Соціальні групи

| Категория реферата: Рефераты по психологии
| Теги реферата: бесплатные шпаргалки, реферат финансовый
| Добавил(а) на сайт: Анисий.

Офіційна (формальна) група створюється на основі штатного розкладу, статуту або інших офіційних документів. Відділ постачання на виробництві, студентська група, штат вчителів і співробітників школи - усе це приклади офіційної групи. Між членами групи встановлюються ділові контакти, також передбачені документом. Вони припускають супідрядність або рівність, більшу або меншу відповідальність за виконання задачі Офіційна група може перебудовуватися, але це відбувається таки на основі наказу, рішення, постанови.

Взаємовідносини в офіційних групах, навіть при одній і тій же інструкції, не можуть бути ідентичні, оскільки в контакти вступають люди з неповторними чортами характеру, темпераменту, здібностей, стилю спілкування. Ділові відносини доповнюються особистими, не передбаченими інструкцією. Психологічна близькість (симпатії, повага, дружба) цементує офіційну групу, допомагає вирішувати ухвалені задачі. У межах офіційної групи і ділових контактів не виключені і негативні емоційні відношення - антипатія, неповага, зневага, ворожнеча. Вони також впливають на ділові контакти, шкодять успіху справи.

Неофіційна група виникає на основі єдиної спрямованості психологічної мотивації - симпатії, близькості поглядів, переконань, визнання авторитетності, компетентності окремих особистостей. Така група не передбачається ні штатним розкладом, ні інструкцією. Офіційні документи в цьому випадку не мають сили. Так складаються групи товаришів по спільних іграх, компанії риболовів, мисливців і т.і. Симпатії й прихильності цементують групу. Якщо ж вони зникають, те група неодмінно розпадається.

По ознаці відношення особистості до норм групи виділяють референтну групу.

Референтна (еталонна) група - це реально існуюча або уявлювана група, погляди, норми якої служать зразком для особистості. Особистість може входити в групу, норми, цінності якої вона визнає, підтримує і вважає найкращими. Тоді особистість не тільки притримується цих норм, але і відстоює, захищає, а якщо треба, і пропагує їх. Але може бути і так, що особистість, приходячи членом однієї групи, вважає ідеалом цінності, погляди, норми іншої групи, інакше кажучи, для особистості еталоном служить інший зразок. Наприклад, підліток прагне бути членом групи старших школярів або дорослих. Якщо ж це йому не вдасться, то він наслідує норми поведінки, що існує в старших.

Отже, та сама первинна група може розглядатися з різних точок зору.

Група робить визначений вплив на особистість, що входить у її, дорівнює й особистість не може не робити впливу на групу. Стосовно особистості група виконує ряд функцій: по-перше, прилучає її до ідейних, моральних, естетичних і інших цінностей. Цю функцію вона виконує остільки, оскільки є відкритою соціальною системою і свої цілі, задачі бере із суспільства. (Вона може виробляти їх і усередині і співвідносити із суспільними). Якщо розглядати особистість у співвідношенні з групою, то вона також представляється системою, відкритою стосовно даної спільності.
Особистість підтримує ідейні, моральні й інші цінності групи, що у свою чергу витягає їх із суспільства. Таким чином, у групі оформляється ідейний і морально-естетичний вигляд особистості.

По-друге, вплив групи на особистість, позначається у виховній і коригувальній функції. На перший погляд здається, ніби сама людина, і тільки вона «коваль» власного характеру, тільки від неї залежить, чи буде вона наполеглива, смілива, чуйна, весела, добра і т. і. Безумовно, людина повинна формувати себе, і тим більше в неї повинне бути бажання бути краще, циніше для суспільства. Але при всьому цьому група могутня сила. У своєму арсеналі вона містить такі засоби виховання, котрих немає в особистості: групова думка, переконання, роз'яснення, критика, змагання. Особливе значення набуває група в перевихованні індивіда. Вона раніш помічає відхилення в поведінці і психічному складі, чим сама особистість.

Проблема конформізму. Конформізм - підпорядкування думки особистості груповому щоб уникнути конфлікту.

