Предыдущая страница реферата | 5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 | Следующая страница реферата

У світі панує майже всезагальна конвертованість валют із по­точних рахунків. А тому МВФ виявляється просто непотрібним розвинутим ринковим країнам. Тож його парафія — в основному країни, що розвиваються, і країни з перехідними економіками. Економічний застій в Україні й Росії, які дружньо співпрацюють із МВФ і Світовим банком (СБ), на тлі Китаю, який без сприяння МВФ затьмарив своїми успіхами найкращі перехідні економіки, свідчить про недостатню ефективність допомоги МВФ.

Таким чином, світова фінансова система й у XXI ст. роз­виватиметься через суперечності між її дедалі глобальнішим ха­рактером і інтересами держав, регіонів, ТНК. Актуальними зали­шаться проблема інтеграції всіх елементів світової економіки, а також потреба її зв'язку з реальною економікою, виробництвом, нейтралізації фінансових криз.

2. Сучасна модель економічного розвитку Латинської Америки.

Країни ЛА – 33 суверенні держави та деякі залежні держави. Притаманна багатоукладність економіки. У сільському господарстві ця особливість проявляється у збе­реженні латифундизму та пов'язаних з ним різних форм докапіталістичних аграрних відносин. Лише в Чилі, Панамі та на Кубі, частково у Мексиці латифундизм ліквідовано. Крім того, у сільському господарстві багатьох країн активно розвиваються капіталістичні виробничі відносини з  найманою працею, діють великі монополії. У деяких країнах створено кооперативні та державні госпо­дарства.

Певна багатоукладність спостерігається і в промисловос­ті. Майже половину робочої сили регіону становлять реміс­ники, робітники кустарних підприємств або невеликих фабрик, які всі разом виробляють менше 8% вартості промислової продукції. Поряд з цим існують великі проми­слові підприємства, що належать місцевому капіталові, державі та іноземним монополіям. Значна питома вага архаїчних укладів у місті й на селі виключає певну частину населення з активних товарно-грошових відносин, звужує внутрішній ринок, гальмує розвиток господарства.

Ще одна негативнах риса сучасно­го господарства ЛА країн, якої багатьом із них не вдається подолати, полягає у монопродуктовості спеціалізації. Монополія на землю та інші природні ресурси, що зберігається за привілейованими верствами суспільства, обмежений внутрішній ринок і часто недостатній розвиток сучасної обробної промисловості — все це істотні фактори, що спричиняють традиційну орієнтацію національних гос­подарств на ринки розвинутих країн. Звичайно, розвиток в окремих країнах обробної промисловості в останні роки дещо сприяв подоланню вузької спеціалізації.

Спільною проблемою для всіх без винятку країн Латин­ської Америки залишається уже згадувана залежність від іноземного капіталу. На країни Латинської Америки на початку 90-х років припадало близько 48% усіх прямих закордонних інвестицій країн, що розвиваються, в цілому. Левова пайка прямих закордонних інвестицій надходить у Латинську Америку із США — 45% інвестицій у країни регіону, Великобританії — майже 19, Японії — понад 18%. Індуст­ріалізація з участю іноземного капіталу є істотною ознакою залежного становища Латинської Америки — наукового, технологічного, патентно-ліцензійного.

Гострою залишається проблема зовнішнього боргу, якою також заклопотані всі без винятку країни Латинської Аме­рики. За роки «втраченого десятиліття» зовнішній борг Латинської Америки зріс від 221 млрд дол. у 1980 р. до 441 млрд дол. у 1990 р. Тенденція до його зростання зберігаєть­ся, і вже 1992 р. зовнішній борг сягав 459 млрд дол. Тягар лише обслуговування такого боргу значно перевищує економічні та фінансові можливості регіону.

В економіці Латинської Америки досить сильні позиції має державний сектор. У деяких країнах держава контролює інфраструктуру, великі нафтові, металур­гійні, хімічні підприємства, водночас її позиції слабкіші у машинобудуванні, електротехнічній, радіоелектронній та ін­ших галузях, що визначають науково-технічний прогрес. Великі державні підприємства діють у металургійній проми­словості та в машинобудуванні Аргентини, Бразилії, Мек­сики. В Аргентині до державного сектора належать також головні потужності м'ясохолодобойної промисловості, що є однією з провідних галузей економіки цієї країни. Значною є частка державних капіталовкладень у провідні галузі економіки та в інфраструктуру. На частку держави припа­дає від 40 до 50% валових капіталовкладень у Болівії, Перу, Еквадорі, від 30 до 40% — в Колумбії, Уругваї.

