Предыдущая страница реферата | 8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18 | Следующая страница реферата

(Руданський. С. 206)
Тепер про загальні інтерпретації отриманої нами доволі строкатої картини.
Автор останнього огляду деяких з розглянутих тут прийомів, Г. Л. Венедиктов трактує їх як реалізацію "позалогічного, емоційного боку" нашого мовлення.
Він згадує міркування І. П. Павлова про першу сигнальну систему, "спільну в нас із тваринами", та працю Л. Леві-Брюля, де йдеться про асоціації таких відчуттів, "співпричетності". Це і є, на думку Г. Л. Венедиктова, чуттєвий, емоційний підклад "дологічних прийомів" поетики фольклору.

Цю інтерпретацію не можна прийняти – в усякому разі, стосовно розглянутого українського уснопоетичного матеріалу. Справа в тому, що розуміння мислення "дикунів" як "дологічного", популярне в З0-ті рр., фактично вже відкинуто світовою наукою; відмовився від цієї своєї концепції, як згадувалося, і сам Л. Леві-Брюль.

Ґрунтовну критику концепції "дологічного мислення" подав К. Леві-Строс у вже згаданій монографії "Примітивне мислення" (1962). Він переконливо доводить, що мислення первісної людини (і людності сучасних "примітивних" племен) є, навпаки, вже цілком логічним, навіть у певному сенсі "науковим", тільки логіка ця своєрідна, "міфологічна" (або ще "примітивна"). Від тієї формальної, з якою ми знайомимося в школі, її відрізняє тісний зв’язок з тотемізмом, оперування відчуваннями, конкретність. "Міфологічна" логіка користується методом кружного способу пізнання – "інтелектуального бриколажа" та методом "калейдоскопа", роль скелець якого виконують образи- знаки, кількість котрих обмежена і між котрими можливий взаємообмін функціями. З конкретності та образності цієї логіки випливає її метафоричність.

Не може бути сумніву, що розглянуті в підрозділі способи організації поетичного фольклорного тексту багаті на рудименти відкритої К. Леві-
Стросом "примітивної" логіки. Певні відгуки тотемізму давно вже знаходили в образності "природної" частини паралелізмів. Конкретність "примітивної" логіки проглядає в прийомах "типізації" ("із день-години", "підо Львовом, під Краковом" та ін.), де фольклорна поетика ніби уникає узагальнених визначень. Логіка ж "калейдоскопа" найяскравішу паралель знаходить у вільності комбінувань формул і "тем" у структурі ліричної пісні (див.:
7.7). Легко знайти в традиційній фольклорній поетиці і подібності до принципової метафоричності "міфологічного мислення", при якому зміст явища розкривається шляхом послідовних зіставлень та перетворень певних відчувань та символів-знаків. Ось приклад ліричного монологу, де зібралися майже всі уснопоетичні аналоги прийомам "примітивної" логіки:

Ой якби ж я сіра пава,

То б я крильця мала.

Тоді б свою Україну

Усю б облітала,

То б я свого миленького

По шапці б пізнала.

Хоть по шапці, не по шапці,

Так по козирочку –

Що у мене, що у тебе

Брови по шнурочку...

(Грінченко, 3. С. 177)

Глибока архаїчність застосованих тут прийомів поетики ще не означає, що реконструйована К. Леві-Стросом "міфологічна" логіка панувала і в свідомості тієї співачки з с. Полствин на Канівщині, від котрої наприкінці
XIX ст. було записано цей текст. На сторінках цього підручника вже не раз згадувалася фольклористична аксіома, за якою у фольклорній традиції відбувається не остаточна заміна старого новим, але акумуляція всіх, що колись існували, – на всю глибину традиції – прийомів і способів осмислення та відтворення дійсності та вірувань людини.

Справді, оті "два-три янголи" вражають своїм архаїзмом, проте створений у колядці образ все ж таки не означає, що ангелів було "більше ніж два, але менше чотирьох". Ні, перед нами реалізація специфічно фольклорної можливості заразом і вибору з двох, і узагальнення, сумування обох сакральних властивостей, що їх мають числа "два" і "три". Оскільки йдеться про двовірну колядку, записану в кінці XIX ст., можна, мабуть, цього разу дати спокій можливим язичницьким сакральним інтерпретаціям цих чисел 32: колядники насамперед мали тут за модель "двоїнні" (Гавриїл і Діва
Марія, Богоматір з Немовлям, Петро і Павло, Козьма і Дем’ян, Кирило і
Мефодій, Борис і Гліб тощо) і "троїнні" (Свята Трійця, "Трійця
Старозаповітна", тріада святкування – неділя, середа, п’ятниця та ін.) структури християнського віровчення та культури. Коли ж придивитися до процитованого вище замовляння "на любощі", то в ньому магічний підклад прийому "примітивної" логіки навряд чи змінився з часів сивої, язичницької давнини.

