Предыдущая страница реферата | 7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17 | Следующая страница реферата

Загальна протяжність залізничних колій у Китаї 59,6 тис. км, з них 8742 км — електрифікованих. Головними залізничними магістралями є Пекін — Гуанчжоу і Пекін — Харбін з вузловою станцією Пекін. Цивільна авіація Китаю обслуговує 526 маршрутів, у тому числі 58 міжнародних. Загальна протяжність усіх маршрутів 1100 тис. км., зокрема, протяжність міжнародних ліній — 370 тис. км.

Протяжність судноплавних річкових шляхів становить 110 тис. км. Найбільшою водною внутрішньою магістраллю є Янцзи, яка судноплавна впродовж 6000 км. У Китаї понад 1500 міст і центрів повітів охоплені автоматичним міжміським телефонним зв'язком. У деяких великих та середніх містах обладнана комунікаційна систе­ма телефонного зв'язку з програмним управлінням, міст­кість міських телефонних комутаторів країни досягла 13,4 млн номерів. У більш як 40 китайських містах діє служба міжнародної екстренної доставки. У багатьох містах діє служба прямого телефонного зв'язку, передачі цифрової інформації, швидкодіючого факсимільного зв'язку та систе­ми трансляції міжнародних телепрограм.

 

6.Глобалізація та регіонолізація як основні тенденції розвитку світового госп-ва на сучасному етапі.

Економічний, соціально-політичний, культурний роз­виток людства в останній чверті XX ст. відбувається під знаком глобалізації. Її економічна складова пов'язана насамперед із дже­релами, факторами, формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції й технології, робочу силу, інтелектуальні й фі­нансові ресурси, менеджмент і маркетинг та ін. Зростають між­народна торгівля та інвестиції, небачених досі масштабів досягла диверсифікація світових фінансових ринків та ринків робочої сили, відчутно підвищилася роль ТНК у світогосподарських про­цесах, загострилася глобальна конкуренція, з'явилися системи глобального стратегічного менеджменту.

Глобалізація і регіонолізація розширюють можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації  різноманітних ресурсів, їхньої більш глибокої участі в системі ММП, але якщо подивитись з іншого боку, то глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн із низькими і середніми доходами.Існує неоднозначність, різноспрямованість впливу глобалізації на розвиток різних груп країн та галузей сучасного вир-ва.

Світовий рівень глобалізації визначається зростаючою економічною взаємозалежністю країн і регіонів, переплітінням їхніх господарських комплексів та економічних систем.

8. Вплив міжнародної економічної інтеграції на країни, що розвиваються.

Інтеграційні процеси у кр. що розв.  протягом кількох років відіграють важливу роль у їх розвитку.

За минулі десятиріччя країнам, що розвиваються, вдалося досягти певних результатів в економічно­му розвитку. У постколоніальний період значно підвищили­ся темпи економічного розвитку, почала здійснюватися індустріалізація цих країн. За темпами зростання ВНП у 80— 90-ті роки вони не поступалися розвинутим країнам з ринковою економікою, а в окремі роки навіть значно випереджали їх.

Так, за оцінками, наприкінці 80-х — початку 90-х років у країнах, що розвиваються, спостерігалися найвищі в світі темпи зростання ВНП.

До інтеграційного угруповання НАФТА(зона вільної торгівлі)  входить Мексика, завдяки чому вона отримала доступ до досягнень науково-технічного прогресу, має вигідні умови експорту своєї продукції на ринках США та Канади. Також має місце залучення додаткових інвестицій, новітніх технологій в нац. вир-во що забезпечує значне збільшення робочих місць, підвищує конкурентноспроможність нац. вир-ва. В Латиноамериканському регіоні інтеграційне угруповання  - спільний ринок країн Південного Конусу – МЕРКОСУР.

На початку 90-х років у Латиноамериканському  регіоні з'явилися перші ознаки пожвавлення економіки, знизилась інфляція, покращали перспективи врегулювання заборгованості. Хоч макроекономічні показники стали ста­більнішими, ВНП на душу населення цих країн на початку 90-х років був, як і раніше, нижче рівня 1980р.

Різко знизилися темпи зростання економіки за останнє десятиліття  в африканських країнах, у 1981— 1987 рр. Вони становили лише 1,8 % на рік, у наступні роки дещо зросли. Однак вони були, як і раніше, нижчими, ніж темпи зростання населення, тому у 1980— 1990 рр. в Африці спостерігалося абсолютне скорочення виробництва на душу населення в середньому на 0,9 % на рік.

