Предыдущая страница реферата | 6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 | Следующая страница реферата

“Зелена революція” в Індії триває вже 30 років, але середньодушове споживання продуктів харчування у країні  має тенденцію до зменшення. Індія – це найкрупніший на планеті виробник і експортер чаю і спецій. Індія – найкрупніша аграрна країна, але резервні території невеликі.

Подолати економічну відсталість серед країн регіону вдалося тільки Індії, де переважним джерелом фінансування є зовнішній ринок капіталів. Зовнішній борг Індії оцінюється приблизно в 60 млрд дол., має в цілому сприятливу струк­туру, бо сформований на 3/5 з пільгових позик.

Із трьох головних агентів технологічних ресур­сів (інновації, інноватори, наукомісткі продукти праці) у країнах Південної Азії можна говорити про їхню відносну розвиненість тільки в Індії. Недостатнє фінансування - до 0,6% ВНП. Існує розвиток переважно фундаментальних дослідів - космос, атомна енергетика, біотехнологія.

­Сутність постколоніальної господарської еволюції  в Індії складає процес індустріалізації. Це розглядається як генеральний напрям формування економічного росту, ліквідації відсталості й залежності.

У контексті даної стратегії державі відводилась тріада пріоритетних напрямів діяльності:

-централізоване планово-господарське регулювання від­творюваних процесів;

      - формування державного сектора економіки;

      - підтримка національного приватного капіталу. Ці напрями етатизму в подальшому зумовили основний зміст, характер розвитку та політику індустріалізації.

Для комплексного економічного аналізу регіональних процесів показовим є досвід Індії в пошуку науково адапти­вних моделей суспільного ладу та господарського розвитку. Для Індії вона визначилась як «суспільство демократичного соціалізму, матеріальний базис якого формується переваж­но державним виробничим комплексом в умовах регульова­ної дії ринкових механізмів, множинності форм власності та демократичних правових норм». Соціалізм тут розглядає­ться не як економічна доктрина, а як філософія життя — така собі уявна гармонія розвитку суспільства і природи, рівність людей тощо.

Вибраний Індією шлях є досить результативним і конт­растує з досягненнями інших країн регіону. На відміну від них Індія стає «членом клубу» нових індустріальних країн, тут створюється цілісний народногосподарський комплекс, а основне джерело коштів на цілі індустріалізації формує мобілізація внутрішніх, а не зовнішніх ресурсів (тобто ендогенний характер нагромадження).

Змістова і складова етатиської політики, заходи по її практичній реалізації багато в чому подібні для країн регіону, хоча і в цьому Індія пішла далі. Зокрема, держава взяла на себе вироблення та здійснення загальнонаціональ­них програм і планів індустріалізації й суспільного впоряд­кування. Планування стало осьовою константою економіч­ного передбачення та управління. В країні функціонують різного ступеня диверсифікації структури загальнонаціо­нальних і регіональних органів адміністративного і фінан­сово-інвестиційного регулювання та контролю. Діють меха­нізми економічних регламентуючих засобів і методів стиму­лювання бажаних та гальмування небажаних господарських процесів і тенденцій.

Створено державний сектор економіки як матеріальну базу активного втручання держави в процес суспільного відтворення, його підвалини були закладені в перші десяти­річчя незалежності, коли національний приватний капітал перебував в стадії становлення, не маючи достатніх ресурсів і можливості для спорудження капіталомістких підприємств із довгими термінами окупності та невизначеною кон'юнк­турою.

В Індії держсектор створювався переважно за рахунок вводу нових об'єктів (виняток становить масштаб­не одержавлення банків на початку 70-х років). Тут зосере­джена більшість великих підприємств базових галузей еко­номіки. Контролюючи процеси концентрації та централіза­ції виробництва й капіталу, держава забезпечила собі моно­польні позиції у:

1) промисловості — видобуток вугілля, нафти, нафтопе­реробка, виплавка чавуну й сталі, виробництво електроене­ргії, випуск важкого машинобудування, добрив;

2) кредитно-банківській і фінансовій сфері;

3) соціально-економічній інфраструктурі — залізничний та повітряний транспорт, зв'язок, радіо, телебачення.

Сукупна частка продукції держсектора у ВНП Індії складає мало не 25%.

В Індії, наприклад, експорт та імпорт найбільш важли­вої для економіки продукції здійснюються через державні структури. Імпорт до останнього часу жорстко регулювався: обмежувався конкуруючий імпорт, ліцензувались усі види імпорту — більш пільговий для пріоритетних галузей, менш пільговий — для інших.