Одна з основних особливостей сучасного економічного розвитку регіону полягає в тому, що він продовжує залишатися периферійною частиною світового госпо­дарства і перебуває в багатосторонній залеж­ності від провідних промислових центрів. З одного боку, Латинська Америка має досить сприятливі умови для все­бічного економічного розвитку. Вона володіє значними людськими ресурсами. В її розпорядженні величезні масиви родючих земель. Загальна площа сільськогосподарських угідь сягає 1546 млн га, щоправда, землі, які обробляються, становлять лише 8% цієї площі. Надра Латинської Америки багаті на великі запаси різноманітної мінеральної сировини. Це дає змогу регіонові посідати провідне місце у світі за низкою показників: на Латинську Америку припадає від 30 до 50% світового виробництва срібла, сурми, вісмуту, молі­бдену, міді, залізної руди, олова; від 20 до 30% світового виробництва бокситів, сірки, цинку, марганцю, свинцю; вона посідає помітне місце у виробництві золота, нікелю, хрому, фосфатів, вольфраму тощо. Латинська Америка ба­гата всіма видами енергоносіїв. Деякі країни регіону, зокре­ма Бразилія, Мексика, Аргентина, за рівнем економічного розвитку можуть бути зараховані до нових індустріальних країн, а за окремими показниками наближаються до висо-корозвинутих держав світу.

Однією з провідних галузей економіки багатьох країн Латинської Америки є гірничовидобувна промисловість. В цілому ж гірничовидобувна промисловість розви­вається нерівномірно, а її питома вага у промисловому виробництві Латинської Америки тримається на рівні 15— 16%. Особливістю є також залежність гірничовидобувної галузі від іноземного капіталу

3. Характерні риси ринкової економіки у постсоціалістичних країнах.

До країн з перехідною ек-кою віднос-ся 14 пост. соц-х кр-н, за виключенням  КНДР і Куби та 15 пострад-х кр. Умовно їх поділ. на: 1 група: Країни Центр-ї та Сх. Європи.найв. ВВП=12т.дол, найн. ВВП=4660 дол. Чехія, Польща, Словаччина, Угорщина, Словенія, Естонія – 1-а хвиля інтеграція до ЄС.

2 група: Болгарія, Литва, Латвія, Румунія. 2-а хвиля до ЄС. Від 3,5 т. до 4,4т. дол. ВВП.

3 група: країни колишнього СРСР

4 група: Азіатські країни: Монголія, Китай, Вєтнам.

Заходи переходу до ринкової ек-ки: 1. Припинення планового керівництва. 2. Приватизація держмайна. 3. Стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу. 4. Зміна структури вир-ва (зменш. Питомої ваги базових галузей). 5. Розширення ринкової інфраструктури. 6. Цінова лібералізація. 7. Відміна валових обмежень. 8. Реприватизація (Угорщина, Чехія, Польща, країни Балтії).

Негативні наслідки: зменш. ВВП реального, збільш. Рівня безробіття, зубожіння широких верств нас., декваліфікація трудових ресурсів.

 Перехіднимими називаємо такі економіки, які перебу­вають у процесі великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної економіки. Перехід має наперед визначену кінцеву мету — ринкову економіку та парламентську демо­кратію. Як очевидне сприймається те, що політичне керів­ництво країн, які розпочали перехід, прагне відійти і зректись старої, соціалістичної системи.

У 1989— 1991 рр. перехід трактувався як скасування державою панування комуністичної партії та марксистсько-ленінської ідеології, припинення планового керівництва економікою з одного центру і впровадження нових правил економічної поведінки. Внаслідок цього розпочнеться швидкий перехід від штучної політизованої соціалістичної системи до природної ринко­вої економіки, де вільні конкурентні ціни й приватна власність визначатимуть поведінку підприємств, людей як виробників і споживачів.

