Демократія: сутність, доктрини, різновиди

План

Вступ.
1. Виникнення, сутність, принципи.
2. Доктрини, різновиди.

Висновки.

Література.

В ХХ ст.слово “демократія” стало мабуть, найбільш популярним у народів і політиків всього світу. Сьогодні немає жодного значного політичного руху, який би не прагнув на здійснення демократії, не використовував цей термін у своїх, часто далеких від справжньої демократії цілей.

Поки демократію чекають, про неї говорять, що вона безперечно настане, коли ж вона настала, про неї кажуть, що вона може зникнути. Перш за все, її нерідко вважали вищою і кінцевою формою, яка забезпечує впевнене і благополучне існування. Тепер ясно відчувається, що зовсім не створюючи міцну основу врівноваженного життя вона більш, ніж будь-яка інша форма пробуджує дух пошуку. В країнах, які спробували цю форму на практиці, вона вже давно перестала бути предметом страху, але також перестала бути предметом поклоніння. Її противники розуміють, що при ній все ж можливо існувати, її прихильники – погоджуються, що їй характерно багато недоліків, щоб її незмірно звеличувати.

По суті, лише політична думка початку ХХ ст. найбільш близько підійшла до сучасного розуміння демократії, але досягнув його, побачила, що демократія привела не до ясного і прямого шляху, а до “роздоріжжя”. Замість того, щоб бути рішенням суспільних задач, демократія сама стала задачою.
Оптимісти стверджують, що істинний шлях все ще не загублений, песимісти приречено констатують початок занепаду.

Після розпаду СРСР утворилися нові незалежні держави. Живучи в новій незалежній Україні, нам важливо створити державу демократичного типу. А одним з найважливіших показників зрілості будь-якого суспільства є ступінь його демократичності (рівень демократії). Але чи будь-яка країна готова до демократії і, що вона в змозі дати суспільству і окремим людям - зруйнування державності, хаос і анархію, чи свободу, порядок і процвітання?

Відповідь на це питання особливо актуальне для України, яка стала на шлях демократизації суспільства. За нинішніх умов демократизація суспільства в Україні є вирішальним засобом оновлення всіх сфер суспільного життя. У соціальному розвитку демократія постає способом реалізації суперечностей, вдосконалення і гармонізації суспільства. Демократія є ціллю, і умовою, і ефективним засобом радикальної трансформації політичної системи та всього суспільства, гарантією незворотності цього процесу.

Що ж представляє собою демократія, які її цілі, в чому причини її популярності?

Виникнення, сутність, принципи.

Проблема демократії та її роль в суспільно-політичному житті є однією з центральних у політології. Ще з античних часів політична думка розглядала демократію, як органічну ознаку цивілізованості суспільства. Демократичні форми організації сягають коренями в глубоке минуле, ще в родовий устрій, вони виникли з появою людини. Через родові форми демократії пройшли майже всі народи. Деякі вчені-етнографи вважають, що демократія – один з найважли- віших факторів антропогенеза, появи роду людського. Як свідчать етногра- фічні дослідження, недемократичні форми організації, які були засновані на суровій ієрархії і підкоренні, за зразком мурашника чи бджолиного рою, заводили наших пращурів у безвихідь.

Традиції первісної демократії зробили великий вплив на появу перших класичних демократичних держав в Древній Греції і Риму. У працях мислителів
Стародавньої Греції ми вперше зустріаємо поняття “демократія”, (в перекладі demos-народ, cratos-влада, тобто буквально, влада народу).

Характерною рисою демократії є її еволюція. Так кожному історичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя форма демократії. Так, в рабовласницькій демократії (Афіни, Республіка Рим) раби автоматично виключалися з усієї системи громадських відносин. Тільки вільні громадяни користувалися правом обирати державних чиновників, брати участь у народних зборах, володіти майном і т.д. За феодалізму( елементи демократії почали зароджуватися у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархів (парламент в Англії, Генеральні штати у
Франції, кортеси в Іспанії, Державна Дума в Росії, Військова рада в
Запорізькій Січі). Величезний прогрес у розвитку демократії започаткували( утвердження капіталізму й перемога буржуазних революцій в Англії, Франції, інших країнах. Завдяки ліквідації кріпацтва і скасуванню феодальних привілеїв сформувався цілий комплекс демократичних інститутів і процедур, більшість з яких використовується і нині.