Заходи по лібералізації полегшують тут доступ в еконо­міку зарубіжних технологій, сприяють розвиткові експорт­ної бази, включаючи створення підприємств із 100% екс­портною орієнтацією. Вартим уваги явищем останнього десятиліття є досить активний експорт підприємницького капіталу, головним чином у країни, що розвиваються.

Найбільш сильні позиції транснаціонального бізнесу в Індії. Тут діє майже 300 відділень і дочірніх компаній ТНК (Великобританії, США, ФРН, Японії, Франції та ін.) і понад 2000 спільних компаній. На цей сектор припадає не менше 1/3 загального обсягу продукції обробних галузей промисловості. Деякі з них (виробництво автопокришок, гумотехнічних виробів, цигарок, сірників, шоколаду, мию­чих засобів) монополізовані іноземним капіталом. До поча­тку 90-х років у країні діяло вісім зон вільної торгівлі.

В Індії за роки незалежності обсяг промислового виробництва зріс у шість разів, сільськогосподарського — вдвічі, а ВНП — у 3,5 раза. Тут було досягнуто відносної самозабезпеченості головними продуктами харчування. Істотно послабла залежність субрегіону від зовнішніх дже­рел по інших товарах та послугах.

5.Галузева трансформація економіки Китаю у 80-90 рр.

 З часу проведення у Китаї економічних реформ у с/г вир-ві були впроваджені різні форми сімейно-піідрядної системи, при якій оплата праці залежить від кінцевих результатів, було створено усуспільнену мережу сервісу, що обслуговує с/г, а також впроваджено вузькоспеціалізовану структуру с/г вир-ва і ін. нововведення.У результаті поліпшення структури сільськогосподарсь­ких культур збільшилась питома вага високоякісних сортів зернових. У Китаї вирощують рис, пшеницю, кукурудзу, соєві боби, батат тощо. Поливний рис — головна культура. Його питома вага у виробництві зерна приблизно 43%. На пшеницю припадає 21% врожаю зернових. Вона культивується повсюдно, але головний район — Північно-китайська рівнина. Серед технічних культур найбільш поширені бавовна, арахіс, рапс, кунжут, цукрова тростина, чай, тютюн, шовковиця, а також різні плодові. Починаючи від 1979 р. у сільських районах Китаю з'явилась велика кількість промислових підприємств волос­ного й селищного підпорядкування, які досить швидко розвивались і в даний час стали потужним економічним фактором, який є одним із яскравих досягнень реформи і відкриттів у Китаї. В 1992 р. валова продукція волосно-се­лищних підприємств (ВСП) складала 65,5% валового суспільного продукту сільськогоспо­дарського виробництва. Багато видів їхньої продукції вийш­ли на світовий ринок, стали важливою частиною експорту, валютні надходження перевищили 20 млрд дол. США.

Протягом останніх 14 років промисло­вість Китаю зберігає досить високі темпи розвитку. 1992 р. валова промислова продукція складає 26,7%. Порівняно з 1978 р. це більше ніж у 5,7 раза, середньорічний приріст становить 13,2%. Питома вага про­мислового виробництва у ВВП дорівнює 42,3%. Досить високі темпи росту спостерігаються і на підприємствах з колективною формою власності та підприємствах з участю іноземних інвестицій. У валовому прирості промислового виробництва на під­приємства колективного сектора припадає 28,5%, на частку підприємств з участю іноземного капіталу (в тому числі спільних підприємств на паях, підприємств на основі коо­перації та підприємств лише на іноземному капіталі) — 48,8%. 1992 р. 61% доданої у промисловості вартості було створено у недержавних секторах економіки. За темпами промислового росту приморські райони йшли значно попе­реду континентальних.

Держава передає підприємству право господарювання на основі відділення права власності від права господарювання. Правила під­тверджують самостійність підприємств у таких пунктах: у спрямованості виробництва та господарювання, визначенні цін на продукцію і робочу силу, збуту продукції, закупівлі сировини та матеріалів, імпорті й експорті, стратегії капіта­ловкладень, розподілі ресурсів, які залишились, розпорядженні засобами, що залишились, розпорядженні основни­ми фондами, об'єднанні з іншими підприємствами, наймі робочої сили, вирішенні кадрових питань, розподілі заробіт­ної плати та премій, визначенні внутрішньої структури. Поставлено завдання: протягом восьмої п'ятирічки (1991— 1995 рр.) через зміни в системі управління збільшити частку державних підприємств, які успішно працюють, з однієї до двох третин.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: ответы 8 класс, решебник по математике класс виленкин, bestreferat ru.





Предыдущая страница реферата | 6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 | Следующая страница реферата