Украинские народные думы

| Категория реферата: Сочинения по литературе и русскому языку
| Теги реферата: реферат на тему вода, научные текст
| Добавил(а) на сайт: Кустов.

Чи у городі Царьграді на базарі,

Будуть ушкали, турки-яничари набігати,

За Червоне море у арабськую землю запродати...

[2, 101]

У іншому випадку стає зрозумілим, чому саме топонім Кодима долина виноситься у заголовок думи: “Смерть козака в долині Кодимі”. Відомо з історичних джерел, що в Кодиній долині дуже часто проходили сутички з татарськими завойовниками. Тому саме це місце заслуговує на особливу увагу, яке так відчайдушно проклинає “козак простріляний, порубаний”, що перший раз тут “коня вороного втеряв”, другий раз –“товариша сердечного”, а третій раз-сам голову козацькую покладає. При цьому топонім Кодина долина набуває символічного значення і виступає синонімом до поняття смерть.

Знаючи, що город Килія – це місто, розташоване в Одеській області, яке в 1484р. захопила Туреччина і побудувала там укріплення –свій опорний пункт в гирлі Дунаю, стає зрозумілим, чому “Ой десь, ой десь за Килимом–городом козаченько гуляє, А з Килима–города татарин поглядає” [ 72]. Фактично, цим самим вказується на місце сутичок. А текст думи “Козак Голота”, часто фіксуючи топонім Килія, засвідчує значущість цього топографічного об’єкта як військового укріплення для тодішнього розгортання подій.

Топоніми як найчисельніші одиниці в думах представлені хоронімами:
Украйна [с.167, с. 224,с. 231 та ін.], Туреччина (Турещина) [с.158, с.162, с.212, с.221], Брацлавщина [с.434], Білограбська земля [с.389], Вінниччина
[с.с.434], Запоріжжя [с.248, с.312, с.315 та ін.], Карпатська Украйна
[с.426], Польща [с.276, с.422, с.423], Грабська земля [с.386, с.388, с.393 та ін.], Поділля [с.434], Подністров’я [с.434] , Полтавщина [с.434],
Прикарпаття [с.426], Чорномор”є [с.170], підгрупу цих топонімів утворюють природні хороніми, як-от: луг Базавлуг [2, 86], долина Кодина [2, 99,100], долина Кайнарська [79], Черкес-долина [2, 243, 245, 255], Черкень-долина
[2, 224]; ойконімами (комонімами і астіонімами): Азов (Озов) [с.150, с.157, с.163, с.164 та ін.], Біла церква [с.263, с.267, с.271 та ін.], Богуслав
[с.123,с.125 та ін.], Боровиця [с.260], Брайлов [с.237], Кам”янський
Поділець [с.278], Кефа (Кафа) [с.135, с.141, та ін.], Килим-город [с.72-
74], Килия [с.72, с.73, с.75 та ін.], Козлов [с.119, с.120 та ін.], Корсунь
[с.224, с.231, с.246 та ін.], Крилов [с.232, с.236, с.337, с.247 та ін.],
Кумейки [с.260], Мерефа [с.295, с.296], Пирятин [с.385, с.387, с.396],
Ситники [с.277], Стеблів [с.277], Суботів [с.292], Сучава [с.279, с.281],
Тор [с.295], Трапезунд [с.135, с.136, с.140], Цареград [с.101, с.102, с.104 та ін.], Черкаси [с.224, с.226, с.229, с.231 та ін.], Чигирин [с.254, с.262, с.263 та ін.], Ясси [с.279, с.281]; гідронімами, літонімами: Семенів
Ріг [с.79]; пелагонімами: Чорне море [с.98, с.101-104, с.106-110 та ін.],
Червоне море [с.101, с.103], Азовське море [с.424, с.427], Сиваш [с.427], потамонімами: Базавлуг [с.82, с.86, с.87], Буг [с.284], Вісла [с.287, с.289, с.434], Вітка [с.72], Волганка [с.221, с.223], Дніпро [с.83, с.86, с.147 та ін.], Дністр [с.167, с.169, с.223 та ін.], Дон [с.311, с.423, та ін.], Дунай [с.258, с.324 та ін.], Жовті Води [с.276, с.282, с.434], Кодима
[с.99, с.100], Полтавка [с.169], Прут [с.276], Рось [с.259], Салтанка
[c.166,167,218], Самара [с.89-97,153 та ін.], Сула [с.261], Супай
(Супонь)[с.261], Ташлик [с.294], Хортиця [с.258]; гелонімами: болото Супій
[с.261]; інсулонімами: Крим [с.426,427], Тендра [с.135,147,398]; дромонімами: Муравський шлях [с.152,156,185 та ін.]; оронімами: Осаур- могила (Савур-могила, Савір-могила) [с.171], Саура-могила [с.152], Осавур- могила [с.167,169], Савор-могила, Загребельна могила [156,186].