Життя розвінчало міф про “соціалістичну демократію”, яка нібито була вищим типом демократичного устрою суспільства. За часів “тоталітарного соціалізму” сталося не розширення і збагачення змісту демократії, а навпаки
– різке його збіднення, звуження і згортання (репресії, обмеження прав і свободи та інше). Демократизм суспільства був фальшивим і декоративним, хоч пропаганда й нав’язувала значній частині населення іллюзію народовладдя.
Розпочатий у роки хрущовської “відлиги” процес демократизації суспільного життя був спершу загальмований, а потім і взагалі згорнутий. Дуже непослідовно проводився курс на демократизацію і в перебудовний період.
Значною мірою труднощі переходу до демо-кратичних форм організації нашого суспільства зумовлені дією тоталітарних і авторитарних традицій.

Що ж таке демократія? Існує багато підходів до тлумачення демократії.
Перше, головне значення пов’язане з етімологією, похо-дженням цього терміну. “Демократія” перекладається з давньогрець-кої як “народовладдя”, або використовуючи розшифровку цього визначення американським президентом
Авраамом Лінкольном, “правління народу, вибраного народом і для народу”.

Похідною від етімологічного поняття демократії є більш ширше визначення, як форми будови будь-якої організації, заснованої на рівноправній участі її членів в управлінні і прийняті в ній рішень за більшістю. Зрозуміла в широкому значенні, демократія може існувати скрізь де є організація, влада і управління.

В третьому значенні, демократія розглядається як заснований на відповідній системі цінностей ідеал суспільного устрою і відповід-ного йому світогляду. До числа складових цього ідеалу цінностей від-носяться свобода, рівність, права людини, народний суверінітет та ін.

В четвертому значенні демократія розглядається як соціальний і політичний рух за народовладдя, здійснення демократичних цілей і ідеалів.

Поняття демократії як народовладдя (і інші похідні від цього визначення демократії) є нормативними, поскільки базуються на нормативному підході до цього феномену. Демократія харак-теризується в цьому випадку як ідеал
,заснований на таких цінностях, як свобода, рівність, повага людської гідності, солідарність. В першу чергу тільки своєму ціннісному змісту демократія зобов’язана такою популярністю в сучасному світі.

Виявлення елементу утопізму, невідповідності між нормативним поняттям демократії і реальністю, між ідеалом і життям, являється наслідком емпіричного підходу до аналізу демократії. Такий підхід абстрагується від ідеалів і апріорних оцінюючих міркувань і потребує дослідження демократії, такою яка вона є насправді. У відповідності з виявленними у емпіричних дослідженнях властивостями, уточнюється і переглядається поняття демократії і її теорія.

Враховуючи взаємозв’язок нормативних і емпіричних означень демократії як форми державного правління, можна виділити її слідуючі характерні риси:
Юридичне визначення і інституаційне вираження суверінітету, верховної влади народу. Тільки народ, а не монарх, аристократія, бюрократія чи духовенство виступають офіційним джерелом влади. Суверінітет народу виражається в тому, що тільки йому належить засновницька , конституційна влада в державі, що тільки він вибирає своїх представників і може періодично приймати участь в розробці і прийнятті законів за допомогою народних ініціатив і референдумів.
Періодична виборність основних органів держави. Демократичною може вважатись лише та держава, громадяни якої здійснюють верховну владу, вибираються, причому вибираються на обмеженний срок.
Рівність прав громадян на участь в управлінні державою. Цей принцип потребує як мінімум рівності виборчих прав.
Прийняття рішень за більшістю і підкорення меньшості більшості при їх здійсненні.

Ці вимоги є мінімальними умовами, які дозволяють говорити про наявність демократії в тій чи іншій країні.

Однак реальні політичні системи, засновані на загальних принципах демократії, вельми значно відрізняються одна від одної, наприклад( антична і сучасна демократія, американська і щвейцарська політичні системи і т.д.
Названі загальні принципи демократії дають можливість виділити основні критерії, які дозволяють розрізняти і класифікувати багаточисленні теорії і практичні демократичні моделі і, якби вимірювати їх.