Соціальні групи

| Категория реферата: Рефераты по психологии
| Теги реферата: бесплатные шпаргалки, реферат финансовый
| Добавил(а) на сайт: Анисий.

По-перше, лідерство виникає переважно в неофіційній групі, при відповідних взаємовідносинах. Керівництво відбиває відношення відповідальності і характерно для офіційних груп.

По-друге, лідерство переважно виявляється в малих групах ( у мікросередовищі ), керівництво - у великих спільностях; лідер замкнутий у малій групі, керівник виходить за межі групи, оскільки йому необхідно підтримувати зв'язок із вищестоящим керівником.

По-третє, лідер висувається стихійно, керівник - засновується системою організації й інститутів. У зв'язку з цим керівництво більш стабільно, чим лідерство. Останнє залежить від змін групового настрою.

По-четверте, авторитет лідера заснований на особистому його впливі, авторитет керівника - не тільки на особистому впливі, але і на санкціях, наданих йому розпорядженнями.

По-п'яте, відповідальність керівника багатоступінчаста, більш опосередкована, чим лідера.

Розділ ІІ

Характеристика методів виховання і самовиховання.

Теорія виховання являє собою розділ педагогічної науки, що характеризує процес формування ідейно-політичних, моральних, трудових, естетичних, фізичних якостей особистості що вчиться.

Оволодіння теорією виховання, закономірностями виховного процесу, методами і формами організації виховання людини дозволить учителю домогтися успіху в реалізації складних задач. У чому складається своєрідність виховання ?

- насамперед у тому, що це надзвичайно складний діалектичний процес, цілеспрямоване вплив якого ускладнюється широким навкруги обставин: збігом різноманітних впливів на людину (сім'я, вулиця, неофіційних груп);

- наявність у людини визначених, уже сформованих поглядів, прагнень, навичок, смаків;
- трудністю розкриття внутрішнього стана людини;
- варіативністю результатів однієї педагогічної дії;
- діяльним характером особистості людини.

Виховному процесу властивий ряд протиріч, що є рушійною силою формування особистості. Протиріччя ці можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

Зовнішні протиріччя виявляються в невідповідності, розбіжності між об'єктивно існуючими нормами і поводженням навколишніх людей. Одним із зовнішніх протиріч виховного процесу є протиріччя між зовнішніми вимогами і поводженням самої людини.

До числа внутрішніх протиріч ставиться протиріччя між домаганнями людини і його можливостей. Це протиріччя може бути виражене відкрито в поводженні: пообіцяв - не виконав, узявся за діло - не закінчив. Але воно може бути і відкритим - тоді у виховному процесі виникає конфліктна ситуація. Одним з основних джерел розвитку особистості є протиріччя між потребами і засобами їхнього задоволення.

Процес виховання спрямований на формування соціально важливих якостей особистості, на створення і розширення кола її відношень навколишньому світу - до товариства, до людей, до самого себе. Чим ширше, різноманітній і глибше система відношень особистості до різноманітних сторін життя, тим багачі її власний духовний світ. На основі відбитки людиною об'єктивних суспільних відносин відбувається формування внутрішньої позиції, особистості, активно укладається його власне суб'єктивне відношення до навколишнього і до себе самого.

Виховання по своїй природі подає процес рішення не вирахуваної множини педагогічних задач різноманітних типів, класів і рівнів. Процес цей включає ряд функцій:
1. Аналіз педагогічної ситуації, проектування результатів і планування виховних впливів припускають педагогічний діагноз; оцінку рівня вихованості особистості; прогнозування розвитку особистості і колективу; виділення і формування конкретної педагогічної задачі і визначення умов її рішення.
2. Конструювання і реалізація виховного процесу передбачають доцільне розчленовування педагогічної діяльності на операції і дії; педагогічне керівництво різноманітними видами діяльності особистості: уміння зацікавити їх суспільно цінними перспективами, знаходити і застосовувати найкращу форму вимог.
3. Регулювання і корегування виховних впливів потребують того, щоб згрунтовно здійснювати коригування поставлених педагогічних задач; забезпечувати адаптацію зовнішніх впливів або їхньої нейтралізації; відбирати з навколишнього середовища той матеріал, що необхідний для розвитку дитини і т.д.
4. Підсумкове урахування і контроль означає аналіз отриманого результату в зіставленні з вихідними даними; визначення сфери ефективності застосовуваних методів виховання.

Під методом виховання в педагогіці розуміються засоби педагогічного впливу на особистість із метою формування свідомості і поводження. Подібно методам навчання метод виховання в педагогічному процесі розчленовується на складові його елементи, що називаються прийомами виховання. Так само як у навчанні, методи і прийоми виховання тісно між собою пов'язані, можуть чинити взаімопереходи, заміняти один одного в конкретних педагогічних ситуаціях.

Методи виховання не зводяться лише до педагогічного впливу вчителя.
Виховання - двосторонній процес, що втілює в себе діяльність вчителя і діяльність людини. Тому поряд із засобами, методами і прийомами існують організаційні форми виховання як засоби доцільної організації колективної й індивідуальної діяльності учнівських.

У реальних умовах педагогічного процесу методи виховання виступають у складній і суперечливій єдності. Звичайно, на якомусь визначеному етапі виховного процесу окремо метод може застосовуватися в більш-менш ізольованому виді. Але без відповідного підкріплення іншими методами і прийомами, без взаємодії з ними він утрачає своє призначення, уповільнює прямування процесу виховання до наміченої цілі.

Різноманіття і варіативність характерних методів виховання створюють визначені трудності в їх типології і класифікації. У той же час існує необхідність, виходячи зі специфіки й особливостей їхній застосування, виділити деякі групи методів виховання. У педагогіці методи виховання умовно можна об'єднати в декілька груп: методи переконання, методи вправи, методи стимулювання і методи самовиховання.

Методи формування суспільної свідомості. До цієї групи відносяться методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю людини з метою формування в них певних поглядів і переконань. Процес формування особистості спирається насамперед і головним чином на досвід, що здобувається в повсякденному житті і діяльності, у взаємовідносинах з іншими людьми. Було б, проте, неправильно встановлювати якусь черговість: спочатку накопичується досвід, а потім формуються відповідні поняття, або навпаки. Як правило, процес здійснюється одночасно, у взаємних переходах від поняття до досвіду і від досвіду до його осмислення. Сказане визначає необхідність спеціальних методів, що забезпечують цілеспрямоване і систематичне формування суспільної свідомості, дозволяють регулювати закріплення відповідних мотивів і форм поведінки. Це досягається за допомогою методів переконання. Широко використовуються такі важливі і цінні у виховному відношенні форми і методи переконання людини, як роз'яснення і вселяння, розповідь і бесіда, переконання прикладом.

Роз'яснення і вселяння.

Сутність роз'яснення складається в тому, щоб на основі інформації про найважливіші події духовного і матеріального життя суспільства акцентувати увагу людини на формуванні в них свідомого відношення до навколишньої дійсності, до своїх цивільних, політичних і моральних обов'язків. Ціль роз'яснення - розкрити соціальний, моральний, естетичний зміст тих або інших події, вчинків, явищ, допомогти сформувати правильні оцінки поведінки і людських відношень.

Вселяння являє собою такий засіб впливу на погляди людини, що здійснюється поведінкою самого вихователя, прийомами його роботи.

Розповідь і бесіда.