Майже всі топоніми в думах, що є прикметою цих творів, подаються приладковим словосполученням: як правило, до власної назви додається родове поняття: болото, луг, долина, город, село. Така конкретизація зумовлена припиненням якнайточнішої передачі інформації, визначенням точної локалізації описуваних подій, підкресленням значущості того чи іншого об’єкта у томі опису тощо.

Антропоніми дещо поступаються щодо частотності вживання перед топонімами. Проте їх функціонування також специфічне: переважає насамперед
????????????, ???????????, реальність зображуваного, що переплітається з возвеличенням -оспіванням чи (значно рідше) осудом, зневагою тієї чи іншої дійової особи, яка виноситься в епіцентр поглядів, подій з усіма своїми якостями.

До розряду власних назв, зафіксованих у думах, насамперед відносимо теологічні найменування вищого порядку (теоніми).

У кожній думі (особливо в кінцівках) вживається ім’я Бога, що має ряд варіативних найменувань: Господь, Господь Бог, милосердний Бог, праведний
Суд”я, милосердний Господь, Отець Небесний, милостивий Господь.

Концентрація уваги слухачів (а пізніше і читачів) на повсякчасному зверненні до Бога, а також часте функціонування в текстах церковнослов’янських слів – термінів, звернення в окремих думах до релігійних обрядів наштовхує на роздуми про джерело виникнення цих творів.

Українські думи наскрізно пронизані любов’ю до своєї віри, влаштуванням
Бога. При цьому християнська віра є уособленням рідної землі – України і протиставляється бусурменській, що асоціюється з неволею, каторгою, чужою землею, смертю. Відповідно додержання своєї віри – найвищий закон для козака.

У думах спостерігаємо повсякчасне звернення до Бога, що проявляється у власне звертаннях та вихваленнях Бога, християнської віри, у розумінні важливої ролі виконання заповідей Божих, і, що особливо цікаво, у власних найменуваннях осіб смертних – козаків прізвищами з коренем Бог та близькими до християнства поняттями, як-от: Іван Богун, Маруся Богуславка, Олексій
Попович.

З-поміж антропонімів досить широко представлені імена, прізвища осіб, іноді по батькові: Самійло Кішка, Олексій Попович, Івась Коновченко, Івась
Вдовиченко Коновченко, Хома Замойко, Василь Молдавський та ін..

Однією з прикметних ознак дум є те, що часто прізвища подаються у складі приладкового словосполучення: козак Голота; курінний Сулима; лях
Бутурлак; пен Потоцький; отаман Остряниця; отаман Торскій; Ясько Лохвицкій, визначаючи цим самим походження, рід занять, соціальний стан названих героїв тощо. Це зумовлює граничну чіткість та лаконічність передачі й сприйняття висловлюваного.

У думах засвідчені, окрім усього, Імена святих (аніоніми): Миколая,
Петра, Василія, які вживаються для позначення культових споруд, названих іменами цих святих, або ж свят.

Андроніми хоча і засвідчені в думах, проте в поодиноких випадках типу:

То, правда, панове, була в городі Черкасі вдова,

Вона по мужу Грициха, по прозванію Коновчиха.

[ , 235],

Жила вдова, старенькая жена,

Сірчиха – Іванчиха ... [ ,295].

Антропоніми в думах, поряд з топонімами, відіграють чи не найвирішальну роль. Можна сказати, що вони навіть поступаються топонімам за силою та значимістю своїх виражальних функцій (властивостей). Це закономірне явище і пояснюється тим, що в епіцентрі творів названого різновиду перебуває людина
– як правило, постать визначна, історично значуща, національно свідома і обов’язково–безмежний патріот рідної землі - України - тільки за наявності таких характеристик називається ім’я особи. (Так, наприклад, у думі “Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі ” імена козаків відсутні, розглядається не власне їх внесок у хід боротьби за національне визволення тощо, а розглядаються міжособистісні стосунки: поведінка, мораль, ставлення до ближнього, милосердя тощо. Це ж саме маємо і в думах “Сестра і брат”,
“Бідна вдова і три сини” та ін.).

Саме людина визначає хід розгортання подій, вирішує різноманітні проблемно-ситуативні моменти, які зрештою набувають загальнонародного значення. Подібні висновки якнайпереконливіше засвідчують заголовки дум, зокрема історико-героїчних творів XV-XVII ст.: наприклад “Козак Голота”,
“Атаман Матяш старий”, “Федір безрідний, бездольний”, “Іван Богуславець”,
“Іван Богун”, “Самійло Кішка” та ін..