Вивчати конформізм почали американські дослідники. Психолог Эш провів такий експеримент. Групі студентів із 8 чоловік було запропоновано порівняти довжину лінії з трьома нерівними їй відрізками. Кожний випробуваний голосно повідомляв свою оцінку. Вся група, за винятком одного, попередньо зустрілася з експериментатором і вони домовилися, що будуть давати явно зрадливі оцінки про співвідношення ліній. Реально їхньої помилки були значними ( від 1 до 4 см ). Той, хто не був посвячений у своєрідну змову, зштовхувався із суперечним його реальному досвіду думкою більшості. Положення складалося напружене: з одного боку, думка усіх, з іншого боку - реальне сприйняття і власна думка члена групи. У залежності від властивостей особистості реакція непосвячених була різною: одні продовжували відстоювати свою думку засновану на сприйнятті, і ігнорувати думку інших, інші - виражали згоду з думкою більшості ( або беззастережно, або погоджувалися зовнішньо, але в дійсності залишалися при своїй думці).

На основі даного й інших аналогічних експериментів був зроблений висновок про те, що існують два варіанти відношення особистості до групової думки: або незгода, відчуження, або повне прийняття його. Інакше кажучи, людина може бути або конформістом, або нонконформістом. Ніяких інших в особистості немає.
При цьому виявляється, що в групах, складених лише для експерименту і, таким чином, що не є колективами, дійсно спостерігалися конформісти і неконформісти. У колективі складається інша картина. Члени колективу за тих самих умов експерименту по-іншому ставляться до запропонованого завдання.
Якщо зміст має важливе значення, якщо в ньому відбиваються колективні цінності, то особистість відстоює своє судження, незважаючи на протидію ззовні або більшості членів даного колективу. У цьому випадку вона йде на конфлікт ( якщо він дійсно можливий у даній ситуації) із колективом. Така позиція особистості в колективі одержала найменування самовизначення особистості, моральної стійкості її. Саме цим відрізняється позиція особистості в дифузійній групі й у групі.

Вплив особистості на соціальну групу. Міра впливу особистості на колектив виражається в категоріях авторитету, керівництва, лідерства.

Авторитет - суспільне визнання особистості, оцінка колективом відповідності суб'єктивних якостей людини об'єктивним вимогам діяльності.

Авторитетність насамперед залежить від особистих якостей людини.
Великі знання, багатий життєвий досвід, вироблені уміння і навички - усе це виділяє людини серед інших. До думки такої людини прислухаються, до нього звертаються за порадою, допомогою. Авторитетну людину відрізняє безкорисливе прагнення йти назустріч людям, і це створює йому вдячність людей. Таким чином, авторитет у своїй основі має особисті властивості.
Водночас до нього причетні і навколишні люди, група, колектив. Вони підтримують і зміцнюють, а часом і скидають авторитет. Чим більше людей бачать цінність людини, його особистих якостей, чим у більшій кількості серйозних справ він проявив себе, тим вище і глибше авторитет, тим ширше його визнання, тим більший вплив виявляє він на навколишніх.

Проте бувають дуті, фальшиві авторитети. У цьому випадку людині приписують більше заслуг, ніж він справді їх має. У такої особи думка про свої знання, уміння, навички виявляється завищена. Помилковий авторитет може створюватися і підтримуватися хитрою людиною, що вміє користуватися знаннями, здібностями інших людей. Але рано чи пізно це розкривається і помилковий авторитет валиться. Іноді помилковий авторитет особистості створюється і підтримується іншими в їхніх корисливих цілях.

Авторитетна особистість не обов'язково є керівником. Вона може бути і часто буває рядовим членом соціальної групи, але й у своєї рядовій ролі дуже впливає на життя, згуртованість даної спільності .

Керівництво. Соціальна група як одиниця, як спільність людей зберігає свою цілісність не тільки в силу існування загальної цілі, але і завдяки наявності керівництва, що забезпечує узгодженість дій. У цій якості виражається вплив особистості на групу, що вибирається або призначуваний керівник виконує ряд функцій: а) висуває, формулює цілі, сприяє впровадженню їх у свідомість кожного члена групи; б) розподіляє завдання і погоджує діяльність членів групи; в) стимулює діяльність, для чого в його розпорядженні є матеріальні і моральні засоби: премія, нагородження коштовними подарунками, надання відпустки, подяка; г) контролює хід і результат справи; д) здійснює виховні функції; е) встановлює і підтримує зв'язок з іншими групами.