Інтегр. угр-ня  утворюють кр. Східної Азії –НІК (нові індустр. країни) – Півд. Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг,.які на початок 90-х р. підійшли до межі трудомісткості спеціалізації. Підвищились середні темпи реальної зар. плати. Підвищення курсів валют НІК після 1985рпідштовхнуло процес структурної перебудови.Більш активно почали розвиватись капіталомісткі галузі, збільшилась частка капіт-ї прод-ї в експорті цих кр. з 20 до 55% протягом 80-х років. Зросла частка експорту високотехнологічної продукції з 1 до 9%.

Країни Азії серед країн, що розвиваються, характеризу­ються найвищими темпами економічного зростання за останні 30 років. Незважаючи на деяке зниження динаміки зростання у 80-х роках, цей показник більш як у два рази перевищував аналогічний показник Латинської Америки і Африки.

Ще одне інт-не угруп-ня – Асоціація країн Південно-Східної Азії, до якого входять кр. – Бруней, Індонезія, Малайзія, В’єтнам, Таїланд,. Філіппіни. Для них хар-но: великий ринок, чималі трудові ресурси. 85% світового вир-ва  натурального каучуку, 83% пальмової олії, 67% олова та копри, 60% видобутку міді, значна частина видобутку нафти. Порівняльні переваги у сировинних і трудомістких галузях обробної пром-ті. В окремих країна субрегіону спостерігається підвищення зар. плати (Малайзія, Тайланд). Унаслідок цього ці кр. докладають серйозних зусиль до розвитку комплексу високотехнологічних галузей.

Завданням країн, що розвиваються, є досягнення стабі­льних темпів економічного зростання. На динаміку їхнього ВНП істотно впливають світові економічні цикли. У період світових економічних криз (середина 70-х років, початок 80-х, початок 90-х) темпи зростання тут також знижувалися .

Низький рівень продуктивності праці вказаних країн відображає їхню загальну соціально-економічну відсталість і пояснюється незавершеністю індустріалізації, відсталістю структури економіки, дуже слабким освоєнням досягнень НТР, вкрай низьким рівнем інвестицій у людський капітал і багатьма іншими факторами.

Значні зміни за роки незалежного розвитку стались у галузевій структурі основних її галузей   економіки країн, що розвиваються. Іс­тотно змінилися пропорції між основними секторами на­родного господарства, виникли нові, сучасні галузі індуст­рії. Серед головних тенденцій, які характеризують динаміку макроекономічних пропорцій країн, що розвиваються, тре­ба назвати зменшення питомої ваги у ВНП сільського господарства, збільшення питомої ваги галузей обробки і сфери послуг (табл. 4).

Розвиток промисловості посів провідне місце в економі­чній політиці країн, що розвиваються, уже з перших років після звільнення від колоніального гніту.

9.Характеристика основних етапів економічної реформи КНР.

Державна власність у Китаї до реформи, як і традиційні види державної власності в інших колишніх соціаліс­тичних країнах, була однотипною. При традиційній (плано­вій) системі економіки держава для управління використо­вувала централізовані методи адміністративних наказів та розпоряджень. Державні підприємства не мали ніяких прав на трудові, фінансові та матеріальні ресурси, а також у галузі виробництва, постачання та реалізації продукції. Керували підприємствами партійні організації. Директор підприємства фактично був лише виконавцем колективних рішень парткому. Робітники та службовці не мали ніяких прав в управлінні підприємством, відповідно без особливо­го інтересу ставилися до господарської діяльності. Суть щойно сказаного полягає в тому, що економіка державної власності до реформи була економікою монопольного типу,яка виключала ринок та конкуренцію. Такий механізм безпосередньо впливав на внутрішню структуру державної власності аж до ефективного розподілу та раціонального використання усіх суспільних фондів. Тому від 1979 р., коли розпочалась економічна реформа, в Китаї заходилися досліджувати проблеми реформи державної власності з метою підвищення ефективності її віддачі.

Головна мета реформи державних підприємств полягає в перетворенні їх на товаровиробників, які самі повинні відповідати за прибутки та збитки. Реформа підприємств у 1979— 1992 рр. в основному йшла шляхом «розширення прав та надання прибутків».

У цьому процесі можна виділити чотири етапи. Голов­ним змістом першого (1978— 1982 рр.) було розширення прав самостійності підприємств та впровадження різномані­тних форм державної відповідальності. Від четвертого квар­талу 1978 р. у Китаї почали в дослідному порядку розширю­вати самостійність підприємств.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: ответы 8 класс, решебник по математике класс виленкин, bestreferat ru.





Предыдущая страница реферата | 7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17 | Следующая страница реферата