Процес управління та його основні стадії
| Категория реферата: Рефераты по менеджменту
| Теги реферата: скачать доклад на тему, контрольная работа 9
| Добавил(а) на сайт: Шверник.
Предыдущая страница реферата | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 | Следующая страница реферата
Під процесом управління розуміється упорядкована сукупність тривко взаємопов’язаних елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого. Процес управління визначається також як форма розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої здійснюється процес управління по відповідних функціях, направлених на рішення поставлених задач і досягнення наміченої мети. З цих позицій структура управління представляється в вигляді системи оптимального розподілу функціональних обов'язків, прав і відповідальності, порядку і форм взаємодії між її складовими органами ,що входять в управління і працюючими в них людьми.
Ключовими поняттями процесу управління є елементи, зв'язки
(відношення), рівні і повноваження. Елементами процесу управління можуть
бути як окремі робітники (керівники, фахівці, що служать), так і служби або
органи апарату управління, в яких та або інша кількість фахівців, що
виконають певні функціональні обов'язки. Є два направлення спеціалізації
елементів процесу управління: а) в залежності від складу структурних підрозділів організації
вичленяються ланки структури управління, які здійснюють маркетинг, менеджмент виробництва, науково-технічного прогресу і т.п.; б) виходячи з характеру загальних функцій, що виконуються в процесі
управління, формуються органи, що займаються плануванням, що організовують
виробництво, працю і управління, контролюючи всі процеси в організації.
Відношення між елементами процесу управління підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні і вертикальні. Перші носять характер погодження і є однорівневими. Другі - це відношення підпорядкування. Необхідність в них виникає при ієрархічності побудови системи управління, та є за наявності різноманітних рівнів управління, на кожному з яких переслідується своя мета.
При дворівневій структурі створюються верхні ланки управління
(керівництво організацією в цілому) і нижні ланки (менеджери, безпосередньо
керуючі роботою виконавців). При трьох і більше рівнях в процесі управління
формується так званий середній шар, що в свою чергу може складатися з
декількох рівнів.
В структурі управління організацією розрізняються лінійні і функціональні зв'язки. Перші суть відношення з приводу прийняття і реалізації управлінських рішень і рухи інформації між так званими лінійними керівниками, які являються особами, що повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів. Функціональні зв'язки спрягаються з тими або іншими функціями менеджменту. Відповідно використовується таке поняття, як повноваження: лінійного персоналу, штабного персоналу і функціональні. Повноваження лінійних керівників дадуть право вирішувати всі питання розвитку довірених їм організацій і підрозділів, а також віддавати розпорядження, обов'язкові для виконання іншими членами організації (підрозділів). Повноваження штабного персоналу обмежуються правом планувати, рекомендувати, радити або допомагати, але не наказувати іншим членам організації виконувати їхні розпорядження. Якщо тому або іншому робітнику управлінського апарату надається право приймати рішення і вчиняти дії, звичайно що виконуються лінійними менеджерами, він одержує так звані функціональні повноваження.
Між всіма названими вище що складають процес управління існують складні відношення взаємозалежності: зміни в кожній з них (скажемо, числа елементів і рівнів, кількість і характер зв'язків і повноважень робітників) викликають необхідність перегляду всіх інших. Так, якщо керівництвом організації прийняте рішення про вступ в процес управління нового органу, наприклад, відділу маркетингу (функції якого раніше ніхто не виконував), потрібно водночас дати відповідь на наступні питання: які задачі буде вирішувати новий відділ? Кому він буде безпосередньо підпорядкований? Що органи і підрозділи організації будуть доводити до нього необхідну інформацію? На яких ієрархічних рівнях буде виявлена нова служба? Якими повноваженнями наділяються робітники нового відділу? Що форми зв'язків повинні бути встановлені між новим відділом і іншими відділами?
Збільшення кількості елементів і рівнів в процесі управління неминуче призводить до багатократного зростання числа і складності зв'язків, що виникають в процесі прийняття управлінських рішень; слідством цього нерідко є уповільнення процесу управління, що в сучасних умовах тотожно погіршенню якості функціонування менеджменту організацій.
До структури управління подається безліч вимог, що відбивають її ключове значення для менеджменту. Вони враховуються в принципах формування процесу управління, розробці яких було присвячено немало робіт вітчизняних авторів в дореформений період. Головні з цих принципів можуть бути сформульовані наступним чином:
1. Організаційна структура управління повинна передусім відбивати мету і завдання організації, а отже, бути підлеглій виробництву і його потребам.
2. Слід передбачити оптимальний розподіл праці між органами управління і окремими робітниками, що забезпечує творчий характер роботи і нормальне навантаження, а також належну спеціалізацію.
3. Формування процесу управління потрібно зв'язувати з визначенням повноважень і відповідальності кожного робітника і органу управління, зі встановленням системи вертикальних і горизонтальних зв'язків між ними.
4. Між функціями і обов'язками, з одного боку, і повноваженнями і відповідальністю з іншого, необхідно підтримувати відповідальність, порушення якого призводить до дисфункції системи управління в цілому.
5. Організаційна структура управління повинна бути адекватною соціально-культурним умовам організації, що виявляє істотний вплив на рішення відносно рівня централізації і деталізації, розподілу повноважень і відповідальності, міри самостійності і масштабів контролю керівників і менеджерів. Практично це означає, що спроби сліпо копіювати структуру управління, що успішно функціонують в інших соціально-культурних умовах, не гарантують бажаного результату.
Реалізація цих принципів означає необхідність врахування при формуванні (або перебудові) структури управління безлічі різноманітних чинників, які впливають на процес управління.
Головний чинник, "що задає" можливі контури і параметри процесу
управління, - сама організація. Відомо, що організації розрізняються по
багатьох критеріях. Різноманітність організацій в Україні передбачає велику
кількість підходів до побудови управлінських структур. Ці підходи
різноманітні в комерційних організаціях і некомерційних, великих, середніх
і малих, що знаходяться на різних стадіях життєвого циклу, де є різний
рівень розподілу і спеціалізації праці, автоматизації, ієрархічних і
"плоских", кооперування і так далі. Очевидно, що структура управління
великими підприємствами більш складна у порівнянні з тієї, що потрібна
невеликій фірмі, де всі функції менеджменту зосереджуються в руках одного -
двох членів організації (звичайно керівника і бухгалтера), де відповідно
немає необхідності проектувати формальні структурні параметри. По мірі
зростання організації, а значить, і обсягу управлінських робіт, розвивається розподіл праці і формуються спеціалізовані ланки (наприклад, по управлінню персоналом, виробництвом, фінансами, іноваціями і т.п.), злагоджена робота яких вимагає координації і контролю. Побудова формальної
структури управління, в якій чітко визначені ролі, зв'язки, повноваження і
рівні, стає імперативом.
Слід звернути увагу на поєднання процесу управління з фазами
життєвого циклу організації, про що, нажаль, нерідко забувають проектанти і
фахівці, вирішуючи задачу вдосконалення управлінських структур. На стадії
зародження організації управління нерідко здійснюється самим підприємцем.
На стадії зростання відбувається функціональний розподіл праці менеджерів.
На стадії зрілості в структурі управління найчастіше реалізується тенденція
до децентралізації. На стадії спаду звичайно розробляються міри по
вдосконаленню управлінської структури у відповідності з потребами і
тенденціями у зміні виробництва. Нарешті, на стадії припинення існування
організації структура управління або повністю руйнується (якщо фірма
ліквідується), або відбувається її реорганізація (бо скоро дану фірму
приєднує до себе інша компанія, що пристосовує структуру управління до тієї
фази життєвого циклу, в якій вона знаходиться).
На формування процесу управління впливають зміни організаційних форм, в яких функціонують підприємства. Так, при входженні фірми в склад якогось
згуртування, скажемо, асоціації, концерну і т.п., відбувається перерозподіл
управлінських функцій (частина функцій, природно, централізується), тому
міняється і структура управління фірми. Але, навіть, якщо підприємство
залишається самостійним і незалежним, але стає частиною організаційної
мережі, що об'єднує на тимчасовій основі ряд взаємопов’язаних підприємств
(найчастіше для використання сприятливої ситуації), йому потрібно вносити в
свою управлінську структуру ряд змін. Це зв'язане з необхідністю
підсиленням функцій координації і адаптації до систем менеджменту інших
компаній, що входять в мережу.
Важливий чинник формування управлінських структур - рівень розвитку на підприємстві інформаційної технології. Загальна тенденція до децентралізації "електронного інтелекту", що веде до зростання числа персональних комп'ютерів при одночасному розширенні використання на рівні підприємства локальних мереж, веде до ліквідації або скорочення обсягу робіт по ряду функцій на середньому і низовому рівнях. Це відноситься передусім до координації роботи підлеглих ланок, передачі інформації, узагальнення результатів діяльності окремих співробітників. Прямим результатом використання локальних мереж може бути розширення сфери контролю керівників при скороченні числа рівнів управління на підприємстві.
В цьому контексті слід відзначити, що сучасний розвиток інформаційних систем призводить до формування нового типу підприємств, що в західній літературі отримали назву "віртуальних" компаній (організацій). Під ними розуміють сукупності незалежних (найчастіше невеликих за розмірами) підприємств, що є немов би вузлами на інформаційній мережі, що забезпечує їх тісну взаємодію. Єдність і ціленаправленість в роботі цих фірм досягаються завдяки гнучкому електронному зв'язку на базі інформаційної технології, що пронизує буквально всі сфери їхньої діяльності. Тому кордони між цими організаціями, стають "прозорими", і кожна з них може розглядатися представником компанії в цілому.
1.2. Характеристика процесного підходу до процесу управління.
Ця концепція, що означає великий поворот в управлінській думці.
Управління розглядається як процес, тому що робота з досягнення цілей за допомогою інших – це не яка–небудь одноразова дія, а серія безупинних, взаємозалежних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі є процесом, дуже важливі для успіху організації. Їх називають управлінськими функціями.
Кожна управлінська функція теж являє собою процес, тому що також складається із серії взаємозалежних дій. Процес управління є загальною сумою усіх функцій.
Процес управління складається з чотирьох взаємозалежних функцій: планування, організації, мотивації і контролю.
1.Планування.
Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: варианты ответов, реферат на тему природа.
Категории:
Предыдущая страница реферата | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 | Следующая страница реферата