Нові, ринкові форми економіки, засновані на приватній власності, враз не зможуть заповнити соціально-економіч­ний вакуум, який виникає. І можна припустити, що свідо­мо породжена економічна нестабільність буде продовжува­тись і змінюватись новими її формами. Такий тип економі­чного розвитку демонструють багато країн «третього світу».

З цього випливає, що водночас із нормативним визна­ченням перехідних суспільств, які характеризуються систе­мними змінами, що ведуть від небажаного соціалізму до бажаної ринкової економіки та парламентської демократії, є місце і для позитивного визначення, а саме, що перехідні суспільства відходять від соціалістичної економіки. Однак далі аналізується процес переходу в усій його складності й тривалості. У цьому визначенні не конкретизується кінцева мета переходу. Втім, із збільшенням тривалості розвитку перехідних суспільств збільшуються різниця, розходження щодо характеру економіки й суспільства, яке формується в результаті переходу. Стають більш зрозумілими і з'ясовую­ться ті чинники у їх множинності, різноспрямованості й різнотривалості, які формують економіку, що її вибудовує процес переходу. Однак не можна сказати, що перехід має якийсь рубіж, за який він не може вийти. Твердження, що більшість достеменно перехідних економік вже пройшли стадію індустріалізації, населення цих країн має значний рівень освіченості, такі країни, як Україна, Росія, Чехія та інші, мають розвинені галузі науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт. Дослідження показали, що чимало підприємств цих країн потенційно конкурентоспроможні на світових ринках. Загалом населення даних країн підтримує основні цінності, які формують «дух індустріальної цивілі­зації». Це не дає змоги вважати їх країнами, що розвиваю­ться. Водночас взяті в сукупності в середньому найважливі­ші показники перехідних економік поступаються перед відповідними даними розвинутих ринкових систем, взятих у цілому. Дані економічні системи грунтуються на ринковому господарюванні різного рівня зрілості. Приватний сектор у них є головною частиною економіки, а у країн, що розви­ваються, — якщо не головною, то легітимною і важливою частиною економіки. Фірми-підприємства у цих регіонах схильні переважно однаково реагувати на ринкові сигнали, хоч, щоправда, є значні розходження у межах цього типу поведінки. Перехідні суспільства мають дедалі зростаючий приват­ний сектор.

Економіка передбачає перебудову промисло­вості та сільського господарства, формування нової сфери послуг, впровадження нових технологій, спираючись на модернізовані галузі науково-дослідних і проектно-констру­кторських робіт. Сюди входить також створення інфрастру­ктури для ринкової економіки, включаючи потрібні для неї політичну, управлінсько-організаційну, правову, морально-культурну сфери. Реструктуризація охоплює й перебудову освіти, культури, реконструкцію міст і зміну їхньої ролі у суспільстві, впровадження дійових підходів до регіональної та соціально-економічної нерівності. Перебудова й поліп­шення довкілля теж є одним із найважливіших завдань економічної реструктуризації. Вона веде до закриття збит­кових та неконкурентоздатних підприємств, модернізації старих і виникнення нових підприємств із сучасним мене­джментом. Виникнення нових галузей, розбиття монополії й поява численних малих та середніх підприємств разом із формуванням сучасної сфери комунікації, транспорту, фі­нансових послуг у сукупності з усім попереднім мали забезпечити матеріально-продуктивні та організаційні осно­ви для збалансованої економіки, здатної безперервно еко­номічно зростати та підвищувати добробут.

4. Зрушення у галузевій структурі економіки Індії у другій половині XX ст .

Індія належить до групи нових індустріальних країн (НІК). Індія – лідер Південно-Азіатського регіону, входить у першу десятку промислово розвинутих держав у світі. Проте обсяг  ВВП на душу населенняне перевищує 300 дол., а 40% населення країни живе нижче рівня бідності. Переважна частина його задовільняється лиш елементарними життєвими потребами. Постійний попит на промислові товари, а також на житло й послуги предявляють 100-150 млн. чол , що гостро обмежує розміри  внутрішнього ринку і можливості розвитку сучасних галузей економіки. Проблема голоду далека від вирішення. Кількість офіційно безробітних  перевищує 50 млн.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: ответы 8 класс, решебник по математике класс виленкин, bestreferat ru.





Предыдущая страница реферата | 5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 | Следующая страница реферата