Буддизм — найдавніша з трьох світових релігій. Більшість її послідовників мешкає у країнах Південної, Південно-Східної і Східної Азії:
Шрі-Ланці, Індії, Непалі, Китаї, Монголії, Кореї, В'єтнамі, Японії,
Камбоджі, Мьянмі (Бірмі), Таїланді, Лаосі.

Наприкінці XIX — початку XX ст. прихильники буддизму з'явилися у країнах Європи і США.

Нині у світі є близько 400 млн. мирян, які сповідують буддизм, і близько 1 млн. ченців та черниць; загальну кількість визначити важко, оскільки відповідного перепису не проводилось.

У країнах СНД буддизм традиційно сповідують жителі Бурятії, Калмикії,
Туви, а в останні роки буддійські общини виникли у Москві, Санкт-
Петербурзі, містах Балтії.

В Україні релігійні громади буддистів є у Донецькій, Луганській,
Львівській, Херсонській, Одеській областях та в Києві. На початку 1995 р. в нашій державі налічувалося 18 громад, 17 служителів цього культу.

Буддизм — жива і життєдайна релігія. У різних частинах земної кулі і нині продовжують виникати нові буддійські общини, споруджуються храми.

Буддисти світу об'єднані в дві міжнародні організації — Всесвітнє
Братство буддистів (штаб-квартира в Бангкоці, Таїланд) і Азіатську буддійську конференцію за мир (штаб-квартира в Улан-Баторі, Монголія).

1. Виникнення і поширення буддизму. Буддизм виник в VI ст. до н.е. в
Північній Індії у рабовласницькій державі Магадха. Класова нерівність доповнювалась становою нерівністю: суспільство поділялось не лише на класи, а й касти. Належність до тієї чи іншої касти була спадкоємною. Чотири касти утворювали чотири стани: брахмани (служителі культу), кшатрії
(рабовласницька знать), вайш’я (частина вільної бідноти), шудри (частково вільна біднота і частково раби). Фактично був і п'ятий стан — найнижчий на ієрархічному шаблі — чандали (частина вільної бідноти і частина рабів); належні до нього не мали ніяких прав, перебували поза будь-якими кастами.
Вищі касти користувалися істотними привілеями, а нижчі зазнавали утисків,

Панівна у цей час релігія — брахманізм — була культом лише привілейованих каст і класів, тому до культових дій допускались лише представники трьох вищих станів. Однак з розвитком рабовласництва і класовим розшаруванням чисельність нижчих верств зростала. Виникла необхідність у релігії, яка виражала б їхні інтереси.

Буддизм сформувався у середовищі двох нижчих станів, які шукали таку релігію, яка могла б компенсувати їхню безправність у реальному житті.
Тобто основними творцями цієї релігії були раби і вільна біднота. Буддизм за умови виконання всіх його приписів обіцяв краще майбутнє (щоправда, у потойбічному світі) всім своїм прихильникам незалежно від їхнього соціального стану. У цьому полягала головна причина популярності нової релігії у широких верств населення.

2. Міфологія буддизму. Зародившись в Індії, буддизм почав швидко поширюватися в інших країнах, сягаючи віддалених районів Південної, Східної і Південно-Східної Азії. Буддійські місіонери вміли мирно співіснувати з будь-якими культами, релігіями і соціальними системами. Так було в Індії за мусульманських правителів у Шрі-Ланці під час португальської, голландської і англійської колонізації, у конфуціанському Китаї, в Японії, Середній Азії перших століть н.е., у країнах Південно-СхідноЇ Азії. Вливаючись у місцеві релігійні вірування, буддизм ассимілював їх. Маючи у своєму розпорядженні колосальну літературу, буддійські общини вели пропаганду серед населення місцевими мовами, пристосовуючи буддійське вчення до народних легенд і звичаїв.

Міфологія буддизму почала складатися одночасно з формуванням основних концепцій релігії, тобто у VI — V ст. до н.е.

Будда у своєму вченні ніколи не заперечував богів інших релігій і не забороняв Їм молитися. Він просто пояснював, що це може дати тимчасове полегшення, але ніяк не наближує людину до кінцевої мети — просвітлення, нірвани, спасіння. Саме тому значна кількість богів до буддійської Індії увійшла в пантеон богів буддизму. Це — творець світу Брахма, бог грому і блискавки Індра, уособлення енергії, що упорядковує світ,— Вішну, проводир нижчих божеств, що має тіло людини і голову слона,— Ганеша та ін. Одночасно відбувався процес міфологізації, обожнювання реальних історичних осіб, які відіграли важливу роль у створенні і поширенні буддизму, насамперед Будди
Шак'ямуні та його найближчих учнів, а також настоятелів найзначніших монастирів, вчителів віри, пустельників тощо.

Згодом у всіх країнах, де поширювався буддизм, до-буддійських богів, в яких вірило населення цих країн, також було включено до буддистського пантеону богів. В Японії, наприклад, у пантеон увійшло надзвичайно популярне божество військових і гірничорудних справ Хаті-ман. Спочатку (у
VIII ст.) вважалось, що він забезпечує благополучне спорудження буддійських храмів, пошук міді і золота для статуй Будди. При храмах зводились його святилища як божества-охоронця, а в 1809 р. в офіційних хроніках його вперше названо «великим бодхісаттвою». У Тибеті в пантеон були включені
Падмасамбхава і Цзонхава — реальні історичні особи — засновники різних шкіл буддизму, персонаж героїчного епосу тибетців Гесер, у Монголії — обожнений
Чингісхан, в образі якого поєднані реальна історична особа і шаманське божество, яке шанували монголомовні народи (монголи, буряти, калмики).

