Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5 | Следующая страница реферата

Склад експорту: верстати та устаткування 35%,  машини,  целюлозно-паперова продукція,  ліс,  залізо,  сталь,  хімікати.  Географія експорту: ЄС 57%,  Норвегія 9%,  США 9%. Основні імпортери – ЄС 68%,  Норвегія 8%,  США 6%.  Зовнішній борг Швеції в 1994 році складав 66, 5 млрд доларів США.

Характеризуючи сферу послуг Швеції,  слід зазначити,  що багато соціальних послуг,  такі як охорона здоров'я та освіта,  майже цілком забезпечуються державою.  Традиційно розвинені фінансова сфера та туризм.  Швеція посідаю сильну кредитно-грошову систему.  Великими та відомими банками є "Svenska Handelsbanken", "Nordbanken Holding", "Foereningssparbanken" і "Skandinaviska Enskilda Banken".

За розміром ВНП на душу населення Швеція посідає одне з найперших місць у світі.  Існує дуже розвинута система соціального забезпечення.

Під впливом азійської економічної кризи темпи зростання ВНП в 1998-99 році у Швеції скоротилися з 3, 1% на рік до близько 2%. Причина цього не у втраті ринків у кризових країнах,  а в швидкому зростанні імпорту дешевої продукції з цих країн.

Новим моментом у розвитку економіки Швеції в останні роки стало зростання значення внутрішнього споживання.  У 1993-97 роках темпи щорічного зростання внутрішнього попиту зростали на 2 - 3,2 %.  При цьому темпи зростання шведського експорту в 1997 році скоротилися від 12, 2% у 1997 до 6% у 1999-му.  Найбільш активним є попит на автомобілі,  сантехніку тощо.

Економічна криза 1991-93 років призвів до вимивання з виробництва застарілих технологій та устаткування,  до оновлення виробничих фондів у шведській промисловості.  В післякризовий період зростання виробництва пояснюється значною мірою зростанням продуктивності праці. Промислове виробництво на оновленій технічній основі є додатковим фактором стійкості шведської економіки,  її здатності до адаптації для роботи на світових ринках в умовах посилення конкуренції.

Головною рисою економічної політики сучасного керівництва Швеції є активне вживання заходів з пріоритетного розвитку промисловості в експортних галузях.  Це здійснюється шляхом розширення спектра промислових постачальників,  зближення і Західної,  і Південної Швеції з регіонами інших країн Євросоюзу.  Район Південно-Західної Швеції складає основну економіки та торгівлі країни.  На нього перепадає більше половини (270 тисяч) усіх промислових підприємств,  близько 40% (300 тис.  чоловік) від усіх зайнятих у промисловості.  Тут розташовано більше 60% (1100) усіх компаній Швеції,  що динамічно розвиваються,  з них більшість – на півдні країни.  На території регіону виробляється близько половини національної продукції машинобудування,  більше 60% виробництва текстильної та фармацевтичної галузей та більше 70% харчової промисловості.  Західна Швеція дає найбільшу частину продукції нафтохімічної промисловості. Тут – один з найбільших в Європі центрів космічних технологій,  сучасної електроніки та комп'ютерно-обчислювальної техніки. Рівень інфляції в регіоні становить більше 2% (що збігається з рівнем по країні),  відкрите безробіття – 8% (що вище за загальношведський рівень - 7,4%).  Експорт продукції компаній Південно-Західної Швеції невпинно зростає. Три чверті його перепадає на Данію, Норвегію, Німеччину та Великобританію. Регіон постачає на експорт більше 50% всієї своєї промислової продукції та близько 65% сільськогосподарської. Імпорт тут переважає з таких країн,  як Данія,  Норвегія,  Німеччина,  США,  Португалія та Китай,  основні статті його – нафта,  вугілля,  деревина,  продукція машинобудування,  харчі,  текстильні вироби. Південно-Західна Швеція грає значну роль у формуванні морського торгівельно-вантажного та пасажирського ринку.

Національна економічна модель отримала назву “шведського соціалізму”.  Це пов'язано великою мірою зі скандинавською виключністю: більше 200 років країна стояла осторонь від війн,  тут зародився капіталізм принципово іншого типу,  аніж в решті країн Європи,  оскільки економічний розвиток країни ішов шляхом консолідації суспільства,  компромісу.  Соціальні зсуви не супроводжувалися насильством,  владі завжди вдавалося підтримати баланс у суспільстві.  “Шведський соціалізм” – це ринкова економіка змішаного типу з пануванням приватної власності,  парламентаризм у політиці, зрілість соціальної інфраструктури. Ця модель сполучає найкращі риси соціалістичного та капіталістичного шляхів розвитку.  Основа шведської економіки – приватне підприємництво.  Частка приватного сектора в економіці становить близько 85%,  державного – менше 15%.  Основний сенс шведської економічної моделі – збереження різних і рівноправних форм власності з абсолютним переважанням приватної Держава в такій системі не володіє,  а порядкує засобами виробництва,  перерозподіляє через податкову систему прибутки,  отримані в приватному секторі економіки.  Держава також здійснює дуже суворий нагляд за діяльністю приватного бізнесу,  дотриманням законів. Основними економічними функціями держави є розробка довготривалої стратегії розвитку економіки та законодавче регулювання підприємництва.

Вступ країни до Євросоюзу справив позитивний вплив на активізацію ринкових механізмів: економічна політика країни була приведена до відповідності з вимогами єдиної Європи.  Позиції держсектора були змінені,  проведена приватизація,  запроваджений режим жорсткої економії,  що передбачає скорочення держаних витрат.

Отже,  Швеція – одна з найбільш високорозвинених країн у світі,  і незважаючи на несприятливі географічні та демографічні умови,  що затруднюють її подальший розвиток,  рівень її розвитку є незмінно високим.  Проте,  подібно до інших країн Західної Європи,  Швеція переживає стагнацію в певних галузях промисловості,  в країні відбувається депопуляція,  населення зростає лише за рахунок іммігрантів зі слаборозвинених країн.

2. 2.  НІГЕРІЯ

Федеративна Республіка Нігерія – держава в Західній Африці. Територія – 923, 8 тис.  кв. км. Населення – 111, 3 млн чоловік. В країні мешкає понад 250 народностей та етнічних груп. Столиця – Абуджа (історичною столицею, головним і найбільшим містом – до 10 млн мешканців – був Лагос). Державна мова – англійська,  половина населення – мусульмани,  20% - християни,  решта сповідують традиційні місцеві вірування.  До 1960 року Нігерія була колонією Великої Британії. Політично ця країна надзвичайно нестабільна,  декілька разів внаслідок військових переворотів змінювалася влада.

Нігерія – член Економічного співтовариства країн Західної Африки,  входить до Британської Співдружності націй.

Нігерія – аграрна країна з великим промисловим потенціалом. Надра країни багаті на нафту,  природний газ,  вугілля,  олово,  боксити,  залізну руду,  уран,  цинк,  свинець,  колумбіт, марганець, азбест. 

Економіка Нігерії базується на нафтовидобувній промисловості та сільському господарству.  Швидке економічне зростання країни було перерване на початку 1980-х років,  коли відбувся спад цін на нафту на світових ринках.  Уряд вжив різких економічних заходів,  почав стимулювати ріст ненафтохімічного експорту.  На початку 1990-х років було проведено приватизацію державних підприємств.  ВНП почав рости з середини 1980-х років,  але досі лишається одним з найнижчих серед країн Західної Африки.

	1998	1999
ВНП (в млн. дол. США).	36 373	37 882
ВВП (в млн. дол. США).	41 353	43 286
ВНП на душу населення (в дол. США)	300	310

Сільське господарство становить до 2/5 ВВП і в ньому зайнято до 50% економічно активного населення. Починаючи з 1960-х років виробництво сільського господарства почало різко зменшуватися,  причин для цього є декілька: посуха,  зниження цін на харчі,  урядові реквізиції,  відплив робітників до інших галузей економіки.  Раніше Нігерія була великою мірою самостійно у забезпеченні себе харчами,  але із стрімким зростанням чисельності населення вимушена великою мірою покладатися на імпорт.  Какао та каучук – єдині експортні культури.  Приблизно 1/8 території країни вкрита лісами,  і країна посідає необхідний потенціал для розвитку лісової промисловості,  але вирубка лісів перешкоджає становленню цієї галузі.

Гірничовидобувна та обробна промисловість становлять близько половини ВВП,  в них зайнято близько 6% економічно активного населення.  Безперечним лідером в даному секторі є нафтовидобувна промисловість.  В південному районі країни та Гвінейській затоці розвідані та експлуатуються основні родовища нафти. Нігерійська Національна нафтова корпорація є співвласником всіх нафтовидобувних компаній,  що діють у країні.  Видобування нафти коливається залежно від рівня цін на світових ринках. В значних кількостях видобуваються олово,  вапняк та природний газ.  Незважаючи на зростання виробництва,  обробна промисловість лишається в значній мірі дрібносерійною.  Основна галузь – легка промисловість,  але контрабанда імпорту підриває її.  Попит на електроенергію поки що перевищує виробництво. Бюджет Нігерії прямо залежить від нафтового експорту: в роки, коли тримаються високі ціни на нафту,  торгівельний баланс позитивний,  зі зниженням попиту на нафту знижується і рівень усього експорту.

В економіці Нігерії,  що сильно залежить від кон'юнктури світового ринку,  панує іноземний капітал (Велика Британія,  США,  ФРН).  У 1980-90-х роках рівень промислового виробництва постійно падає.  У зв'язку із браком валютних коштів на закупівлю сировини, напівфабрикатів та запасних частин  багато підприємств закривалися,  сотні тисяч робітників звільнено.  Спостерігається тенденція до приватизації державних підприємств. 

Склад експорту: нафта та нафтопродукти – 95%,  решта – переважно какао та каучук.  Географія експорту: США 35%,  Італія 6%, Франція 6%.  Склад імпорту: машини,  транспортне обладнання,  промислові товари,  харчі,  продукція хімічної промисловості.  Географія імпорту: США 14%,  Велика Британія 11%,  Німеччина 10%,  Франція 8%,  Нідерланди 5%.  Зовнішній борг у 1999 році становив 29 млрд доларів США.

Залізниці – 3504 км (1987),  автомобільні дороги – 108 тис км, головні морські порти – Лагос та Порт-Харкорт. 

Незважаючи на прибутки,  які Нігерія отримує від експорту нафти,  рівень життя населення є надзвичайно низьким,  постійно зростає безробіття.

Туризм не набув у Нігерії великого розвитку,  незважаючи на всі намагання уряду зробити цю галузь економіки прибутковішою. Про причини цього можна судити з наступного уривка з туристичного путівника:

Нігерія – найбільша за чисельністю населення (більше 100 млн чоловік) країна Африки і одна з найблагополучніших (за африканськими стандартами) в економічному відношенні.  Це не туристична держава,  хоча тут,  як у Кенії і Танзанії,  є чудові національні парки.  Проте,  якщо європеєць вирушає до Нігерії, майже завжди це бізнесмен,  що має за мету врегулювання ділових справ. Нігерійська грошова одиниця називається найра,  ділиться на 100 кобо. Вивозити з країни та ввозити національну валюту дозволяється на суму не більше 50 найр (тобто менше 1 долара США за поточним ринковим курсом).  Іноземну валюту ввозити можна без обмеження. При в'їзді належить заповнити валютну декларацію,  яка має завірятися при виїзді і свідчити,  що людина не вивозить. Ставлення нігерійських митників до цього документу періодично міняється: то вони майже не звертають на нього уваги,  то по прикордонних пунктах проходить кампанія боротьби за посилення валютного контролю. В Нігерії діють два курси найри,  офіційний та паралельний.  Офіційний був зафіксований на початку 1994 року на рівні 22 найри за долар і з тих пір не мінявся.  Паралельний курс за той самий час знизився з 47 до теперішніх 81 найри за долар.  Комерційні банки та обмінні пункти в крупних готелях працюють за паралельним курсом,  а офіційний призначений для розрахунків у зовнішньоторгівельних операціях. Нігерія – країна суворого валютного контролю. Розрахунки у вільно конвертованій валюті тут не дозволені,  неофіційний обмін грошей вважається карним злочином. Міняти гроші слід у банках або крупних готелях,  вигідніше за все – американські долари та фунти стерлінгів. 

Нігерія – типовий представник слаборозвинених країн Африки,  з усіма характерним ознаками цієї групи: багатоукладний характер економіки,  низький рівень розвитку виробничих сил,  відсталість промисловості,  сільського господарства,  соціальної інфраструктури; залежне положення в системі світового господарства,  периферійний характер капіталізму. Наявні основні риси більшості країн,  що розвиваються: бідність,  перенаселення,  величезний рівень безробіття,  величезна заборгованість розвиненим країнам.

2. 3. ПІДСУМОК

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: конспект, мцыри сочинение, оформление доклада.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5 | Следующая страница реферата