Очевидно, в різних жанрах українського фольклору в різному ступені збереглися первісні сакральні, магічні, логіко-пізнавальні функціях прийомів традиційної поетики, при цьому в жанрах консервативніших, насамперед, в обрядовій поезії вони збереглися краще. Що ж до ліричної пісні в записах XIX ст., жанру більш мобільного, імпровізаційного, зачепленого і літературними впливами, то до неї ця традиційна поетика переходить немов "калиновим мостом", що затримує пізнавальну функцію
"примітивної" логіки, сакральну, магічну, ритуальну природу прадавніх прийомів організації тексту на тому, темному боці традиції, а на цей берег перепускає лише їх зовнішню форму, що наповнюється вже новим,
"емансипованим" художнім змістом.

Було розглянуто лише деякі з питань вивчення поетики українського фольклору, котре необхідно продовжувати й на інших, зрозуміло, напрямах та іншими методами. Зокрема, дуже корисними були б дослідження розподілу тропів по жанрах і у фольклорі в цілому, необхідні описи і каталоги фольклорної символіки, які враховували б, між іншим, і закріплення їх за певними персонажами, що утворило б матеріал для пояснення, наприклад, чому козак змальовується за допомогою меншої кола символів, ніж дівчина.

Потребують продовження на сучасному рівні студії різнорідних
"загальних місць" – не лише формул і "тем" у кожному з жанрів, де вони є, але й міжжанрових (приміром, загальнопісенних) та загальнофольклорних.

Ретельні статистичні дослідження фольклорної метрики, розпочаті
Р. А. Омеляшком, мають бути поширені на фольклорну прозу – підкреслено ритмізовану, піднесену в ритуальних примовках і чарівній казці, буденну в неказковій прозі. На черзі складання "словників рим" поезії та прози українського фольклору та відповідні порівняльні студії.

До головної мети – наукового осмислення художньої системи українського фольклору в усій складності взаємодії її компонентів – необхідно йти й з іншого боку, а саме шляхом окремих прискіпливих монографічних досліджень кожного символу, кожного постійного епітета, кожної формули або "теми" в усьому багатстві їх зв’язків у контекстах творів та усної традиції в цілому, намагаючись висвітлити їх генезис та простежити, по можливості, їх історію. Такі дослідження – добра школа для молодих фольклористів.

9.1. До питання про історію українського фольклору

Справжня наукова історія українського фольклору має бути, насамперед, фольклористичною, а саме такою, що відтворюється і вивчається, виходячи з внутрішніх якостей свого об’єкта. При цьому доводиться реставрувати початкові етапи, інформацію для того добуваючи, головним чином, з тих різночасових нашарувань давнини, що їх містить корпус фольклорних записів
XVIII–XIX ст.

Створення такої історії національного фольклору – справа надзвичайно складна, і природно, що фольклористи кожної країни виконують її – коли взагалі за неї беруться – по-своєму. Зіставимо дві такі моделі історії фольклору. Першу розробили російські радянські фольклористи (М. П. Андреєв,
Г. М. Астахова, Д. С. Лихачов та ін.), виходячи з марксистського розуміння історії як боротьби класів, вчення про соціально-економічні формації та
"ленінського принципу історизму". Як не дивно воно тепер, а задум виглядав привабливо. М. П. Андреєв, друкуючи 1934 р. перший начерк методології такої історії фольклору, навіть перефразував слова молодого В. Г. Бєлінського про російську літературу: " Ми не маємо історії фольклору, і я повторюю це з насолодою, бо впевнений у тому, що вона буде, і бачу, як багато ще перед нами роботи" 1. Коли ж "Нариси з історії російської народної творчості..."
(2 томи, 4 книги; 1953–1956) з’явилися друком, результати багаторічної колективної праці виявилися такими сумними, що на кілька десятиріч викликали у радянських фольклористів справжню відразу до узагальнюючих праць з історії фольклору. Головною причиною невдачі була принципова невідповідність "марксистсько-ленінського" розуміння історії специфіці фольклору (див. ще: 5.11).

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: сочинения по литературе, курсовая работа по управлению.





Предыдущая страница реферата | 8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18 | Следующая страница реферата