дисциплине, производство реферат.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата