Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Ще на початку XX ст. людині вистачало на весь період її трудової діяльності знань, здобутих під час загального та професійного навчання. НТР змінила ситуацію докорінно.

Все ширшим стає коло професій і спеціальностей, знання у яких швидко старіють, а набута кваліфікація знецінюється. Щоб підтримувати необхідний рівень знань, людина повинна періодично підвищувати свою кваліфікацію. Система освіти перетворюється на безперервну, гнучку, яка у разі потреби дає можливість підвищувати або змінювати кваліфікацію працівників з відривом і без відриву від виробництва: виховує в людині потяг до постійного здобугтя нових знань, уміння оволодівати інформацією, сприймати соціально-економічні, науково-технічні нововведення.

Поряд з традиційною освітою поширюється "електронна" грамотність людей, яка поступово, але невпинно охоплює все більше коло професій. Вона має стати обов'язковою для всіх, оскільки визначає кваліфікованість спеціалістів, їх здатність обробляти і використовувати інформацію.

Поверховий погляд на сучасні процеси, викликані НТР, створює враження, ніби стрімко і масштабне зростання знарядь виробництва, уречевленої праці відбувається на фоні незначних змін у живій праці, людському факторі виробництва. І справді, на фоні океанських супертанкерів, велетенських аеробусів, комп'ютерів четвертого покоління, що виконують мільйони операцій за секунду, сама людина виглядає применшено. Проте насправді це не так. Хоч витрати на технічні засоби виробництва дуже швидко зростають, але й витрати на виховання, освіту, професійну підготовку одного робітника, здатного працювати на певному робочому місці, становлять значну суму. Про це свідчать дані країн з розвинутою економікою.

Якщо враховувати кошти, які держава виділяє на навчання у дошкільних, середніх та вищих навчальних закладах, на виробниче навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікацію працівників (до них додаються особисті витрати людей на придбання книг, передплату періодичних видань, оплату навчання тощо), на виховання дітей, охорону здоров'я, то витрати на відтворення робочої сили стають не тільки порівнянними з вартістю матеріально-речового багатства суспільства. До того ж хоч яким величезним є останнє, людина — головне багатство суспільства.

На основі зростання суспільного виробництва змінюється співвідношення між зайнятістю у матеріальному та нематеріальному виробництві, особливо у соціальній сфері. Нині у розвинених країнах частка зайнятих у соціальній сфері більша, ніж зайнятих у матеріальному виробництві. Це пов'язано з тим, що продуктивність праці у матеріальному виробництві на основі науково-технічного прогресу зростає і дає можливість спочатку при відносно, а потім і абсолютно меншій кількості зайнятих у матеріальному виробництві забезпечувати потреби суспільства і переводити все більше працівників у сферу, яка задовольняє соціальні, культурні та духовні потреби людей.

Раніше у вітчизняній статистиці до складу сукупного суспільного працівника включалися лише робітники, службовці, інженерно-технічні працівники, які безпосередньо брали участь у створенні матеріальних благ та виробничих послуг. Сфера послуг була мало-розвинутою, а її вплив на суспільне виробництво — майже непомітним. Сьогодні у зв'язку із зростанням вимог до людини, до її фізичних та розумових здібностей ступінь розвитку соціальної сфери безпосередньо впливає на розвиток економіки і культури країни. Тому не можна не відносити до сукупного суспільного працівника вчителів, лікарів, працівників культури, побутового та житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту тощо. Вони відіграють дедалі зростаючу роль у розвитку економіки і суспільства. Ось чому нині при визначальній ролі матеріального виробництва треба забезпечувати пріоритетний розвиток соціальної сфери.

Водночас треба зазначити, що в країнах, які розвиваються та переходять до ринкових відносин, зростання зайнятих у сфері обслуговування відбувається за рахунок роздрібної торгівлі, надання різних побутових послуг тощо, а не за рахунок обслуговування матеріального виробництва. Це наслідок не прогресу, а відсталості, форма прихованого безробі'ггя.

На сучасному етапі посилюється процес перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу, органічного поєднання науки і виробництва. У сфері науки та наукового обслуговування в Україні зайнято понад 1,5 мли чол.

Наукові дослідження, а також інформатика впливають на зростання суспільного продукту. Результати наукових досліджень є проміжним, а нерідко кінцевим продуктом суспільного виробництва. У загальному обсязі виробництва швидко зростає наукоємна продукція, яка є результатом втілення наукових розробок. Якість таких товарів, їх асортимент, техніко-економічні показники визначають нині науково-виробничий потенціал країни.

Врешті-решт істотно змінюється співвідношення між галузями самого матеріального виробництва, насамперед між промисловістю і сільським господарством.

Щодо промисловості, то тривалий час частка зайнятих у ній зростала. Тепер ця тенденція у розвинених країнах вже не спостерігається. Наблизилась до цього і більшість східноєвропейських країн, коли весь приріст промислової продукції досягається за рахунок підвищення продуктивності праці при абсолютному скороченні чисельності працівників.

Важливим напрямом якісного вдосконалення сукупного суспільного працівника є швидке підвищення загальноосвітнього рівня працівників, інтелектуалізація праці.

Останнім часом в Україні в зв'язку із структурною трансформацією істотних змін зазнала мережа вищих та професійних навчальних закладів. Перепрофільовапо 250 профтехучилищ, у вищих навчальних закладах зменшено підготовку студентів з 60 інженерних спеціальностей і збільшено (на 15 відсотків) з економічних, юридичних та інших спеціальностей. Здійснюється перехід на багаторівневу систему підготовки спеціалістів. Вперше в Україні розроблено і запроваджено єдиний державний перелік спеціальностей та кваліфікаційних рівнів.

Все більшого значення набуває підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. Наприклад, у Франції лише 20 відсотків кваліфікованих робітників одержують підготовку на виробництві, у Німеччині ж — 90 відсотків. Аналогічна ситуація в Японії, де кваліфікованих робітників навчають в основному фірми.

Такі відмінності у формах професійної підготовки робітників у зарубіжних країнах свідчать, що обидві мають свої переваги. Завдання в тому, щоб раціонально їх поєднувати і використовувати. Це тим більш важливо, що за рівнем професійної підготовки робітників Україна значно відстає від розвинутих країн. Так, строк навчання безпосередньо на виробництві у нас становить 3—6 міс., а в розвинутих країнах — 3—4 роки.

Науково-технічний прогрес висуває високі вимоги до інженерної праці. У колишньому СРСР щорічний випуск інженерів був у 3,5 раза більшим, ніж у США. Проте в деяких галузях економіки кількість їх значно перевищувала реальні потреби. До того ж значна частина інженерно-технічного персоналу використовувалася не за призначенням. Нарешті, масовий потоковий випуск інженерів, як і інших фахівців, неминуче призводив до зниження якості їхньої підготовки.

Значно відстає розвиток матеріально-технічної бази вищих навчальних закладів України від міжнародних вимог. Все це позначається на якості підготовки фахівців. Тому реформа системи освіти, у тому числі й вищої, повинна розв'язати проблему індивідуалізації навчання кадрів, істотного підвищення його ефективності. Необхідно встановлювати тісніші безпосередні зв'язки навчальних закладів з підприємствами, об'єднаннями та відомствами, що дасть змогу організувати підготовку кадрів за цільовим призначенням з оплатою витрат на це самими замовниками.

Істотною рисою сукупного суспільного працівника на сучасному етапі є зростання значення управлінської праці. В умовах науково-технічного прогресу техніка і технологія висувають високі вимоги до професійних знань і вмінь людини-виконавця, до її загальної та спеціальної освіти. Вона незмірно підвищується, коли йдеться про людей, які управляють іншими людьми. Управлінська праця своєрідна і надзвичайно складна; вона пов'язана з прийняттям рішень, які потребують знання не тільки техніки і технології, а й економіки, психології, менеджменту, маркетингу. Управлінець — це керівник високої компетенції та культури.

Перебудова економіки, перехід від адміністративних до економічних методів управління передбачають істотне підвищення кваліфікації управлінського персоналу. Чиновників адміністративної системи повинні замінити енергійні люди, які компетентні самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність. Наприклад, у Китаї при переході до нової системи господарювання близько 40 відсотків управлінців були звільнені або самі залишили свої пости, оскільки не відповідали підвищеним вимогам. Проте така реформа проводилась розсудливо, поступово, порайонно, з улаштуванням звільнених, в тому числі через перепідготовку.

У нашій країні гостро стоїть проблема економічної підготовки кадрів. Майже половина керівників і спеціалістів чітко не розуміють суті ринкових методів господарювання. Кожний другий інженерно-технічний працівник не володіє необхідним обсягом економічних знань. Особливо негативно позначилася багатолітня ізоляція нашої економічної освіти від світової у таких напрямах, як менеджмент, маркетинг, основи бізнесу, пов'язаних з оволодінням законами ринку.

Водночас слід подолати відставання в реалізації досягнень науки і техніки. Науково-технічний прогрес як фундаментальний закономірний процес дає змогу суттєво розширити виробничі можливості працівників, збільшуючи плідність їх зусиль. У сучасних умовах вона є могутнім фактором розвитку продуктивної сили праці.

4. Науково-технічний прогрес як основа розвитку виробництва і зниження його потенціальної небезпеки

4.1. Екологічне становище України.

Загострення проблем безпеки навколишнього середовнща і населення стало відмітною рисою сучасного етапу розвитку науково-технічного прогресу. Розмір антропогенного впливу на природне середовище, урбанізація території, зростання обсягів штучних елементів середовища (техносфери) —усі ці фактори справляють потужне зворотнє діяння на населення. Ускладнення техногенного середовища проживання створює якісно нову ситуацію: відносини людини з середовищем набувають характеру антагоністичної суперечності. Причому в її основі лежать відомчі інтереси, які будуються на екстенсивній ресурсомісткій та багатовідхідній технології виробництва, шо працює саме на себе.

Недооцінка такого фактора, як структура промислового виробництва, що склалася в Україні, є причиною важкої екологічної обстановки в багатьох промислових центрах і густонаселених районах. Розвиток виробництва, у свою чергу, викликає необхідність подолання або запобігання назріваючим, а в деяких випадках вже різко виявленим суперечностям між рівнями виготовлення знарядь праці, створенням нових (з меншою кількістю відходів або взагалі безвідхідних) технологічних процесів та засобів, які забезпечують екологічну безпеку життєдіяльності людини від негативних наслідків функціонування промисловості.

Розв'язання цих завдань значною мірою залежить як від об'єднаних зусиль окремих галузей економіки, так і від форми впровадження досягнень науково-технічного прогресу, розвиток якого можливий за двома напрямами. Перший— це створення очисних споруд для запобігання забрудненню повітря, води, грунту, флори і фауни на базі нових механізмів очищення. Другий—впровадження якісно нових технології, які дадуть можливість поступово перейти до замкнутого технологічного циклу з мінімальним використанням ресурсів і обмеженою кількістю відходів. При цьому ресурси повинні йти на виготовлення багатьох видів продукції, хоча у зв'язку із зміною технології змінюється і саме уявлення про відходи.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: курсовая работа по менеджменту, изложение 8 класс.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата