Предыдущая страница реферата | 7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17 | Следующая страница реферата

(347), манить – зве (323), кличе – манить (44).
2) іменники-синоніми, що образно відтворюють різні явища природи: завірюха – метелиця (56), хуртовина – завірюха (55).

Перша семантична група, до якої входять синоніми, що позначають психічний стан людини, кількісно переважає другу. У ній домінують СР плачуть-ридають – тужать, сміх (насміхатись) – регіт (глузувати), манить – зве (кличе): "Не глузуйте, зайди-блискавиці, Насміхатись годі." (365), "І вчорашнє у безвість пливе, І кубельце на затишній гілці, Як учора, не манить, не зве" (323), "Кличе музика в сад, Манить в затишок присмерк вечірній" (44), "Гайда-люлі – його діти, Вже не плачуть, не ридають, Батька в небі виглядають" (321).

Художник поетичного слова виявляє неабияке мистецьке вміння, об’єднуючи дієслова-синоніми на позначення різного психічного стану людини в СР навколо слова плачуть: "Гайда-люлі – його діти, Вже не плачуть, не ридають, Батька в небі виглядають" (321), "Десь на рейді тужать пароплави У приморськім сивім тумані. Я і сам заплакав би з досади, та не можна плакати мені" (185). Розгляньмо СР плачуть – ридають – тужать. Плач, як правило, є наслідком збудження чи сильного переживання, або й фізичного болю. Причини, що викликають плач, здебільшого не однакові за своїм характером, тому й інтенсивність плачу різна. Дієсловом ридають поет передає сильний плач, судомний, внаслідок туги дітей за своїм батьком.

В іншому тексті протиставляються синоніми тужити-плакати, де для увиразнення опису афективного стану героя, який “заплакав би з досади”, поет вживає метонімічний вираз “тужать пароплави”. Саме значення дієслова тужать відповідає сполученню його з іменником-додатком пароплави, бо тужити означає не просто плакати вголос, а протяжно плакати, що нагадує сумний протяжний гудок пароплава. Як відомо, ідеографічні синоніми плачуть, ридають, тужать відрізняться характером дії: плакати можна і беззвучно, ридати – тільки вголос і судомно, а тужити – вголос і протяжно. Згідно зі стилістичною заданістю, такі ідеографічні синоніми надають поетичним рядкам образної динамічності, створюють картину, в якій поет і світ виступають ніби в єдиному емоційному ключі і разом із тим відрізняються.

На позначення стану задоволення поет використовує синонімічні іменники сміх – регіт: "Зачувся сміх. Я озирнувся: скрізь Мовчали скелі і гули провалля. А сміх лунав, а сміх зростав дедалі І вже на дикий регіт переріс" (90).

Використовуючи ці синоніми, поет не випускає з поля зору їх розрізнювальні відтінки і ставить кожен із них на своє місце. Поряд із словом сміх поет вживає слова, що доповнюють і деталізують характеристику такого стану: сміх спочатку зачувся, потім лунав, зростав і насамкінець переріс у регіт. Автор розташовує синоніми у послідовному наростанні їх семантчних якостей, бо регіт – це вже голосний сміх, а дикий регіт – надзвичайно голосний сміх. На цьому прикладі І.Муратов демонструє народження експресії сарказму.

Проаналізувавши ідеографічні синоніми четвертої підгрупи, яка представлена в основному дієслівною синонімікою на позначення психічного стану людини, вважаємо, що добір і застосування таких синонімів поет проводить з почуттям міри і художнього смаку, використовуючи синонімічні слова в тканині поетичних творів як словесні штрихи до передачі психічних особливостей людини. У виборі того чи іншого синоніма з наведених пар
Муратов орієнтується не тільки на їх смислову відмінність (вона досить виразна), а на доречність його застосування у сполученні з іншими словами фрази.

Синоніми, відтінки значення яких пов’язані з характером сполучуваності, властивої кожному з членів синонімічного ряду (СР), або з приналежністю до словотворчих парадигм різної повноти. П’яту підгрупу ідеографічних синонімів складають синонімічні слова, відтінки значення яких пов’язані з характером сполучуваності, властивої кожному з членів СР.

На думку дослідників, різна сполучуваність – це досить характерна ознака ідеографічних синонімів, бо вона “відрізняє їх один від одного і за широтою обсягу означуваного поняття, і за сферою вживання в мові” [СУЛМ:
ЛФ, 1973, 72]. До цієї підгрупи віднесемо також, за Л.А. Лисиченко, ті синоніми, відтінки значення яких пов’язані з приналежністю до словотворчих парадигм різної повноти. Кількісно такі слова поступаються іншим підгрупам ідеографічних синонімів як у поезії І. Муратова, так і в українській мові взагалі.

Проаналізуймо спершу синонімічні слова, які відрізняються характером сполучуваності. Цей тип синонімічних відношень у поезіях І. Муратова спостерігається переважно в іменниковій та прикметниковій синонімії.

Розгляньмо іменниковий СР: "У присмерку лиш контури існують – Домів... дерев... Без суті. Без єства." (383). Іменник єство відрізняється від синонімічного суть тим, що сполучається переважно з іменниками – назвами осіб.

Відповідна залежність представлена і в прикметниках, де синоніми мають різні можливості поєднання з іншими словами. Наприклад: "Подалі від байдужих і інертних!.. Біографам щось віри я не йму" (390). Так, прикметник байдужий, що означає бездіяльний, відрізняється від синонімічного інертний тим, що сполучається переважно з іменниками назвами осіб. У подібному тексті нейтралізується диференціальна сема, зумовлена сполучуваністю, тому слова набувають більш близького значення й можуть виступати, як однорідні: байдужі – інертні.

Така ж обмеженість у сполучуваності властива слову неживий порівняно з синонімічним мертвий: "Без всіх живих, що стануть неживі На цій землі, коли над мертвим її тілом..., Стерильно зацарює небуття" (397). Неживі – не обов’язково мертві, адже нежива природа ніколи не була живою. Мертвий – той, що був живий.

Вживання подібних синонімів в одному контексті потрібне авторові не тільки для лексичного урізноманітнення тексту, а насамперед для розкриття властивостей людини.

Обмеження в сполучуваності синонімів пов’язані з відмінностями в самих явищах, які виражаються словами, відмінностями в значеннях слів. Така синонімія, вважаємо, має велике стилістичне значення, бо передає своєрідний авторський акцент на певному явищі чи його особливості.

До синонімів, що входять у п’яту підгрупу, відносять і ті, відтінки значення яких пов’язані з приналежністю до словотворчих парадигм різної повноти. Цей тип синонімів у Муратова представлений в основному іменниковою синонімією на позначення психічного стану особи: зрада – омана (44), хиби – помилки (65), фантазії – химери (101), вигадка – неправда (210), тортури – муки (346); рідше дієслівною: калатай – бий (379) та прикметниковою: заповітна – завітна (382).

Візьмімо для аналізу іменникові пари, що домінують у цьому типі відношень: "І він повів тоді про інше, Про найболючіше, найгірше: Про наші хиби, й помилки..." (65), "Ані зради не було, ні омани, Щастя не розбив їй третій хтось" (44). Аналіз словотворчих можливостей кожного з іменників показує, що до іменника хиба є відповідні дієслова хибувати, схибити, а в синонімічного помилка таких відповідників не існує. З двох іменників зрада і омана перший має в сучасній мові дієслово (зрадити) і форму дієслова
(зраджений), а другий таких співвідносних слів не має. Як видно з прикладів, цей тип синонімічних відношень у І. Муратова спостерігається переважно в іменників, що виражають психічні якості чи властивості людини.

Отже, наше дослідження свідчить, що в поетичній мові Муратова переважають ідеографічні синоніми, вживання яких зумовлюється тим, що вони виражають певні особливості в самому явищі, особливості, які враховуються в значенні одного синонімічного слова і не виражаються в другому. Значне місце серед цих синонімів посідають такі, що відрізняються мірою, ступенем виявлення дії чи психічного стану особи.

2.1.3. Емоційно-експресивні синоніми в мові поезій І. Муратова

Другу велику групу синонімів, поширених у поезії І.Муратова, становлять емоційно-експресивні. Ми зупиняємося саме на цьому терміні, хоч наукова література знає й інші – понятійно-стилістичні та семантико- стилістичні.

Словники звичайно визначають, що емоційно-експресивні синоніми – це
“синонімічні слова, що відрізняються додатковими значеннєвими відтінками і стилістичною забарвленістю” [СЛТ, 1985, 250].

Подібне визначення цього типу синонімів знаходимо, наприклад, у
М.Ф.Палевської: “Семантико-стилістичні синоніми – це слова та їх еквіваленти, що означають одне і теж явище об’єктивної дійсності та відрізняються не тільки стилістичним забарвленням, а й відтінками загального для кожного з них значення” [Палевская, 1964, 48].

У сучасній українській лінгвістичній літературі емоційно-експресивні синоніми трактують як “такі, що розрізняються значеннєвими відтінками, семантичним обсягом, емоційно-експресивним забарвленням” [СУЛМ:ЛФ, 1973,
70].

Справді, розташувавши емоціонально-експресивні синоніми в порядку градації, легко виявити, що кожне наступне слово не тільки виражає дещо більшу міру ознаки, інтенсивності дії тощо, а й має додаткове емоційне забарвлення.

Заслуговує на увагу також тлумачення зазначеного типу синонімів у
Л.А.Лисиченко. Дослідниця зазначає, що так звані емоціонально забарвлені
(або експресивні) – це синоніми, значення яких відрізняється від інших слів
СР емоціональним компонентом, що виявляє ставлення особи чи колективу до цього явища [Лисиченко, 1977, 75]. Мовознавець вважає, що в даному разі не йдеться про слова, в яких оцінний елемент є предметно-понятійною основою значення, а тільки про ті, що в них емоціональне забарвлення не пов’язане із самим явищем, а виявляє ставлення до нього [Лисиченко, 1973, 45].

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: бесплатные рефераты без регистрации скачать, титульный дипломной работы, курсовые работы бесплатно.





Предыдущая страница реферата | 7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17 | Следующая страница реферата