Предыдущая страница реферата | 7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17 | Следующая страница реферата

Слово надається учням (театральним критикам).

Учень 1-й. Винниченко успішно виступив ї в драматургії, яка складала значну частину його творчості. У 1920-21 рр. П’єси драматурга ставилися в
Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях, Коломиї, в театрах Петербурга,
Саратова, Самари, тиф ліса, баку. Проблеми сценічного втілення його п’єс активно обговорювали з драматургом К. Станіславський, М. Немирович-
Данченко, М. Садовський, Г. Юра, М. Заньковецька.

Лесь Курбас у своєму “Молодому театрі” здійснив постановку п’єс
“Базар”, “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”; за участю режисера-постановщика
Гната Юри у тому ж театрі 1919 р. Відбулася прем’єра спектаклю за п’єсою
“Гріх”...

Відомий літературознавець Григорій Костюк зазначає, що з особливим успіхом у країнах західної Європи йшли драми Винниченка “Чорна Пантера і
Білий Ведмідь”, “Закон”, “Брехня”. Знаменита італійська драматична актриса
Емма Граматіка поряд з драмами Ібсена, Піранделльо, Метерлінка мала у своєму репертуарі й драму Винниченка “Брехня”, з якою гастролювала в усіх столицях Європи.

Винниченко написав 23 п’єси, прагнув “Художньо освоювати гострі соціально-політичні й моральні проблеми свого часу. Про нього як драматурга
Вороний писав: “На нашім літературнім обрію є постать, що вже довгий час приваблює загальну увагу. З боку одних вона викликає обурення і лайку, з боку інших – щире признання і навіть ентузіазм; байдужих немає, у всіх вона розбуджує глибокий інтерес до себе. Це постать Володимира Винниченка... Він признає обов’язковими для себе тільки закони творчості (ніяких, інших!) і творить інтуїтивно, - мислить образами, живими уявами (символами), не голими розуміннями. І коли він помиляється, то і самі помилки цієї складної, художньої натури без порівняння, цікавіші, ніж ліниві прояви шаблонної думки більшості.

Учень 2-й. Драматурга часто і гостро критикували. Однак він продовжував писати драми. У 1929 році з’явилися його нові п’єси “Над”,
“Великий секрет” і “Кол-Нідре”. Винниченко, за оцінкою Юрія Смолича,
“оригінального мистецькою манерою посів по праву місце духозгубника нової для українського театру культури”. Цікавою є п’єса “Брехня” (1910). У ній автор порушує морально-філософську та етичну проблеми.

Центральна постать у п’єсі – Наталя Павлівна. Вона вирішує дилему як заспокоїти свою совість, своє бунтівне невдоволене “я” інтелігентної людини і виправдатися перед коханцем, щоб затримати його при собі. Для цього вона йде на компроміс з совістю і творить низку брехні. “Що є істина? –каже вона. – Істина є постаріла брехня, всяка брехня буває істиною”. Вона впевнена, що “людям зовсім не треба правди чи брехні, їм треба щастя... покою. Коли брехня може це дати, слава брехні”.

Вражає майстерність Винниченка - психолога. Він переконливо правдиво вмонтовує поведінку Наталі Павлівни.

Учні наводять приклади з тексту. Можна заздалегідь дати завдання інсценізувати уривки твору. Використавши на уроці елемент рольової гри.

Учень 3-й. Виявом нового методу Винниченка в техніці психологічної драми, на думку Вороного, було те, що автор внутрішню боротьбу Наталі
Павлівни виніс з її душі на білий світ.

“”Гріх” – один з найдовершеніших драматичних творів письменника, присвячених революційній боротьбі з російським самодержавством у роки першої світової війни. Сценічна популярність п’єси, на думку критика О.
Киселя, була зумовлена, поряд з усім іншим, і цікаво побудованою композицією. “Гріх”, - писав критик, може, найкраща п’єса Винниченка, при виконанні на сцені, вона цілком опановує глядача, й зацікавлення нею не спадає протягом усього часу, особливо в третьому акті, хоч він і найдовший в драмі.

Прем’єра вистави п’єси відбулася в 1919 р. На сцені “Молодого театру” Леся Курбаса за участю режисера-постановщика Гната Юри.

Учні (театральні критики) визначають те, нове, що вніс Винниченко у розвиток української драматургії.

Слово надається учням, що цікавлять живописом.

Учень 4-й. Ще одна грань таланту Винниченка – живопис, графіка. “Для повного самовираження, чи навпаки, втечі від себе – літератора й політика – відчував потребу в спілкуванні ще з однією Музою, пише критик Федченко.
[31;147] – Інтерес до спеціальних образотворчих студій виник у Винниченка під час його роботи над романом “Сонячна машина”, який з усіх творінь письменника відзначається особливою полі тематичністю, поліфонічністю, сказати б, поліколористичністю”. Цей інтерес підтримувався дружбою з художником Миколою Глущенком, який згадував:

“Здається, якщо я не помиляюся. Винниченко почав малювати п’ять років тому літом. Вперше ми разом малювали в Сен-рафаелі, в 1927 році.
Спочатку малярство для нього було спочинком від літературної діяльності...”- згадував Микола Глущенко. [12; 38]

Малював він тоді пейзажі, вишукуючи сполучення фарб, спрощуючи складний, детальний південно-французький краєвид. Цей своєрідний підхід до натури давав виразну індивідуальність його малюнкам. Найкращі пейзажі того часу цікаво скомпоновані; з різними обробленими малярськими планами не поступаються кращим малярам школи “Еколь-де-Парі”. У 1935 році Винниченко подарував Глущенкові свій етюдний альбом, у якому було півтора десятки малюнків аквареллю і тушшю. Дивом цей альбом зберігся о наших років.
Акварельні та олійні пейзажі, портрети, натюрморти й графічні композиції
Винниченка експонувалися свого часу у Франції та за її межами. Були вони належно оцінені паризькою критикою і здобули визнання таких видатних художників, як Анрі Сіньяк, Пабло Пікассо, Леже. З кожним роком успіхи
Винниченка в малюванні були помітнішими, спокійнішою стає палітра, сполучення фарб, виразнішим – індивідуальний стиль.

Велике досягнення Винниченка – його натюрморт. Літературознавець
Сергій Гальченко відзначає чудову скомпонованість, витончені поєднання фарб, малярську щирість автора у натюрмортах.

Мистецтвознавця М. Келлер у творчості Винниченка вразило надзвичайне багатство фарб. Його пейзажі, квіти, інтер’єри “пройняті світлом і неначе прозорі... його червоні та жовті тони мають безліч відтінків і заглиблюються та збагачуються контрастовими плямами рідких, темних тонів.
Винниченко закоханий у фарби. Він бавиться ними, як дорогоцінним камінням і знаходить з надзвичайною легкістю дедалі нові кольорові багатства...
Закоханість у природу, повага і “чесність” до всякої малярської теми, свіжість та щирість сприймання моделі – все це надає творчості Винниченка неповторної краси”.

Учитель. Кажуть, що талант Винниченка у всьому був непересічним. Він прагнув завжди бути самим собою, нікого не наслідувати, виражати своїх почуття “особистими фарбами і формою”. І саме це, мабуть, дало змогу уявити світові нову форму мистецької діяльності.

Письменник помер у Франції 6 березня 1951 року. Залишилися не здійсненими мрії написати роман “Хмельниччина”, “Хроніку українського відродження”, 10-томний “Роман мого життя”. Винниченко прагнув, як про це свідчить написані ним твори, щоб люди жили в гармонії, без війн і катастроф, прагнув витворити і подати в різноманітних формах новий соціально-філософський світогляд (він називав його конкордизмом).

Письменник важко працював, часто знав матеріальну скруту, жив далеко від рідної України, але творив для неї, для її майбутнього... Творив і свято вірив у відродження української нації.

Нині Винниченко широко і глибоко входить у культурне сьогодення незалежної України. Його твори пробуджують національну свідомість. Політик, письменник, художник, він ще має розкритися рідному народові різнобарвними гранями свого великого таланту.

ВИСНОВКИ

Постать Володимира Винниченка, на диво складна й суперечлива, зажди привертала до себе пильну увагу, навколо неї точилися суперечки, одні беззастережно приймали, інші – відкидали, а ще треті прагнули поставитись до його діяльності з урахуванням усіх складностей тої тривалої доби, коли він жив і творив.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: доклад на тему, скачать шпоры.





Предыдущая страница реферата | 7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17 | Следующая страница реферата