Однак поступово склався і загальнобуддійський пантеон, єдиний для всіх країн буддійського світу, хоча у кожній з них ці боги називались по-своєму, а іноді навіть були різної статі. Так, індійський бог — уособлення співчуття — Авалокітешвара у Китаї та Японії перетворився з чоловічого персонажа в жіночий.

До найвищого рангу цього пантеону належать будди. Будь-яка жива істота, що досягла просвітлення, стає буддою. "Просвітлені" у цілковитому значенні слова не є богами — буддисти проти вживання цього терміна щодо будд, хоча ряд рис, якими вони наділені, людство здавна звикло приписувати богам: всемогутність, здатність творити чудеса, впливати на хід подій і т.д.

Будд незліченна кількість, вони можуть перероджуватися у всіх світах і в усіх часових періодах. Вони розпочинають свій шлях до просвітлення як бодхісаттви (це — другий ранг пантеону). Усі будди мають 32 ознаки досконалості, за силою і якостями перевершують богів. Будди живуть у космічному просторі, але коли вони втілюються у якесь земне тіло, відбуваються великі чудеса: з неба падають квіти, тремтить земля, серед ясного неба гуркоче грім.
Будди сповідують Істину, Вчення, Закон (тобто дхарму) і навертають людей на шлях будди.

Другий ранг пантеону становлять бодхісаттви. Буквальний переклад цього слова — «істота, що прагне до просвітлення». Нею може бути людина або будь- яка інша жива істота, яка прийняла рішення стати буддою. Бодхісаттвою був
Шак'ямуні до того, як став Буддою. Саме в цій якості він 550 раз перероджувався на землі в різних живих істот.

Кількість бодхісаттв незчисленна. Щоб стати буддою, бодхісаттва повинен мати шість «духовних досконалостей» — щедрість, моральність, терпеливість, мужність, здатність до споглядання, мудрість. Завдяки цьому він співчуває всім живим істотам. Най популярніші бодхісаттви: уособлення співчуття Авалокітешвара, бодхісаттва мудрості Манджушрі, борець з хибними думками і тупістю Ваджрапані та ін.

Третій ранг пантеону — архати і прат'єкабудди. Слово «архат» означає гідний. Так називались люди, що досягли за життя найвищого рівня духовного розвитку. До них належать учні та найближчі послідовники Шак'ямуні.
«Прат'єкабудда» дослівно — будда для самого себе. Він досягнув нірвани І врятував самого себе, але проповіддю вчення серед інших не займається. Їх, як і будд, може бути необмежена кількість.

3. Дві гілки буддизму. Упродовж І — Х ст. н.е. буддизм було витіснено з Індії індуїзмом. Але до цього він встиг запровадитися у багатьох сусідніх з Індією країнах. Головними осередками пропаганди буддизму були монастирі.
У І ст. н.е. він поділився на дві гілки: хінаяну (мала колісниця, або вузький шлях до спасіння) і махаяну (велика колісниця, або широкий шлях до спасіння). Цей поділ був зумовлений відмінностями у соціально-політичних умовах життя в окремих частинах Індії, а також намаганням пристосувати буддизм до запитів населення інших країн.

Хінаяна вчить, що врятуватися можна лише ставши ченцем. За межами
Індії хінаяна поширилась там, куди проникали переселенці з Індії — у
Південно-Східній Азії, Цейлоні. Махаяна виходить з можливості спасіння не лише для ченців, а й для мирян, причому зазначається необхідність рятувати й інших, активно проповідувати та брати участь у громадському і державному житті. Подолавши аскетичні крайнощі хінаяни, махаяна простіше пристосовувалася до нових умов і тому вийшла далеко за межі Індії (Середня
Азія, Далекий Схід).

4. Засновник буддизму. Засновник буддизму — реальна історична особа.
Його називають різними іменами: Сіддхартха, Гаутама, Шак'ямуні, Будда,
Татхагата, Джіна, Бхагаван та ін. Ці імена означають: Сіддхартха — власне ім'я, Гаутама — ім'я роду, Шак'ямуні — мудрець з племені шаків (або шакья),
Будда — просвітлений, Бхагаван — той, хто торжествує. Найуживаніше з імен —
Будда, від якого походить назва всієї релігії.

Син князя з племені шаків Сіддхартха Гаутама народився у VI ст. до н.е. За переказом, він був “чудом зачатий” (його мати Майя побачила уві сні, що в її бік увійшов білий слон) і таким же незвичним шляхом — із боку матері — народився. Гаутама помітно вирізнявся серед своїх ровесників розумом і здібностями. Мудрі старці пророкували йому незвичайне майбутнє.
Оточений розкішшю, він знав лише радощі життя. Коли Гаутама виріс і одружився, у нього народився син. Ніщо не затьмарювало його щастя.

Але якось, виїхавши за межі палацу, Гаутама побачив вкритого виразками тяжкохворого, згодом — зігнутого від років убогого старого, далі — поховальну процесію і, нарешті, зануреного у глибокі, тяжкі роздуми аскета.
Ці чотири зустрічі, оповідається в легенді, докорінно змінили світогляд і поведінку безтурботного принца. Він довідався, що у світі існують нещастя, хвороби, смерті, страждання. З гіркотою пішов Гаутама з отчого дому.
Поголивши голову, одягнувшись у благенький одяг, він почав мандрувати, піддавши себе самокатуванню і самобичуванню, прагнучи спокутувати юні роки розкішного і безтурботного життя, намагаючись пізнати велику істину. Так пройшло близько 7 років.