Дослідженнями встановлені типи керівників. Типологія грунтується на психологічному складі особистості, на спроможності й умінні управляти груповою діяльністю. Виділено три типи.

Перший тип - авторитарний. Керівник такого типу переважно використовує методи адміністрування. Він, як правило, різок, не бажає прислухатися до думки інших, приймає рішення одноосібно. Авторитарний керівник вважає, що підпорядковані повинні виконувати його розпорядження і накази точно й у термін. Авторитарність у керівництві - це не прояв якийсь ізольованої риси особистості, а сполучення, сплав характеру, волі, темпераменту.

Другий тип - демократичний. Для цього типу характерно винесення важливих проблем і рішень на обговорення групи, урахування думок. Керівника демократичного типу відрізняє велика гнучкість, спритність у рішенні задач.
Він лише в крайніх випадках удає до адміністративних заходів впливу на підпорядкованих. У особистості такого керівника переважають риси, що сприяють установленню контактів із підлеглими, вдумливого проникнення в їхній стан. При демократичному стилі деякі функції керівника передаються іншим членам групи й у такий спосіб намічається тенденція до самоврядування. У групах із демократичним керівництвом робота продовжується в тому ж ритмі, із тим же результатом як при наявності, так і у відсутності керівника.

Третій тип - попустительський. Керівник такого типу пускає справу на самоплив. Він мало піклується про організацію групи, про її справи.
Підпорядковані не почувають керівництва. Створюється враження, ніби кожний робить, що бажає, не рахуючись ні з загальною задачею, ні з тим, що роблять інші. Як показують спостереження, керівники такого типу нерішучі, їм тяжко розпоряджатися, піклуватися про інше. Вони не уміють установлювати контакти, серйозно і по-діловому спілкуватися з підпорядкованими. Нерідко вони соромляться тих, ким керують, а часом і побоюються. Іноді такий керівник тяготиться своїм положенням і готовий уступити керівництво іншій особі.

Було проведено спеціальне дослідження з вивчення впливу типу керівництва на структуру групи і внутригрупові відношення. З дітей шкільного віку створили групи, яким було дане те саме завдання - виготовляти іграшки. Умови роботи були однакові для усіх. На чолі груп були поставлені керівники різного типу: авторитарний, демократичний і попустительський. Групи працювали протягом декількох місяців. Весь цей час здійснювалось спостереження за ними: фіксувалося кількість і якість продукції, взаємовідносини дітей. Виявилося, що продуктивність праці в групах і відношення в них помітно відрізнялися. Кількісний результат у виконанні завдання виявився вище при авторитарному керівнику, нижче при демократичному і ще нижче при попустительському. Значно відрізнялася психологічна атмосфера в групах. При авторитарному керівнику діти працювали лише при ньому. Як тільки він покидав помешкання, вони припиняли роботу. В взаємовідносинах дітей відзначалася грубість, нетактовність, ворожість, а іноді підлещування, підлабузництво.

При демократичному керівнику діти працювали у відсутність його. Вони спілкувалися, але в спілкуванні не було ні грубості, ні ворожості. Діти радилися, висловлювали цінні пропозиції по поліпшенню якості виробів.
З'являлося почуття гордості за загальну справу. Крім того, авторитарний стиль ефективніше демократичного при рішенні порівняно простих задач, у той час як при ускладненні діяльності ( узгодженість, поділ функцій і т.д. ) ефективніше виявляється демократичний стиль.

Попустительське керівництво викликало несерйозне відношення до справи, недисциплінованість. Діти не оцінювали заняття як потрібне, воно їм здавалося грою.

Лідерство. Поряд із поняттям «керівництво» («керівник») у соціальній психології користуються поняттям «лідерство» («лідер»). Деякі психологи ототожнюють дані поняття. Більшість же розділяє, вбачаючи в кожному з них щось своєрідне.