Предыдущая страница реферата | 8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18 | Следующая страница реферата

Основним змістом другого етапу — 1983— 1986 рр. — стало впровадження системи «лігайшуй» (перехід від відра­хування прибутку підприємств до оподаткування їхнього прибутку), а також реалізація різних експериментів з удо­сконалення механізму господарювання. Конкретним захо­дом на цьому етапі стала сплата прибуткового податку великими та середніми підприємствами за єдиною став­кою — 55%.

Проводилось чимало дослідів по утворенню нових моделей підприємств, які мали великий вплив на проведен­ня корінної реформи. Серед них найбільш важливими є:

1) Підрядна система. Підряд цього періоду передбачав головним чином зобов'язання директора підприємства пе­ред вищестоящим органом про виконання показників по прибутку. Вищестоящий орган матеріально заохочував ди­ректора, робітників та службовців підприємства в разі виконання завдання.

2) Орендна система. Оренда в основному практикувалася на малих, збиткових підприємствах. Від імені органів упра­вління встановлювалась тверда орендна плата. Підприємст­во віддавалось в оренду тому, хто бажав його орендувати. Протягом орендного строку чистий доход, який залишався після орендної плати, повністю поступав у власність орен­датора або розподілявся ним.

3) Акціонерна система. У другій половині 1985 р. через скорочення обсягів централізованих капіталовкладень на багатьох підприємствах відчувалась нестача фінансів. За дозволом місцевих органів влади велика кількість підпри­ємств стала випускати акції, які дали змогу підприємствам отримувати допоміжні фінанси.

Третій етап — 1987— 1988 рр. — характерний поши­ренням та вдосконаленням системи господарської відпові­дальності за підряд. Проте на великих та середніх держав­них підприємствах не вистачало активності в господарській діяльності. За попередні етапи значно піднялась виробнича активність невеликих підприємств.

Четвертий етап — 1992 р. 24 липня 1992 р. Держрада КНР опублікувала «Правила про зміну системи господарсь­кої діяльності на державних промислових підприємствах». За цими правилами, як уже зазначалося, підприємство самостійно веде господарську діяльність відповідно до зако­ну на основі самоокупності та самофінансування. Підпри­ємство має право самостійно визначати межі своєї діяльно­сті в тій чи іншій галузі..

Мета економічної політики Китаю у восьмій п'ятирічці (1991—1995 рр.) — через зміну системи управління збіль­шити частку державних підприємств, які успішно працю­ють, з 1/3 до 2/3.

На початку 1992 р. китайський уряд економічної  почав розробляти тотальну стратегію з прискорення розвитку економіки та зовнішніх зв'язків країни з акцентом на інтенсивне освоєн­ня чотирьох смуг території. Поняття «чотири смуги» вклю­чає: приморську, внутрішню прикордонну, смуги впродовж р. Янцзи та залізничної магістралі від порту Ляньюньган (пров. Цзянсу) до прикордонного пункту Алашанькоу (Си-ньцзян-Уйгурський автономний район). Ці райони вирізня­ються або сприятливою економічною базою, або міцним економічним потенціалом.

    Мета кредитно-банківської реформи —утворення такої кредитної системи, яка відповідала б потребам ринкової економіки. Необхідно утворити систему центрального банку, який повинен під безпосереднім керівництвом Держради КНР проводити в життя грошову політику держави. Поряд з цим утворити систему кредитних інститутів, між якими чітко повинні бути розмежовані функції проведення політики та комер­ційні функції, віссю яких стануть державні комерційні банки. Будуть діяти і численні, різноманітні за профілем кредитні установи. Необхідно також утворити систему єди­ного відкритого кредитного ринку, який допускає конку­ренцію. Напрямом реформи валютного управління є впро­вадження єдиних валютних курсів, які відображають ринко­вий попит та пропозицію, поступове перетворення китайського юаня на вільно конвертовану валюту.

Поглиблення кредитної реформи у Китаї привело до відкриття кредитного ринку. З 1986 р. уряд дозволив спеці­альним банкам вступати у взаємно-перехресні операції, але з деякими обмеженнями. У наступні роки в країні повсюдно з'явились ринки міжбанківських короткострокових позик (позичок), ринки «ко­ротких» грошей, довгострокових кредитів, ринки позичко­вих облігацій підприємств, облігацій держпозик, ринки (дисконтування) векселів, валютні ринки, що регулюються, ринки акцій та інші кредитні ринки. Поступово впровади­лися плаваючі курси відсоткових ставок, тобто гроші як товар стали мати ціну.

10. Особливості процесу адаптації країн Східної і Південно-Східної Азії до світового господарства у  70-х ― 90-х рр. ХХ ст.

Регіон Пів.-Сх. Азії неоднорідний і не складає групи країн, для яких хар-ні  ті чи інші спільні риси і тенденції соц.-ек. та пол. Розвитку. Вєтнам, Лаос, та Камбоджа (І група) -соціалістичний розвиток; Індонезія, Малайзія, Сингапур, Таїланд, Філліпіни, Бруней (АСЕАН) – шляхом ринкових відносин.

І група- у 80-х рр. – аграрна спрямованість (хліборобство), натуральні форми гос-ва, традиційна структура вир-ва. З другої половини 80-х рр. Почався перехід до ринку, але вони залишались з низьким рівнем доходу (менш 500).

Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Таїланд – нові індустріальні країни (НІК) – середній рівень доходу (від 500 до 3000 дол.)

Сингапур (держава з розвинутим промисловим потенціалом) та  Бруней (нафтоекспортер) – держави з високим рівнем (більше 3000).

Півд.- Сх. Азія характ-ся динамічним розвитком. Темпи ек. розвитку країн цього регіону після війни були одними із найвищих у світі.

Зросла частка цього регіону в світовому сукупному продукті від 1970 по 1989р. з 1,1 до 1,4%.Рівень ВНП на душу нас. Для країн АСЕАН у 1990р. склав 1200 дол. І та Е регіону в 60-80рр зростав високими темпами. Потужна експортна база. Крупніши (монопольні) експортери окремих товарів.

У 1990р. зона АСЕАН давала  80% світ. вир-ва нат-го каучуку, 60% олова та копри, 90% прядива, 50% кокос. горіхів, рису.

Країни Східної Азії –НІК (нові індустр. країни) – Півд. Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг,.які на початок 90-х р. підійшли до межі трудомісткості спеціалізації. Підвищились середні темпи реальної зар. плати. Підвищення курсів валют НІК після 1985рпідштовхнуло процес структурної перебудови.Більш активно почали розвиватись капіталомісткі галузі, збільшилась частка капіт-ї прод-ї в експорті цих кр. з 20 до 55% протягом 80-х років. Зросла частка експорту високотехнологічної продукції з 1 до 9%.

11. Масштаби та динаміка міжнароднної торгівлі

Функціональною сферою світової економіки, в якій віддзеркалюється рух різноманітних ресурсів, що переміщуються між країнами, регіонами, фірмами та юридичними особами, є міжнарод­ний обіг, світова торгівля. Про зростаюче значення міжна­родної торгівлі в сучасному світовому економічному розви­тку свідчать такі дані. У 1900 р. обсяг світової торгівлі щодо світового валового національного продукту (ВНП) становив 12%, а в середині 80-х років — уже 26%. Існує  випереджаю­че зростання міжнародної торгівлі порівняно із соціальним продуктом. Розгортаються процеси, пов'язані з поглиблен­ням міжнародного поділу й кооперації праці, глобалізацією господарських зв'язків, посиленням взаємозалежності країн і регіонів світу. Найважливіші тенденції у розвитку міжнародної торгівлі спричинені вирішальним впливом на її динаміку й структу­ру сучасної науково-технологічної революції, радикальних змін, що відбуваються в системі «наука— техніка— вироб­ництво». Різко загострюється конкуренція на світових рин­ках товарів і послуг; посилюються регіоналізація міжнарод­ної торгівлі та відповідна сегментація єдиного світового ринку; зростає інтерналізація торгівлі, тобто відносно відо­кремлюється міжфірмовий товарообмін з метою економії на ринкових трансакціях; дедалі виразніше проявляються процеси натуралізації товарообміну (бартер), особливо між державами колишнього СРСР, що загрожує відкинути ці відносини на рівень простої форми обміну.

Історична практика свідчить про існування різних форм міжнародної торгівлі. Це факторії, ярмарки, торговельні компанії і товарні біржі, які існували ще за стародавніх часів та в середньовіччі. Це аукціони, міжнародні торги, торговельні будинки епохи індустріальної цивілізації. Це пряма міжнародна торгівля на основі кооперації, зустрічна торгівля та внутрішньофірмовий обмін, які з'явились у наш час.

Обсяг світового експорту досяг у 1994 р. близько 4 трлн дол. Серед найбільших експортерів — США, Німеччина, Японія, Франція, Великобританія, частка яких становить майже половину світової торгівлі. Серед провідних країн за обсягом експорту на душу населення — Сингапур, Гон­конг, Бельгія, Швейцарія, Нідерланди.

Світовий товарний експорт розміщується по країнах та регіонах світу досить нерівномірно. Так, у 1992 р. на Північну Америку припало 15,5% світового товарного екс­порту, на Латинську Америку — 4,0, Західну Європу — 46,0, Центральну, Східну Європу й колишній СРСР — 2,5, Африку — 3,0, Середній Схід — 3,5, Азію — 25%.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: ответы 8 класс, решебник по математике класс виленкин, bestreferat ru.





Предыдущая страница реферата | 8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18 | Следующая страница реферата