Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Першою багатосторонньою конвенцією по питаннях громадянства була
Конвенція про статус натуралізованих осіб, відновлюючих своє постійне проживання в державі походження, яка була прийнята в Рио-де-Жанейро в

1906 році. Учасниками конвенції являлись 11 американських держав, включаючи США. Вона встановлює правило про те, що повернення натуралізованої особи в державу колишнього громадянства має нослідок втрати натураліації і реінтеграцію в первинній державі.

Переважна більшість людей набувають громадянство за народженням. Але поряд з цим існують і інші способи його набуття: прийняття в громадянство, поновлення в ньому, вибір громадянства. Дуже рідко громадянство набувається в результаті заключення або розторгнення браку або на інших основах

Всі питання набуття чи втрати громадянства, у відповідності з принципом державного суверенітету, регулюються державою на їх розсуд. Але це все ж не встановлює, що вони можуть довільно встановлювати порядок набуття громадянства, не рахуючись з загальновизнаними принципами міжнародного права та міжнародними звичаями. Основним і найбільш поширеним засобом набуття громадянства є філіація, або набуття громадянства за народженням. Згідно загальновизнаних принципів міжнародного нрава, кожна дитина має право на громадянство. Згідно сучасним нормам міжнародного права, дитина ні при яких умовах не повинна залишатись апатридом (особою без громадянства). Філіація може здійснюватись на основі двух провідних принципів: "права крові" та "права грунту".

В галузі набуття громадянства за народженням не існує ні загальновизнаних норм міжнародного права, ні однакової практики держав. Тому в силу колізій законодавства різних держав саме в цій галузі виникає найбільша кількість випадків біпатризму.

Скривджуючими інтереси інших держав видами філіації являється розширене застосування:

національна ознака, як, наприклад, в Гітлерівській Германії та ФРГ;

"право грунту" по відношенню до дітей офіційних представників іноземних держав, які розвиваються на території даної держави;

"права крові" донескінченного числа поколінь дітей, які народились у громадян певної держави, постійно проживаючих за кордоном і загубивших реальний зв'язок з батьківщиною.
Цей недолік притаманний багатьом правовим системам.

На відміну від "права крові" (народжкення від громадянина даної держави) принцип "права грунту" означає, що громадянство в даній державі надається будь-якій особі, яка народилася на його території незалежно від громадянства батьків. В наш час щзаконодавство деяких країн передбачає змішану систему набуття громадянства, при якій переважне значення "права крові" співставляється з відомим впливом "права грунту".

Вибір або переважання того чи іншого із вказаних принципів обумовлений головним чином політикою держави в галузі демографіі. Якщо держава зацікавлена в швидкому зростанні населення, вона може ввести обидва принципа.

Законодавство про громадянство ряду держав має свої особливості. В США, наприклад, ще починаючи з закону про громадянство 1855 року, встановлювався зв'язок між громадянством
США та проживанням в США.

Дитина, яка народилася поза межами США та їх зовнішніми володіннями, автоматично набуває американського громадянства, якщо обоє з батьків являються громадянами
США, і щоб хоча один з них жив на протязі деякого часу до народження дитини на територіі США або у їх зовноішніх володіннях.

Якщо ж один із батьків являється американським громадянином, а інший - іноземцем, то в якості умови визнання дитини, яка народилася за межами США, громадянином США за народженням закон вимагає, щоб той з батьків, який являється громадянином США, до народження дитини проживав в США або в одному з його володінь не менше, ніж 10 років при обов'язковій умові, що хоча б половина цього сроку він прожив його після досягнення 14- річного віку. В останньому випадку дитина набуває американське громадянство, але зберігає його лише після виконання додаткової вимоги, яка висувається вже безпосередньо до нього самого, а саме: прожити в США не менше 5 років у віці від 14 до 28 років.

Другим найбільш поширеним видом набуття громадянства являється укорінення, або набуття громадянства в порядку натуралізації. Це надання органом влади громадянства особі, яке просить про це (згідно із законом

України "Про громадянство України" ст.12 п.3). Особи, які набули громадянства шляхом натуралізації, користуються тими ж правами і несуть ті ж обов'язки, що і інші громадяни (але в деяких країнах обмежуються їх політичні права). Воно здійснюється на основі вільного волевиявлення зацікавленої особи і, як правило, тягне за собою втрату громадянства, яке на даний момент є у цієї особи, набуте за народженням. Мова йде про особи, які або вже являються громадянами іноземних держав, або ж не мають громадянства, або являються особами з невизначеним громадянством. Але, все ж таки, одного волевиявлення зацікавленої особи недостатньо для набуття громадянства. Ця особа повинна відповідати умовам, встановленні для натуралізації.

Критеріями дійсності натуралізації являється вручення органами, які клопочуться, справжніх документів і подання правдивих відомостей. Набуття громадянства (за законом України
"Про громадянство України" ст.21 п.2) внаслідок подання завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів являється правовою основою відміни або визнання такої натуралізації недійсною.

Нерідко в якості умов натуралізації держава вимагає певний термін проживання в країні, володіння її мовою, наявність засобів існування та інше. Іноді коло прав натуралізованих громадян менше, аніж у тих, які народилися з цим правом. Наприклад, згідно розділу 1 ст. 2 Конституції
США Президентом може бути обраний лише той громадянин США, який набув цих прав при народженні, а для обрання до складу палат Конгресу встановлений 7-9-річний ценз громадянства, тобто конгресменом або сенатором може бути вибрана особа, яка перебуває в громадянстві США не менше вказаного строку.

Критерієм добровільності натуралізації являється волевиявлення зі сторони натуралізуємої особи.

Волевиявлення виражається або в подачі заяви про натуралізацію за своєю волею, або мовчазна згода при територіальних змінах. З точки зору загальноприйнятих норм міжнародного права протиправним вважається односторонні дії держави, направленні на нав'язування свого громадянства, наприклад в результаті анексії чужої території.

Натуралізація має дві основних різновидності:

індивідуальна натуралізація натуралізація в силу правоприємства держав

Індивідуальну натуралізацію можна поділити, в свою чергу, на натуралізацію, засновану на особистому виборі, і натуралізацію в силу закону. В залежності від того, який орган уповноважений вирішувати питання про громадянство, розрізняють систему законодавчу і систему адмістративну: в першому випадку натуралізація здійснюється шляхом прийняття закона, а в другому - рішенням адміністративного органу.

Натуралізацію в силу закона представляє собою юридичний наслідок вступу до шлюбу іноземця з громадянином даної держави, а також усиновлення, опіка, встановлення батьківства та інше. У всіх державах законодавство передбачає визначені передумови натуралізації. Звичайно вимагається: досягнення повноліття, письмова заява, знання мови країни, ценз осідлості (певний мінімум проживання в країні).

В Бразилії за Конституцією 1988 року вимагається безперервне проживання в країні на протязі одного року для громадян португаломовних країн, і 30 років - для решти (ст.12). Однією з умов натуралізації у всіх країнах являється лояльність по відношенню до даного режиму. Особам, які скоїли проти нього злочин, громадянство не надоється. За діючим законодавством Куби вимагається дотримання слідуючих умов: більш чи менш тривалий термін проживання в країні, чітко виражена відмова від іноземного громадянства та бажання прийняти громадянство Куби. В іншому випадку особа може набути подвійного громадянства, що не дозволяється Конституцією Куби (п."а" ст.30).

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: реферат горы, реферат машины.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата